62-річна Валентина Гебрич з Житомирщини упродовж останніх 12 років намалювала понад 300 картин. Окрім картин, художниця розмальовує старі глечики та пише вірші.
Кореспондентам Суспільного Валентина розповіла, що почала малювати 12 років тому, після виписки з лікарні, де вона лікувала важку хворобу.
"Я просто лежала вночі, в хаті темно, і бачила один пейзаж. Це тривало два тижні. Потім інший пейзаж з'являвся на два тижні. Так тривало з кожним пейзажем, по два тижні. І в кінці кінців, за третім разом, я сказала доньці і чоловікові: "Можливо, щось варто робити? Чому воно показується і так йде мені?", — згадує Валентина Гебрич.
Художниця розказала, що вперше спробувала малювати ще у шкільні роки, і цим завдячує водієві шкільного автобуса.
"Наша школа була у сусідньому селі, п'ять кілометрів, через ліс. Після закінчення уроків до нас приїжджав робочий автобус за робочими, а також за нами. Усі діти бігли, щоб встигнути, а мої ноги на одному місці — туп, туп, туп, і автобус вже поїхав. Старший водій, не боявся, що на нього там будуть кричати і на певний час не встигне — він чекав мене, а молодший боявся і часто залишав. І я вам скажу, що вдячна йому за те, що лишав мене", — сказала Валентина Гебрич.
Зі слів чоловіка Валентини Петра Гебрича, прогулюючись лісом, його дружина спостерігала за природою, яку потім реалізовувала у своїх малюнках.
"Просто раніше час не настав. Потім ми вирішили придбати фарби, зразу взяли акварель. Тоді були плакати для виборів. З іншого боку вона почала малювати — перше, друге, і все виходило гарно. Тоді я вже дав дітям гроші і сказав: купіть бабі полотна, масляні фарби, все як потрібно", — розказує Петро Гебрич.
Валентина розповіла, що щоранку оглядає свої картини.
"Починається новий день, і я розмовляю зі своїми творіннями: "Як ви тут переночували без мене? Моя чудова бабуся. Хоча, це ж не моя бабуся. Це просто моя творчість. Ось тут мої улюблені кізочки, а тут водичка дзюркоче. Іноді мені так хочеться піти кудись. Але я ж не можу піти, як колись ходила", — сказала художниця.
Окрім картин Валентина розмальовує старі глечики, які місцеві жителі приносять її чоловіку, і також пише вірші, яких у неї понад 500.
"Діти України, живіть. Живіть нащадками в краю. Нехай про вас завжди пам'ятають, де кров'ю вмилася земля. Усе це — картини, вірші — це подарунок від Господа, який подав мені соломинку та витягнув з ями, де я колись була. Моя мрія — щоб ніхто не гинув, щоб не було війни, щоб люди раділи життю", — говорить Валентина Гебрич.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
