Священник Православної церкви України з Волновахи Донецької області, ігумен Макарій до повномасштабної війни був командиром підрозділу на передовій. Наразі він — військовий капелан, допомагає та духовно підтримує бійців на фронті. Із якими питаннями приходять бійці, чи може брати капелан до рук зброю та якої реформи потребує капеланська служба української армії — в інтерв’ю.
"Я завжди кажу в молитві: Боже, якщо ти не зупиниш, нас буде не змінити. І не замінити, і не змінити. Я бачу, що хлопці тримаються, але витримка вона не є довготривалою. Хоча називають хлопців «зі сталі», але ми складаємося з плоті і крові. Ці плоть і кров втомлюються як фізично, так і психологічно. Коли людина вже втомлена, вона не слухає слова. Вона каже дайте мені відпочити".
Капелан і служба
— Капелан являється духовною підтримкою для бійців. Молиться за них. І коли бувають моменти страху, тяжкості, капелан повинен показувати, що все нормально, все добре. Ми переможемо! Що з нами Бог.
Сьогодні війна вона показує: дійсно з нами Бог. І якби з нами Бога не було, напевно ми б цю війну вже програли, тому що ми сьогодні дивуємо весь світ. А насправді це не ми дивуємо, дивують наші люди, наші хлопці, але без підтримки Бога ми б не перемогли.
Я на війні бачу дуже багато чудес, які нереально пояснити. Якби раніше сказали на курсах військових офіцерів, що можна з гранатомета підбити К-52Російський ударний гелікоптер, має броньовану капсулу для екіпажу, який росіяни називають "броньований танк", посміялися та сказали, ще це нереально, неможливо. А коли боєць бере і збиває той К-52 — це фантастика, неперевершено. Раніше могли сказати, що не можна підірвати танк гранатою Ф-1, сьогодні підриваються танки гранатою Ф-1.
Мається на увазі, що відбувається те, що не можна пояснити. Не можна б було уявити. І це завдяки якійсь кмітливості хлопців, міцності. Багато речей приходить нізвідки і дає сил. Капелан же ж і його служба — це дійсно підтримка хлопців, щоб не опускалися руки. Давати надію.
Не тільки моєї молитви потребують бійці, а і молитви багатьох. Тому що в більшості моя молитва сьогодні Ісусу. Молитви мої короткі, невеликі, тому що ми сьогодні стримуємо нульові рубежі, хлопці майже всі там перебувають, і я появляюся помолитися, підтримати, причастити, на дуже нетривалий час. Тому що хлопцям треба давати можливість відпочивати. Їм дійсно тяжко.
Капелан і питання
— Підтримка потрібна, коли відбуваються незрозумілі речі в житті бійця. От, наприклад, хлопчина: сам воює за Україну, а його дружина і син на тій стороні. Вона — сепаратистка, вона підтримує руський мир і вчить сина підтримувати руський мир. Тобто вона вже вчить вбивати українців. А батько воює. І дати зрозуміти хлопчині, щоб він не переживав за свого сина. Розказати, підтримати його, що не все так страшно, як ти собі уявляєш. Просто твій син ще маленький, не відрізняє де біле де чорне. Прийде час — виросте. І якщо ти дійсно будеш поводитись гідно, він буде знати, що його батько герой. Він буде їм пишатися.
У хлопців зруйновані сім’ї. Багато рідних близьких знаходяться на тій стороні, і вони не можуть їх витягнути. Вони дійсно не знають, що робити завтра. Вони розуміють, що війна закінчиться, обов’язково. Але що далі робити.
Постійно питають: коли закінчиться війна. Бо дійсно притомлені. Але друге питання це – що робити завтра. Але тут я відповіді не маю. Я їх намагаюся підтримати, говорю працювати, жити. Але насправді це робота наших близьких, рідних, друзів, сестер, коханих людей — це робота їхня. Вони повинні давати надію, що хлопцям робити завтра.
Капелан і зброя
— Питання про зброю — чи можна капелану? Насправді не можна: є прописані правила ООН, є прописані наші церковні правила, і канони до цього говорять. Але, знаєте, правила – це добре. Правила — стримують від багатьох проблем і гріха. Але є одне "але". Коли ти бачиш, що побратимам тяжко і їх менше стає, і ти стоїш як капелан поряд і не береш зброю, тому що це заборонено і ти боїшся нагрішити, я вважаю, це неправильним.
Я як капелан повинен зберегти хлопцям життя. І в цей момент, момент бою повинен взяти зброю і захищати своїх побратимів. Я вважаю, що Бог за це людину не засудить. І виправдає. Тож "можна-не можна" — це питання риторичне. Я вважаю, що це кожен має вирішувати для себе.
Та якщо ти став до лав війська капелана, то повинен розуміти, що може прийти час і ти можеш взяти в руки зброю і битися, воювати з ворогом.
Капелан і держава
— Ніби, держава хоче помогти та розвивати капеланство, але наші керівні посади служби військового капеланства займають колишні офіцери з морально-психологічного стану. Багато з них взагалі атеїсти, грубо кажучи. І уявіть собі: атеїст керує релігійними людьми. Це взагалі якесь безглуздя. Плюс до того вони — офіцери, вони знають, як керувати по військових формах і структурах, писати рапорти, якісь документи оформляти військовим. Так, вони мають навчання, але це неправильно.
Я писав прохання командуванню. Кажу: у нас сьогодні багато священників, які пішли воювати в військо, коли не було капеланської служби. Вони служили як сержанти, офіцери, як військові. І вони мають знання, досвід служби у війську. Ставте їх на керівні посади, вони будуть формувати бачення капеланської служби, бо вони знають це зсередини. Вони знають війну.
Сьогодні війна — це краще за "сухопутку", це краще за академію. Бо ці священники формувалися від солдата до сержанта, до офіцера. Отримували офіцерські звання, коли були командирами якогось підрозділу. Вони мають і навички, і знання. Але чомусь, ніби дослухаються, якісь рухи ідуть, але дуже важкі ідуть. Дуже багато маємо проблем, але чогось не хочуть дослухатися.
Зрозуміло, що командування сьогодні має інші моменти: в нас війна, треба битися з ворогом, ми йдемо десь на штурм, десь несемо втрати. Але насправді ми сьогодні вирощуємо капеланство. І якщо ми неправильно його будемо вирощувати, воно виросте, як те криве дерево, — неправильно.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
