1 вересня починається новий навчальний рік, який стане четвертим, коли школярі молодших класів навчаються за реформою нової української школи. Ця реформа передбачає зміну підходів до навчання та змісту освіти, а її метою, зокрема, стає виховання учнів на засадах гендерної рівності та дотримання прав людини. Однак досі у навчальних закладах України існують уроки праці, які також можуть називатися "Трудове навчання" або "Технології". Це єдиний предмет, для викладання якого учнів розводять по різних класах: дівчат вчать шити, вишивати й готувати, а хлопців — працювати з деревом, металом і побутовою електрикою.
Суспільне поспілкувалося з Міністерством освіти, освітнім омбудсменом, правозахисниками та батьками і розібралося, як проходять такі уроки у школі зараз і що робити, якщо батьки учнів або самі школярі хочуть сумісного навчання.
Яка діє чинна система
За програмою Міністерства освіти і науки з 5 по 9 клас діти вивчають предмет "Трудове навчання", тоді як у старших класах — "Технології". У навчальних планах до цих уроків перед кожним завданням (з кулінарії або роботи з електроприладами) уточнюється, що дію може виконувати як учень, так і учениця. Але чинні програми "Трудового навчання" передбачають розподіл учнів. Офіційно рішення про те, чи розділяти учнів за статтю під час уроків праці, приймає адміністрація школи незалежно від форми власності навчального закладу.
Як розповіла Суспільному вчителька Інна, яка працює в одній із приватних шкіл Київщини, в її навчальному закладі немає звичайних уроків трудового навчання, а є предмети "Рукоділля" та "Ремесло", які викладаються з 1 по 11 клас.
"У нас відносно невелика "сімейна" школа. "Сімейна" — тому що батьки 10 років тому самоорганізувались і захотіли дати дітям гідну освіту, але не таку, як у звичайній українській школі. Вони створили клас, в якому діти навчаються за Вальдорфською педагогікоюВальдорфська педагогіка, також відома як Штайнерівська педагогіка, базується на освітній філософії Рудольфа Штайнера, засновника антропософії. Ця педагогіка наголошує на ролі уяви у навчанні, прагненні об'єднати інтелектуальний, практичний та художній розвиток учнів. Наприклад, для першого класу викладання весь рік може проходити у формі казки, четвертого головною темою є скандинавська міфологія, п'ятого — Древня Греція, шостого — Середньовіччя тощо. За цією педагогікою заборонені телефони та інші гаджети, вся увага має бути привернута до вчителя/вчительки та атмосфери, в якій він/вона проводить уроки.. Якщо у звичайній школі хлопчики та дівчатка діляться на уроках праці, на яких дівчатка вишивають або готують, а хлопчики щось пилять, то у нас діти не поділяються гендерно. На "Рукоділлі" щороку є кожне завдання для окремого віку, яке вони мають "прожити" за рік. Ми робимо сезонні роботи, наприклад, вітражі для вікон, з хлопчиками й дівчатками ми вже вишивали хрестиком, в'язали, цьогоріч будемо шити ляльку", — розповіла вона.
Читайте також: "МОЗ оновило вимоги до навчання у школах в умовах карантину"
Інна підкреслила, що вишивка не асоціюється у їхній школі виключно з "дівчачою" роботою або заняттям "для релаксу", оскільки для багатьох дітей та дорослих це дійсно завдання, яке "напружує і виховує волю". За її словами, після таких завдань діти змінюються і стають більш посидючими. Вчителька каже, що такий підхід дозволяє дітям відчути себе у ролі творців, поки вони маленькі, а коли виростуть і їм потрібно буде побудувати будиночок або зробити певний проєкт на роботі, — їм буде легше.
Учителька Ольга, яка викладає в одній із державних шкіл Києва, розповіла Суспільному, що в їхньому закладі освіти є окремі групи для дівчат і хлопців, однак є одна сумісна, яку не стали ділити через малу кількість дітей.
"Є група сумісна, де і хлопчики, і дівчатка. Не поділили, оскільки мало дітей на окремі групи. Розподіл дітей влаштовує, батьки також загалом не проти", — каже Ольга.
Вона додала, що "Трудове навчання" у її школі викладається з 5 класу і якість проведення таких уроків, на її думку, залишає бажати кращого.
Співголова громадського об'єднання "Батьки SOS" Олена Парфенова каже, що на практиці гендерного розподілу на уроках праці не існує лише у молодших класів, тоді як у середніх і старших він залишається, а сумісні уроки є радше виключеннями.
"У середній і старшій школі ми ще маємо цей поділ. Дівчатка щось плетуть з бісеру, а хлопчики щось майструють, і добре, якщо є майстерня у закладі освіти. Але здебільшого уроки нині розділені. Сумісні уроки — це винятки", — пояснює вона.
За її словами, деякі заклади освіти замість цього включили у заняття LegoLego — серії конструкторів, що являють собою набори деталей для збирання й моделювання різноманітних предметів., зробили курси робототехніки, оскільки, на думку деяких шкільних адміністрацій, ці заняття "цікаві і для хлопчиків, і для дівчат".
Проблеми розділеного навчання
Освітній омбудсмен Сергій Горбачов заявив Суспільному, що виступає проти розділеного навчання.
"Я думаю, що ці уроки давно треба було поєднувати, оскільки цей поділ абсолютно штучний. Це була моя позиція як директора школи, але, на жаль, не завжди вдавалося. Ще тоді, коли просили зробити спільну групу, або перевести хлопця чи дівчину в іншу, я завжди абсолютно це підтримував", — розповів він Суспільному.
Олена Парфенова теж вважає, що уроки "Трудового навчання" за гендерним розподілом "морально застарілі й абсолютно нецікаві". "Дуже багато закладів освіти розуміють, що він (розподіл — ред.) не є правильним, є пережитком радянських часів", — каже вона.
За словами експертки, у її практиці були випадки скарг на такі уроки, зокрема, в одній школі був випадок, коли адміністрація назвала кулінарні навички корисними саме для дівчат, а роботу з електроприладами — для хлопців, що обурило батьків.
Правозахисниця Валерія Зубатенко пояснює, що Україна має певні зобов'язання перед Євросоюзом щодо гендерної політики й частиною цієї гендерної політики є максимальне витіснення дискримінації з системи освіти. За її словами, розділені уроки не лише не сприяють подоланню нерівності, вони, навпаки, її посилюють.
"Часто через школу дівчата і хлопці вірять, що вони начебто від природи є різними і мають виконувати різні ролі: дівчата мають займатися господарством, а хлопці — фізичною працею", що на практиці дуже обмежує життєдіяльність людини", — зазначила експертка.
Читайте також: "Навчання у школах під час карантину: що думають батьки та вчителі"
Батьки теж проти розподілу на "чоловічу" і "жіночу" працю. Так, киянка Ольга, яка віддає доньку у перший клас, вважає, що ще змалку дітей слід привчати до того, що будь-яка робота — важлива.
"Не хочу, аби хлопчики відчувати сором, якщо їм хочеться розкроювати кофти і робити крем-брюле, не хочу, щоб дівчаток називали "пацанками" за інтерес до розбирання автомата, — сказала жінка. — Ще було б непогано в старших класах вивчати трудове право, щоб потім не мати проблем з роботою після школи. Важливо, щоб дитина дізнавалася на уроках праці, звідки люди беруть гроші та які заняття можуть бути найактуальнішими в найближчі роки".
Що заважає проводити сумісні уроки
За словами Горбачова, по-перше, це брак приміщень і ресурсів.
"У закладах освіти слюсарні майстерні або майстерні ручної праці зазвичай не дуже великі. Тож гендерний поділ має ще й таку причину. По-друге, це питання грошей. Два роки тому ми знайомилися із системою освіти Фінляндії. Як-то кажуть, я "хворий" після того, як відвідав їхні майстерні: звичайна комунальна школа у передмісті Гельсінкі має майстерню для зварювання, роботи з металом, деревом, для кулінарії, шиття, дизайну, окрему пекарську. Тобто там десь 7-8 окремих майстерень, які обладнані спеціальною технікою. Праця може бути ручна, але й для цього вона потрібна", — розповів омбудсмен.
За його словами, також виникає питання кваліфікації вчителів, яких потрібно готувати, бо зараз програма дещо відрізняється від тієї, яка була ще кілька років тому. Також складно знайти вчителів, які готові й погодяться так працювати.
Суспільне звернулося по коментар до Міністерства освіти щодо скасування гендерного розподілу. Однак на момент виходу матеріалу в міністерстві не надали відповідь на інформаційний запит.
Куди звертатися батькам
Горбачов каже, що якщо батьки категорично не хочуть, аби їхні діти навчалися за гендерним розподілом, насамперед потрібно звертатися до директора/директорки школи.
"Ми перебуваємо на початку великого і складного шляху, бо якщо директор школи сприймає цю ідею і необхідність спільного навчання, тоді це неважко зробити", — запевняє освітній омбудсмен.
Валерія Зубатенко зазначає, що зберігання тенденції сумісних уроків у школах може пояснюватися тим, що гендерна просвіта не завжди доходить до самих шкіл, а якщо й доходить, то у шкіл є можливість "на місцях" вирішувати її не дотримуватися.
"Не відпрацьований механізм, який би зобов'язував кожну школу дотримуватися гендерної політики. Саме тому для батьків і самих освітян важливо втручатись у цей процес та ініціювати певні зміни. Перший необхідний крок — це розмова з директором/директоркою школи, щоб зрозуміти, як відбулася така ситуація. Я б порадила у цьому випадку батькам або опікунам передусім розібратися, в чому взагалі проблема таких уроків, і коли з'явиться розуміння того, чому так не має бути, тоді можна розмовляти з керівництвом школи", — пояснює правозахисниця.
Якщо адміністрація школи відмовить батькам, тоді є сенс звертатись або до Міністерства освіти, або правозахисних організацій. Зубатенко зазначила, що держава має опікуватися тим, аби в школах проводилася просвітницька робота, а вчительський склад і дирекція школи розуміли, чому це необхідно і як впроваджувати зміни.
"Якщо далі категоричне "ні" (і це позиція керівника закладу освіти), батьки можуть звернутися до районного управління департаменту освіти і вже разом знаходити розв'язання цієї проблеми. Можна писати заяви, дзвонити на гарячі лінії", — каже експертка.
Чи можуть щось змінити самі учні
Нині трудове навчання викладається як у молодших, так і у старших класах, і є ймовірність, що в Україні є діти, які не хочуть роздільних уроків, а мають бажання вивчати цей предмет сумісно. Водночас батьки таких дітей можуть бути проти, аргументуючи це тим, що "хлопці й дівчата мають займатися своєю справою". Валерія Зубатенко пояснює, що якщо учень потрапляє в таку ситуацію, йому все одно варто пояснити батькам свою позицію.
"Якщо це підліток старше 14 років, — можна звертатися до правозахисних організацій, які працюють із підлітками та молоддю загалом. Якщо це 15-річний підліток, то він або вона може вже самостійно ініціювати лист до міністерства, якщо батьки жодним чином не йдуть на діалог. Але, перш за все, я б рекомендувала налагоджувати діалог із батьками або шукати підтримку у школі. Наприклад, це може бути шкільний психолог або якась вчителька або вчитель, в яких можна буде знайти цю підтримку", — радить експертка.
