Найвідоміший український мамонт, точніше – його скелет, був знайдений у селі Гатне Київської області. Завдяки йому Палеонтологічний музей Національного науково-природничого музею НАНУ київські дітлахи з покоління в покоління називають "Музей кісток мамонтів". Якщо ж потрапити там на екскурсію кандидата біологічних наук Павла Пучкова, вам відкриється первісний зв’язок екології та соціології.
"Мене завжди цікавило, чому мамонти вимерли, – ділиться палеонтолог, – і це питання відкриває чималий комплекс проблем. Бо вимерли не лише мамонти, а й багато інших тварин на всіх материках. Причому після того, як розповсюдилися люди. Але не одразу, з певним запізненням. На сьогодні в науці існує дві основні теорії – кліматична й антропоцентрична. Для кожної є свої аргументи й контраргументи.
Були часи, коли панували катастрофічні версії: всесвітній потоп, глобальне замерзання. Існують ще контроверсійні ідеї на кшталт падіння астероїда, що побив мамонтів та решту великих звірів, а дрібних залишив. Інша версія – що людина зі своїм собакою розселялися, розносячи всіляку заразу, і переморили інших тварин. І, нарешті, така, що старіє не лише кожна особина, а й цілі біологічні види. Я належу до багатьох учених, які вважають, що у вимиранні винна людина".
Полювання на мамонта потребувало узгодженої колективної діяльності чималої кількості людей. Це сприяло зародженню організованої людської спільноти, комунікації, розподілу зусиль і здобичі. Людина використовувала мамонта тотально. З його бивнів виготовлялися списи, кинджали, голки, щоби зшивати шкури, застібки для одягу. З голівок стегнової та плечової кістки робили пласкі чаші для їжі, води та мамонтового жиру, який палили для освітлення. Безперечно, використовували й довгу мамонтову вовну.
Засновник Палеонтологічного музею академік Іван Підоплічко написав низку робіт, присвячених первісному людському житлу з кісток мамонтів, приклади якого знаходили під час розкопок в Україні. Реконструкція такої оселі експонована нині в музеї. Основи стін цього житла споруджувались з гігантських черепів мамонта, які ставилися по периметру щільно один до одного. Бивні виставляли догори. Нахилені до центру оселі, вони слугували каркасом для стелі, що, як і стіни, створювалася з мамонтових шкір. У будівництві використовували трубчасті кістки тварини, щелепи, лопатки. Арковий вхід, що створювався між спрямованими вгору бивнями, іноді закривали заслоном з черепів та кісток.
Такі споруди, повністю збудовані з кісток мамонта та інших давніх тварин, мали отвір у стелі для диму від вогнища, яке розпалювалося всередині, та рятували чималі групи людей, даючи змогу перечекати морози.
Мамонти надихали українську письменницю й дослідницю Докію Гуменну, творчість якої розгорнулася у діаспорі в Європі, Канаді та США. Роздуми про значення цих тварин у формуванні цивілізації зустрічаються в кількох її творах. Зокрема, у книзі "Благослови, Мати!" вона зауважує: "Як малі люди могли опанувати й збороти таку гору живого м’яса-сала, із такими страшними іклами – невідомо, але ті оріньяцькі стойбища, що їх уже відкрито на теренах Європи, а зокрема численно на Україні, показують, що мамонт давав людині все: їжу, одяг, матеріал для вироблювання знаряддя і прикрас, для побудови житла та навіть і "хатні меблі". Така велика мисливська здобич, як мамонт, відкрила нову сторінку в житті людини. Не тільки не було потреби рухатися з одного місця, а навіть і неможливо. Щоб впорати і спожити таку велику кількість м’яса й сала, доводилося надовго осідати на одному місці”. Отже, мамонти вплинули на осілість племен мисливців, що до того "були такі самі бродячі, як і ті отари-табуни, що на них палеолітики жили".
На початку 1980-х Павло Пучков опублікував кілька робіт, доводячи, що мамонти й інші давні тварини впливали на середовище, а не навпаки. "Я дослідив, наскільки сильно середовище залежить від слонів. Якщо вони зникають, зникає й савана зі своєю рослинністю та мешканцями. Виходячи з цього, висунув своє пояснення стосовно вимирання мамонтів.
У часи їх поширення на основній частині Європи панував ландшафт тундро-степу. В ньому переважала лугова рослинність: злаки, осоки, різнотрав’я – головна їжа мамонтів. Якщо кліматологи вважали, що цей тундро-степ підтримувався кліматом, я доводив, що у самій підтримці клімату є роль мамонтів та інших великих тварин – бізонів, носорогів, вівцебиків. Вони всі багато споживали рослинності та видавали багато відходів. Це прискорювало оборот речовин та енергії, перевагу отримували рослини, що швидко ростуть. Ті, що ростуть повільно, як правило, мало їстівні. Коли ліси поверталися, мамонти і слони підтримували серед них великі галявини, знищуючи парость дерев. Масове ж знищення поголів’я мамонтів людьми призвело до кліматичних змін, що унеможливлювали існування цих велетнів".
Радянська наука не сприйняла теорій Пучкова, тим часом цю концепцію розгорнув південноафриканський біолог Норман Оуен-Сміт. Він вважає великих рослиноїдних, таких як мамонти, слони та носороги, "наріжними" видами, знищення яких призводить до кардинальних змін ландшафту, рослинності, клімату й запускає екологічну деградацію, перманентне зменшення різноманітності флори та фауни.
Україна – батьківщина слонів
Тих, хто вважає вислів "Україна – батьківщина слонів" прикладом нісенітниці, Павло Пучков здивує: "Україна є батьківщиною слонів, як і інші території Європи, Азії та Америки, де мамонти проживали. А от прабатьківщина – все-таки Африка. Там з’явилися перші хоботні. Якщо говорити про їхнього пращура, це фосфатерій, залишки якого знайдені у Марокко – маленька істота розміром з порося. Мамонт не є предком слона, він – його брат. І Україна була для мамонтів батьківщиною в період від 3 млн років тому до приблизно 12-11 тис. років тому. З вимиранням мамонта слонові на території України зникають".
Донині на території України знаходять розрізнені кістки, зуби, бивні мамонтів. Тоді як більша частина скелету мамонта з Гатного належить одній тварині, що додає йому цінності. Проте певних кісток не вистачало, довелося додати співрозмірні, що належали іншим мамонтам.
Точний вік гатнівського мамонта не встановлений. Йому не робили радіовуглецевого аналізу, бо ця технологія була запропонована американським фізико-хіміком Віллардом Ліббі 1946-го, лише за три роки до знахідки скелету, й до СРСР тоді ще не дійшла. Натомість кістки для збереження просочили речовинами, що зробили їх непридатними для радіовуглецевого дослідження. Приблизне датування – між 30 та 12 тис. років тому.
Павло Пучков згадує: "Пам’ятаю цей скелет 1955 року, я був ще хлопчиком, якого приводили до музею, що був тоді закритого типу. Тоді мамонт з Гатного був сірим, ще не покритим рудим шелаком для збереження. Згодом підготували експозицію та музей відкрили. У скелета були всі хвостові хребці, останній був маленький. Невдовзі після відкриття для широкої публіки останній хребець зник. Іван Григорович Підоплічко наказав: "Зробіть з гіпсу". Зробили. Поставили. Знову вкрали. Потім ще раз зробили з гіпсу. Вкрали. Потім Іван Григорович махнув рукою і сказав: "Робіть з пластиліну". Зробили. Вкрали. Потім перестали робити. І ось, бачите, до рівня руки середньостатистичної людини всі позвонки нині вкрадено".
Людство продовжує потроху знищувати те, що лишилось від мамонтів, рушіїв зародження їхньої цивілізації.
Думка автора може не збігатися з позицією редакції