Три тижні одесити виходять на акції протесту до міськради, вимагаючи спрямувати кошти із міського та обласного бюджетів на допомогу армії, а не на багатомільйонні ремонти суду, театру та інші тендери. Першою на одиночний пікет вийшла волонтерка та керівниця благодійного фонду "Корпорація монстрів" Катерина Ножевнікова. Суспільне поговорило з Катериною про те, на що варто під час війни витрачати кошти, про дрони для військових та роль волонтерів в допомозі ЗСУ.
Розкажіть, по яку допомогу до Вас зараз звертаються військові, про що розмовляєте з ними?
Коли почалася повномасштабна війна, ми закривали різноманітні запити, й там було буквально все. Від лопат та сокир, посуду, одежі та амуніції, ну просто все було. Це десятки бригад було, і не тільки одеські. Але з початку 2023 року я зрозуміла, що неможливо кидатися в усі боки, й ми залишили тільки основні напрямки — це забезпечення дронами, бо дрони — це очі, це розвідка, це скиди. Зараз часи, коли повинні воювати дрони, а не люди. І нехай гинуть дрони, а не люди.
Залишається в нас ще тактична медицина — це забезпечення аптечками, забезпечення наплічниками бойових медиків, наплічниками для евакуаційних автівок. Два ці напрямки основні, бо я так вирішила, що це саме про збереження життя.
Опишіть типовий день Катерини Ножевнікової: коли він починається, скільки приділяєте часу волонтерству та відпочинку?
На жаль, останні три роки режим збитий, бо перед війною був ковід два роки й ми працювали майже в такому ж режимі. Десь о 7:00 я виходжу з дому з моїм собакою Лютим, о 8:00 я на роботі й зазвичай о восьмій-дев’ятій повертаюсь додому. Вихідних зараз в нас немає, бо у військових їх також немає. Без вихідних з восьмої до восьмої. Це якщо я не у відрядженні. Якщо це Донецький напрямок, то день може бути й 20 годин, бо там швидко треба зустрітися з хлопцями, все роздати, документацію підписати й повернутися додому.
Втома є, але вона не фізична. Втома як у всіх, бо ми не розуміємо, скільки це буде продовжуватися, ми не розуміємо, як закривати всі ці запити. Не зважаючи на те, що в нас доволі серйозні обсяги допомоги, ми не закриваємо навіть 30% тих запитів, які отримуємо. Це постійні дзвінки і листування. Декілька днів тому ми повернулися з Донбасу, розвозили майже 300 дронів і приїхали з поїздки, маючи запитів більше, ніж розвези.
Ми записуємо це інтерв’ю одразу після низки протестів біля одеської мерії, на яких люди, в тому числі й Ви, вимагали спрямувати бюджетні гроші не на ремонти суду та театру, а на допомогу армії. На один з протестів до людей вийшов міський голова Одеси Геннадій Труханов, який заявив, що це була політична акція, і людей, які вийшли на неї, використовували. Що ви можете сказати у відповідь щодо цих слів і фактично звинувачень?
На жаль, деякі представники влади досі не усвідомлюють, що Україна це не Росія і суспільство тут зовсім інше. Вони, на мій погляд, застрягли десь в часах Януковича, котрий таку помилку вже робив. Він думав, що люди не можуть просто так вийти й протестувати проти того, що їм не подобається.
Вийшла я на цей поодинокий пікет три тижні тому, коли випадково в фейсбуці натрапила на цю історію, точніше на дівчину, що багато років займається питаннями тендерів. Це був жах, коли я дізналася, що під час війни 30 мільйонів витрачається на якийсь серіал. Або 300 мільйонів на дорогу до готелю на Західній Україні. Я почала вивчати, що коїться в нас, в нашій області та в нашому місті, і потрапила на цей, на мій погляд, принизливий тендер. Мова йде про реконструкцію будівлі, яка вже ремонтувалась чотири роки тому.
Один з аргументів, який ми чули, мовляв, вони мають піклуватися про умови, в яких мають утримуватися майбутні в’язні. Ми маємо купу запитів від військових і чомусь не піклуємось про цих людей, які нас захищають, які віддають життя за нас і за цих політиків в тому числі. В Одесі тихо і немає Маріуполя, бо це хтось зупинив там, але це може швидко сюди прийти. Я не розумію, чому цього не хочуть розуміти.
В моєму всесвіті не вкладається, як можна витрачати 100 мільйонів, коли ми маємо незакриті питання не тільки по військовим. Є питання, наприклад, міського середовища. Ми маємо величезну кількість ампутантів. Напевно, стільки ампутантів немає жодна країна світу, скільки в нас вони вже є. Ви ремонтуєте фасади й це ніяк не допоможе хлопцю, що стоїть в окопі і на нього йде танк. Цей фасад йому ніяк не допоможе.
Тут ще питання, як суспільство реагує на таке. Бо якщо відійти від того, що я керівниця і засновниця фонду — я також доначу. Шукаю маленькі збори від військових, які вони не можуть закрити самі і також доначу. Я бачу скільки тих запитів. Коли бачу, що міністр мінцифри виходить з великим фондом і каже, що потрібні 100 мільйонів на "крила", а поруч з ним через три кабінети сидить ще один міністр, що виходить на тендер, умовно на 300 мільйонів для тенісних кортів, логіки в такому ну немає зовсім.
Якби у держави не було цих коштів, то ми б останню білизну з себе знімали, хоча так і відбувається. Ця невідповідність процесів дратує суспільство. Ми почали ставити питання, а чому так. Я вийшла перша…
З самого початку це був одиночних пікет. Ви сама вийшли, а за день до цього написали: "Ціна життя наших захисників — це менше ніж ціна ремонту суду або театру. Ці життя були продані заради внутрішніх "договорняків". Це звучить як пряме звинувачення міської влади та мера. Чи є у вас прямий конфлікт сьогодні з мером Геннадієм Трухановим?
У мене конфлікту з ним немає, бо я з ним не спілкуюся. Він до нас не вийшов. Він вийшов тільки один раз, коли мене там не було. Він пропонував зустріч ще першого разу і в останній раз, коли нас вийшло майже тисяча людей на ці одиночні пікети. Ми там не за перемовини, ми не прийшли домовлятися. Ми не прийшли міняти владу. Раз війна. Ми прийшли нагадати владі, чим вони мають займатися.
У мене зараз запит на 200 дронів — це приблизно 12 мільйонів гривень. Це навіть не третина того, що вони збираються витрати на цей суд. Вони після суду пішли далі і мені здається, що вони знущаються. Був ще один тендер на закупівлю ялинок на шість мільйонів гривень — це майже 90 дронів. 90 дронів — це сотні врятованих життів.
Витрачайте на бомбосховища, в нас досі не у всіх школах є бомбосховища, соціалка не закрита. Є купа питань і це точно не ялинки і не суди. Ця цинічна досі позиція, що ми "не прогнемося" — вона не вкладається в мене в голові.
Відповідаючи на декілька питань, Ви виходили на тезу, що дрони зараз рятують хлопцям в окопах життя. Наскільки важче стало діставати дрони?
Є така проблема. Це проблема Китаю, його відношення до війни, бо всидіти на двох стільцях дуже важко. Ця проблема була і декілька місяців тому. Вони гайки закручують все сильніше і сильніше, але ми знаходимо шляхи як дістати дрони. Це все дуже складно, але можливо. Єдина проблема в цьому — держава могла закуповувати це в більшому обсязі, швидше та раніше. Ми зараз довго чекаємо.
Останню законтрактовану партію ми вивезли з Китаю тільки завдяки моїм друзям, які 20 років працюють з китайцями й вони просто допомогли. В нас були всі документи, "біла" угода, валютка, все в нас було, але Китай зайняв позицію не на користь України, напевно. Але ми все знаходимо, хоча це стає більш коштовним і складним заняттям. Поки що ці питання вирішуються.
Якщо ми розуміємо, що все це на роки, то треба зрозуміти, що без держави це все неможливо буде виправити. Хочу наголосили, що навіть, якщо скласти всі фонди разом, всі волонтерські рухи разом, родичів і побратимів, які збирають на маленькі збори, ми не закриваємо навіть 30% потреби армії. Без держави це неможливо. Ми не виграємо цю війну, доки держава не почне використовувати всі кошти, які в неї є, тільки на найважливіші напрямки.
Ми займаємось FPV-дронами вже рік. На початку, коли тільки почали, ми були на три-чотири голови попереду ніж наші вороги. Зараз РФ нас обганяє може вже на десять голів. Там збирають дрони в тюрмах, ПТУ, там велика кількість грошей в це вливається. На державному рівні вирішується це питання. А грошей в них набагато більше ніж в нас, і людського ресурсу також.
Мене хлопці просять про сітки, бо треба закриватися від дронів. Буває ситуація, що хлопці не можуть вилізти з окопу, бо вони сиплять дронами-камікадзе. Наші, виходячи на завдання і полюючи на ворожу техніку, мають на групу п'ять-десять дронів і вони декілька днів можуть шукати ціль, то росіяни просто окопи закидають дронами. Тому ми програємо, якщо будемо серіали знімати, дерева садити і суди ремонтувати.
Ми нещодавно повернулися… Ця поїздка мені дуже важко далась в емоційному плані. За півтора року, як я їжджу до військових, я такої кількості виснажених людей з пустими очима не бачила жодного разу. Вони просто там закінчуються в фізичному і ментальному плані. Жодна людина психологічно не витримує півтора року не бачити сім’ю, не розуміти, чим все закінчиться.
Катерино, давайте замість підсумків ваше бачення того, що має змінитися вже найближчим часом, аби України могла дійти до цієї складної та потрібної перемоги?
Хочеться звернутися до населення, бо я завжди вважала, що якщо ти хочеш зміни, то починай з себе. Кожного дня треба щось робити, кожного дня, щоб наблизити перемогу. Треба ходити до волонтерських центрів, плести сітки, збирати кошти, переганяти автівки, робити окопні свічки. Шити спальники, бо скоро зима. Купа всього, що можна робити навіть не маючи якихось особливих ресурсів великих. Кожного дня треба хоча б годину виділяти, щоб допомогти війську.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
