Військовий Сергій Петровський служить у 67 бригаді ДУК. Він — член Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Сокіл". Навчався на історичному факультеті Тернопільського педуніверситету. З початком повномасштабної війни він добровольцем став на захист своєї держави.
Сергій розповів Суспільному, чому він воює та про що мріє після перемоги.
Сергій Петровський розповідає, до повномасштабної війни готувались, проводили вишколи та тренінги з тактичної медицини.
"Було в нас ввечері зібрання 24-го лютого і ми вирішили, що поїдемо на Київ, бо був варіант залишитися у Тернополі і піти в тероборону".
Спершу, каже, потрапив у батальйон "Карпатська Січ". Перший бойовий виїзд був у Ірпінь на Київщині.
"Я ніколи не бачив такої кількості розбомблених будинків. Дуже мене вразило те, що люди, які виїхали, закривали своїх улюбленців — собак, котів. Коли відкривали двері — вони всі вибігали, бувало, що й нападали від голоду. До нас підійшли сусіди, з сусіднього будинку, де ми зупинилися. Вони плакали, раділи нам, ми їм хліба дали і вони казали, що хліба не їли цілий місяць і нас це дуже вразило".
Сергій брав участь у бойових діях на харківському напрямку.
"Тут ми зіткнулися з тим, що працює артилерія і ракети. Оце було – те, що зараз є".
Зараз він воює у складі 67-ї бригади Добровольчого українського корпусу.
"Коли переходили, формувався сьомий Центр сил спеціальних операцій, ми могли там зробити трошки більше. Багато було там знайомих моїх, друзів. Ми потрапили до легендарного такого командира Сергія, "Норд" позивний".
Сергій — артилерист другого батальйону імені Тараса Бобанича, воює на луганському напрямку.
"Дуже зараз втомилися солдати, особливо ті, що на контракті були до повномасштабної війни або ті, що з перших днів війни. Загалом бойовий дух піднятий насправді, ми не такі, як вони, ми воюємо за визволення країни".
Сергій Петровський родом з села Дітківці Білецької громади, до Тернополя приїхав у відпустку.
"Цей парк мені нагадує про моїх прадідів, які теж під час Другої світової потрапили на фронт. Примусом, їх ніхто не питав, хочуть, чи ні. Один мій прадід пішов в Червону армію в 1941, але. За чутками, він звідти дизертирував. Пішов в УПА. Мій прадід Василь, який був на фронті, він був мобілізований в 1943-му, був танкістом, брав участь в боях на танку".
Зразком для наслідування є його прапрадід Григорій розповідає військовий.
"Він був в складі легіону Українських січових стрільців, брав участь у Першій світовій війні, брав участь в Листопадовому чині першого листопада і по іронії долі він був поранений біля дому недалеко. Він для мене був великим прикладом. Продовжую його справу. Ворог не змінився. Як і він сто років тому назад бив ворога, так і я зараз те ж саме роблю".
Сергій каже, після перемоги планує продовжувати навчання, відкрити власну справу та розвивати хобі.
"Хотів би я свій спортивний клуб відкрити стрілецький. І позбирати ветеранів, щоб для них це була психологічна розрядка, щоб їм теж помагати".
Також хлопець мріє одружитися, а нещодавно освідчився своїй дівчині.
"Вона мені дуже допомагає, підтримує. Вона чекає, переживає за мене. Але вона розуміє все".
Військовий каже, усі сили зараз потрібно спрямувати для української перемоги.
"Потрібно позбавлятись оцього "совкового" минулого, згадувати, пам’ятати українські визвольні змагання і те, що зараз, і те, що ще буде. Як показує історія, ми були дуже величною державою і ми мусимо далі тримати цей бренд".
