"Від гарної бійки ми ніколи не відмовляємося" — командир К-2 Верес про фронт, дрони та запас міцності людей у війську

"Від гарної бійки ми ніколи не відмовляємося" — командир К-2 Верес про фронт, дрони та запас міцності людей у війську

Командир батальйону К-2 54 ОМБр Кирило Верес
Командир батальйону К-2 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи Кирило Верес, Донеччина, листопад 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне

Кирило Верес — командир батальйону К-2 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Герой України, повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Майор ЗСУ. На війні з 2014-го. Був одним із військових, які у 2015-му затримали на сході України офіцерів ГРУ РФ Олександра Александрова та Євгена Єрофєєва. Про батальйон К-2, тези Залужного та противника на Донеччині — в інтерв’ю Вереса для проєкту "Ремовська Інтерв’ю".

Про полонених росіян та оборону Сіверська

Батальйон К-2 тримає оборону на напрямку Соледар-Сіверськ. Яка тут зараз ситуація?

Противник десь один-два рази на десять днів проводить активні наступальні операції. Несе втрати, перегруповується і знову продовжує. Саме наша смуга загострюється не так часто, як раніше, коли ми зайшли. Тоді кожен день було по три-чотири атаки.

Скільки ви вже тут?

Десь півтора року. Відтоді ми розширилися як підрозділ, і сам він виріс майже вдвічі. Смуга велика, людей достатньо, від гарної бійки ми ніколи не відмовляємось.

Ми забезпечуємо оборону Сіверська по передньому краю. Тобто стоїмо за його рубежами. Інші підрозділи лівіше від нас або правіше. Але центральну дорогу, яка може служити для прориву та захоплення міста, тримає наш підрозділ.

Коли тут був найскладніший етап для вас?

Узимку. Але дивлячись, з чим порівнювати. Можливо, для когось зараз це також як дуже активна фаза рахується. Але для нас, порівняно з тим, що було — це, скажемо, рутинний день. Зараз люди можуть спокійно займатися якимись справами, провести ротаційні дії. А раніше тижнями не спали. Найбільша фаза атак на наш підрозділ продовжувалась місяць. Кожен день були одна, дві, три атаки.

Ми й з кадровим військовим воювали, і з ПВК "Вагнер", і з десантниками, і з елітними підрозділами. Зараз навпроти нас стоять місцеві з так званих "ДНР" і "ЛНР".

Що ви скажете про ці військові угруповання?

До початку повномасштабної війни вони були разів в п'ять сильніші, ніж російські кадрові військові, бо воювали вісім років. Але за півтора року ми кадрову російську армію навчили воювати. Так що не вважаю, що між ними є якась різниця.

У вашого підрозділу є історія про Андрюшу — росіянина, який здався за допомогою дрона. Чи зараз противник здається в полон?

Ми їм уже не пропонуємо дроном здатися, а поговорити з ними не виходить — вони відмовляються. Приблизно два тижні тому розвідувальна рота нашої бригади захопила двох полонених. Брали чотирьох, троє з них здавалися — троє росіян, до речі. Але один "ДНРівець" розстріляв одного з цих трьох. Нашим довелося його ліквідувати.

Яка зазвичай практика, якщо до вас потрапляють в полон?

Сидять тут собі день-два. Нагодуємо, постіль якусь заберуть в мене, як завжди, щоб вони спали на чистому. Штаб мій поспілкується з ними. Розвідники поспілкуються. Я можу зайти хвилин на двадцять.

Мене цікавить — чому? Мені вже зазвичай говорять правду. Не про те, що "не було виходу". Здебільшого: "хотів грошей, класного життя, і через це, мовляв, треба вас вбивати". Або "20 років умовно мало бути, виходу не було", або "захотів дружину відвідати раніше".

Був один, який до війни працював чи то на алмазній шахті, чи на якихось рудниках. У нього зарплата була тисяч 7 чи 8 доларів. Начитався новин, дружина сказала: будь мужиком, захищай країну. І він поїхав. На другий день здався: зрозумів, що тут не все так, як у новинах розказують.

А що вам розказують про мотиви люди з "ДНР" та "ЛНР"?

Нас на вулиці впіймали — і у військкомат. Але якби людина хотіла, здалася б, або щось придумала б, покалічила б себе. В історії "мене забрали в військкомат і я вже другий рік вас вбиваю" — не вірю. "ДНРівці" розказують байки, що вони майже 2тиловики", а це їх, мовляв, тільки вчора за п'янку відправили на передову.

Боєць батальйону К-2 біля російських окопів
Боєць батальйону К-2 стоїть біля відвойованих російських окопів на напрямку Соледар-Сіверськ, Донеччина, 28 січня 2023 року. Фото: Anatolii Stepanov/AFP/Getty Images

Про війну дронів

Ваш підрозділ працює з FPV-дронами. Про них в якийсь момент почали так багато говорити, що таке враження, це якась диво-зброя.

Диво — це людина. FPV-дрон може все, що може пілот. Він може нести вагу 3 кг на 12 кілометрів. Може мінувати, розмінувати, знищувати ворога. Підтримувати штурмові дії, відбивати штурми противника. Мінімальна вартість такого дрона — 400-500 доларів.

В нас є все. FPV-дрони переважно одноразові. Нічні "бомбери" — багаторазові. Здебільшого вдень воюють лише FPV-дрони — вони дешевші, менші, це як розхідний матеріал. Вночі виходять дрони іншої категорії.

Найкращі дрони — російські. Ворог запускає 10 дронів. Ми збиваємо п’ять. Збираємо з них три, переналаштовуємо і запускаємо знову. Тобто вони найкращі, бо безкоштовні.

Яка ситуація в росіян із безпілотниками?

Мабуть, поки ще паритет на нашій стороні. Але в нас тримається все здебільшого на волонтерстві. На жаль, Україна поки не вийшла на належний рівень підтримки цієї справи. А у ворога, наскільки я знаю, це все з бюджету йде.

А "Армія дронів"?

Маємо з ними справу щодо нічних "бомберів". Щодо FPV-дронів — це переважно волонтери. Десь 70% наших FPV-дронів — на кошти, зібрані Сергієм Стерненком.

Наскільки зараз дрони загалом є для вас важливим компонентом в арсеналі?

Якщо ми плануємо операцію, або є інформація, що ворог буде проводити наступальні дії, і я як командир готую оборонні дії, мабуть, 10% віддаю FPV.

Як ви оцінюєте можливості росіян у плані безпілотників?

Вони на дві голови вище, ніж ми. Мабуть, у них було більше досвіду в інших країнах, або ж вони були більш далекоглядні. У нас тут був провал. В нас безпілотники літають на 15-20 кілометрів, в них — на 500-700. У них є такі види озброєння, як "Ланцети" — у нас такого ще немає. Може, є один-два, але масовості такої немає.

Як за цих умов ми можемо чинити їм опір?

За рахунок кмітливості. Позаду вас сидить одна з моїх пілотів FPV — вона зупиняла танкову атаку. Не знищувала, але вражала два-три танки. Ворог відступав. Також у нас є екіпаж, який за день, коли ми підтримували штурмову піхоту сусіднього батальйону, знищив 15 осіб "двохсотими" і 13 — "трьохсотими". І це ми говоримо лише про FPV.

Бійці батальйону К-2 54-ї окремої бригади налаштовують дрони
Бійці батальйону К-2 54-ї окремої бригади налаштовують дрони для пілотування ними по російських позиціях, Донеччина, листопад 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне

FPV-дрони
FPV-дрони батальйону К-2, Донеччина, листопад 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне

Про тил

Ви з 2014 року на війні. Де ви черпаєте ентузіазм, щоб продовжувати?

Ніде. Я його черпав, мабуть, до початку 2023-го. А зараз просто їду з тією швидкістю, з якою до цього розігнався. Підрозділ без ротації два з половиною роки. Немає де брати ті сили. Я прошу: виведіть хоча б через рік. Реально, люди вже змучилися.

Але, на жаль, зараз активна фаза війни. У мене підготовлені позиції, окопна лінія, бліндажі в три накати. Якщо вийдемо на відновлення, то куди потім підемо? Нові війська вводять там, де дуже погано. Ми будемо або проводити наступальні дії, або ставати заслоном. Але це буде означати, що ми вже будемо в чистому полі, не "вкопані".

Я це пояснюю командирам підрозділів. Так, нам важко. Але якщо будемо наступати, буде у 100 разів важче. Коли ми прийшли сюди, у нас втрати були колосальні. За день — семеро "двохсотих". Так що підрозділи розуміють.

Ми зараз проводимо ротаційні дії, самі себе міняємо. Система відпусток працює. Якщо в бійця щось сталося вдома, він уже не воїн. Він думками з сім'єю. Це вже просто тіло з автоматом на посту. Його треба відпустити на два-три дні.

Коли приїжджаєте додому в Київ, або в якісь, назвімо це — тилові міста, які у вас враження від того, що бачите?

Намагаюся відсторонитися. Мені образливо. Махровий пофігізм. Я не говорю про патріотів, котрі допомагають країні. Але я б виділив три типи людей. Перші — хочуть пропіаритись. Мабуть, вибори скоро. Другі — ті, які всюди шукають зраду. А треті — люди, які кажуть: я ж дав 100 гривень на ЗСУ, ви мені "повинні". Друже, я тобі дам 300 гривень, але давай поміняємося місцями.

Зараз потрібно жити війною. Можеш жити в тилу, але війною. Потрібно щось робити, допомагати. Бо закінчимося ми, прийдуть вони. Перші півроку війни ми були однією великою країною. А тепер у нас всюди "зрада".

Як ваші близькі, друзі чи знайомі реагують на війну?

Немає у мене друзів в цивільному житті. Ну, майже. Я на війні третину життя. Є або підлеглі, або керівництво. Є товариші, знайомі, але я з ними майже не спілкуюсь. Моє життя проходить тут.

Командир батальйону К-2 Кирило Верес
Командир батальйону К-2 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи Кирило Верес, Донеччина, листопад 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне

FPV-дрони батальйону К-2
FPV-дрони батальйону К-2, Донеччина, листопад 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне

Про медійність

– У К-2 є Youtube-канал. Для вас важливо, щоб ваш підрозділ був видимим?

Так. Візьмімо операцію, в якій брало участь 70-80 моїх людей. Кожен з них зможе вдома показати своїм: це я зробив постріл, "це — моя операція".

У глядачів є можливість фінансово підтримати К-2, також недавно ви відкрили опцію спонсорства на каналі. Як це допомагає підрозділу?

Щомісяця на ці кошти купуємо 4-5 дронів, 1-2 прилади нічного бачення. Декілька місяців тому купили всюдихід.

Чи може підрозділ в нинішніх умовах війни мати все, що хоче, без медійності?

Мабуть, ні. Але зауважу: наш канал був і до початку повномасштабної війни. Він у нас з 2019 року. Не було тоді ані донатів, ані зборів. Просто ми хотіли, щоб про нас знали.

Про тези Залужного

Нещодавно головнокомандувач Валерій Залужний дав інтерв'ю і написав статтю для The Economist. Зокрема, він сказав, що "з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин війна на нинішньому етапі поступово переходить до позиційної форми". Що для вас це за об'єктивні та суб'єктивні причини?

Ресурс, озброєння, техніка, боєприпаси. Фізичний стан особового складу. Мільйон факторів, які впливають на бій. У нас з цим важко. Зараз в обороні бути легше. У нас на ділянці співвідношення сил — один до п’яти на користь росіян і я ще особовий склад відпускаю у відпустки. Якщо буде 1 до 10, вже не зможу.

Ще один пункт Залужного: подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень.

Це треба. У нас тут поля дуже заміновані. Треба віддати належне росіянам, вони добре вміють копатися. В них стільки особового складу, що вони можуть і копатися, і воювати. А в мене це — в одній людині: і штурмовик, і інженер, і людина, що тримає смугу відповідальності. Через це в підрозділі немає сил для активних наступальних дій. Якісь невеличкі наступи ми проводимо — наприклад, в минулому місяці забрали 800 метрів території, але проводити локальні наступи батальйон немає фізичної можливості.

Наступний пункт — підвищення ефективності контрбатарейної боротьби.

Дайте мені чим, наш підрозділ буде вести контрбатарейну боротьбу самостійно. У нас із виявленням, з коригуванням проблем немає. Є проблема з гарматами й з БК.

Боєць батальйону К-2 перевіряє зброю в бліндажі
Військовослужбовець батальйону К-2 перевіряє зброю в бліндажі на передовій позиції поблизу міста Сіверськ на Донеччині, 12 липня 2023 року. Фото: Anatolii Stepanov/AFP/Getty Images

А яка ситуація тут із російською системою радіоелектронної боротьби (РЕБ)?

Якщо взяти топ-5 ворожих РЕБ в Україні, наша смуга відповідальності в цей топ зайде. Це значить, що я не можу провести якісну дорозвідку або розвідку. Не можу залетіти до них в тил на 15-20 кілометрів. Не можу якісно відпрацювати ударними БПЛА.

Що можна зробити з їхнім РЕБ?

Його треба знаходити й знищувати. Ми підлаштовуємось. От за день до нашої з вами зустрічі ми працювали — у противника шестеро "двохсотих" і двоє "трьохсотих", один танк знищений, один пошкоджений. А РЕБ їхній працював на всю катушку!

"Нарощування спроможностей української РЕБ" — ще один із пунктів у статті генерала Залужного.

Його майже немає, вважаю. Ми набагато слабші. У нас є два-три типи. У нас найкращий РЕБ — це хлопці-зенітники.

Чому так виходить?

Можливо, у росіян фінансування у 200 разів було більше. Можливо, у нас хтось "забив" і вважав, що безпілотну лінію розвивати не було потрібно. Ще до повномасштабного вторгнення, маю на увазі. Почалася велика війна — рік на розробку, і тільки зараз ми виходимо на щось. Раніше або хтось не думав, що воно таке буде. Або спеціально не хотів, щоб воно було. "Мавіки" можна ж було закупляти ще вісім років тому?

Останній пункт в статті Залужного: "створення і підготовка необхідних резервів".

На жаль, люди закінчуються, а у ворога їх багато. А найголовніше — людям важко, їх потрібно міняти. Це не значить, що треба мобілізувати мільйон і направити його в передню лінію окопів. Але треба ротації проводити.

Уявіть: два сусіди. Я б'юсь зранку до вечора. А ви телевізор дивитесь. Я до вас приходжу, кажу: давай, може, поміняємося? А ви: ні, я зайнятий. Це неправильно. Скільки треба, наш підрозділ буде стояти. Три роки без ротації, три з половиною. Але ж не п'ять, не шість.

Ви навели приклад про сусіда, який не хоче з вами помінятися. Це проблема державної політики? Чи суспільства?

Це проблема самих людей. Яку б причину вони не назвали — це відмазка. А насправді це або боягузтво, або страх. Або їм все одно. Казати, мовляв, у мене погано зі здоров’ям — так у мене хлопець на протезі служить. На передовій. Я просив, щоб він туди не йшов. Але він всіх заступників вмовив і вони вмовили мене. У мене є бійці з другою групою інвалідності, з третьою — вони про це нікому не кажуть, щоб їх не звільнили. Є боєць з однією ниркою. Так, він не штурмовик, в нього сил не так багато. Але свою роботу він робить. Хто хоче, шукає можливості. Хто не хоче — причини.

Нещодавно була історія зі Львова, де представники ТЦК силою заштовхують в автобус чоловіка. Як ви ставитеся до такого?

Негативно: мені не потрібні ті, хто буде тут силоміць. Він там не зміг втікти, то візьме в мене зброю і втече із нею. Або ще гірше — зброю кине і втече. А я на нього буду розраховувати. Я проти забирання силоміць. Тут, мабуть, треба більше підходити індивідуально. З кожною ситуацією розбиратися. Не хочеш, не можеш? Чому?

Мене вчили, що потрібно країну любити, що буде війна з Росією, що кожен чоловік має повернути борг країні. Всі ж гордо кажуть: я — українець. Так захищай країну.

Хтось напише: хай іде президент, сини депутатів. Так із себе почни. А може вони на тебе подивляться і підуть? Тих теж би я повиганяв усіх, і щоб не поверталися ніколи.

Кирило Верес командир батальйону К-2 54ї бригади
Фото: Владислав Кравець/Суспільне

Про тривалу війну

У НАТО кажуть, що готуються до тривалої війни в Україні. Як вона може виглядати?

Не знаю. Я щиро вірю нашому керівництву, і вважаю, що у них є план. Бо в мене його поки немає.

Війна вже — як колись АТО, бо сили рівні. Нас менше, але у нас краще оснащення, бо за нами країна. Як би там не було, волонтерська допомога — 20% успіху. У них немає тепловізійних засобів, радіостанцій, старлінків. Навіть генераторів немає. Тобто в нас якісніше оснащення, але менше людей і боєкомплекту. Тому війна майже на рівних.

Валерій Залужний в тому інтерв’ю The Economist сказав, що для того, щоб вийти з цієї ситуації, потрібно щось, що було б таким, чим свого часу став порох, який винайшли китайці. Що може бути порохом в цій війні?

Якщо "Фонд Сергія Притули" купить міжгалактичний бластер. Або якусь "Зірку смерті". Інакше я це не бачу. Або в нас буде ядерна зброя. Або якщо ліквідують одну людину.

Путіна?

Так.

Це може закінчити війну?

Я не знаю. Але тоді точно почнуться здвиги хоч в якусь сторону. Узагалі в кожного своя дзвіниця — кожен бачить тільки те, що знає. Але я вірю, що це потрібно закінчити. Це не може тривати вічно. На скільки нас ще вистачить? Рік, два, три. А потім що?

На початок