26 серпня в український прокат вийшов "Тенет" – найочікуваніший фільм цього літа. Здається, лише нова стрічка Крістофера Нолана здатна повернути людей на глядацькі місця після тривалого карантину. Майстер видовищних концептів, творець масового, але інтелектуального кіно, один із найвпливовіших та касових режисерів сучасності. Ми подивилися його 11-й фільм і ділимося думкою, чи варто стрімголов бігти за квитками.
Сюжет
На київський оперний театр (у фільмі це, на жаль, лишень будівля Міськхолу в Таллінні) нападають терористи. Водночас безіменний агент ЦРУ (Протагоніст) у рамках спецоперації повинен викрасти із зони теракту невідомий вантаж. Під час перестрілки трапляються дві події: головного героя рятує бандит у масці – і він стає свідком дивного явища: інверсії часу.
Вона стала можливою завдяки технології з майбутнього, яка дозволяє інвертувати ентропію предметів, що, своєю чергою, призводить до руху предметів назад у часі. Цією технологією вже користується таємна організація, а отже, новою місією Протагоніста стає запобігання глобальній катастрофі, яка обов'язково відбудеться в майбутньому. Озброєний одним загадковим словом, "Тенет", і борючись за виживання всього світу, головний герой подорожує сутінковим світом міжнародного шпигунства з місією, яка розгорнеться за межами реального часу.
Щоб врятувати світ, Протагоніст об'єднується з Нілом (Роберт Паттінсон), агентом з МІ-6. Разом вони виходять на Кет (Елізабет Дебікі) – дружину російського олігарха Андрія Сатора (Кеннет Брана).
Спершу про хороше
За що полюбляють фільми Крістофера Нолана? По-перше, за продумані концепції, як-от пошук вбивці у петлі одного дня ("Пам'ятай") – або місії із впровадження думки в голову бізнесмена на замовлення ("Початок"). У "Тенет" це інверсія часу, коли дія прямує одночасно вперед у майбутнє та назад у минуле. Як Нолану вдасться вплести таку концепцію у сюжет і показати на екрані, було головною інтригою прем'єри. Тому з сеансу зрештою виходиш менш збудженим, ніж до початку фільму – очікування трохи перевершують реальність.
Фантастична псевдонауковість заповнює левову частку діалогів між персонажами, але здебільшого залишається тільки на словах. І коли глядач у першій половині фільму стикається з рідкісними проявами інверсії, то ніяк не може збагнути, що до чого. Чого вже й казати, якщо ті ж самі пояснення для головного героя на вступному брифінгу закінчуються фразою: "Не намагайся зрозуміти, просто відчувай".
А насправді відчути інверсію та припинити мислити вдається тільки в епічному 30-хвилинному фінальному епізоді. Доти персонажі подорожують світом, ведуть свою шпигунську гру з рідкісними, видовищними вкрапленнями екшну. Щоб повноцінно осягнути картину, фільм потрібно подивитися хоча б два рази: тоді знання сюжетних поворотів дозволять сконцентруватися на важливих, але все-таки дрібних деталях, які легко пропустити під час перегляду.
Тепер про погане
Напевно, головний недолік фільму – це хімія між персонажами. Джон Девід Вашингтон (Протагоніст) майже завжди добре виглядає в костюмі, класно відіграє бойові сцени, але гами емоцій "злість-розгубленість-спокій" явно недостатньо. Роберт Паттінсон (Ніл) знову заявляє про себе як про перспективного голлівудського актора та займає рівно стільки екранного часу, щоб заново в нього закохатися.
Кеннет Брана (поганий російський олігарх) увібрав цілу збірку кліше про антагоністів, але при цьому його злісна мотивація (на якій і побудований сюжет!) виглядає досить сумнівною. Елізабет Дебікі (Кет), на жаль, грає у Нолана "блондинку в біді" – убогість характерів жіночих персонажок у режисера стала шкідливою звичкою. Тому ви, швидше за все, не помітите любовну лінію і навіть не здогадаєтеся, що між героями пробігла іскра.
Складається враження, що через завантаженість і масштабність дії у фільмі-катастрофі про долю людства не вистачило місця для історії про людину. Або, може, Крістофер Нолан вміє створювати цікаві концепти, втім, абсолютно не схильний до емпатії. Усе-таки в умовному "Престижі" чи "Темному Лицарі" історія людини-героя була на передньому плані. Це робить "Тенет" не менш видовищним, але вже точно менш знаковим.
Чи варто йти на новий фільм Крістофера Нолана в кіно
Безумовно, це поки що головна прем'єра 2020 року – блискучий шпигунський бойовик, який дражнить мальовничими людними пейзажами з різних куточків земної кулі. Двогодинний блокбастер, який так потрібен зараз кінотеатрам, але який, у порівнянні з попередніми фільмами Нолана, навряд чи викличе стільки запеклих інтернет-баталій.
Для тих, хто вже дивився фільм
SATOR AREPO TENET OPERA ROTAS – відомий паліндром (слово або фраза, які однаково читаються зліва направо і справа наліво), який можна перекласти з латини як "Посівач Арепо тримає колеса в ділі". Уважні глядачі згадають, що художник Арепо у фільмі підробив картину Гойї, яку Кет потім продала своєму чоловіку-тирану Андрію Сатору (перше слово паліндрома).
Найзагадковішим у словосполученні вважається слово "arepo" – воно більше не зустрічається ніде в латинській писемності. Деякі дослідники вважають, що його вигадали спеціально для паліндрома. Професор Оксфордського університету Девід Дауб вважає, що слово походить з івриту або арамейської мови і ранніми християнами використовувалось як аналог грецьких альфи й омеги (перша та остання літери грецького алфавіту, найменування Бога в Книзі Одкровення, символи Бога як початку й кінця всього сущого).
Виходячи з цього – і фінального діалогу головного героя з торговкою зброєю – можна припустити, що безіменний Протагоніст і є Тенет – початок і кінець, причина і наслідок своєї ж історії.
