6-річна Поліна малює загиблих рік тому батьків і навчилася називати мамою й татом хрещену та її чоловіка. Наталія Лупаненко з Барвінкового прихистила дівчинку, яка вижила під час розстрілу евакуаційної колони між селищами Курилівка та Піщане під Куп'янськом 25 вересня 2022 року. Тоді росіяни відкрили вогонь по колоні цивільних автівок, які намагалися виїхати з-під обстрілів. З 48 людей, які були в машинах, 27 загинули, кажуть у поліції Харківщини. Серед загиблих були й батьки Поліни.
Хто врятував дівчинку з розстріляної машини та про що Поліна мріє в новому домі, де тепер має трьох сестер — матеріал Суспільне Харків.
Розстріл колони авто. Загинули 27 людей
Шестирічна Поліна показує свій малюнок, на якому зображені український прапор, сонце, дім та літак. Дівчинка майже дев'ять місяців живе у будинку своїх опікунів — у Барвінковому на Харківщині.
Малювати нині любить найбільше, говорить опікунка дівчини Наталія Лупаненко: "Вона дуже часто малює маму, тата, себе. Будинок. Вона знає, що їх немає, вона бачила, що вони померли".
Поліна — одна з тих, хто вижив під час розстрілу евакуаційної колони біля села Курилівки під Куп’янськом. 25 вересня 2022 року батьки дівчинки, Олена та Вадим, намагалася виїхати з Куп’янська-Вузлового — в ході контрнаступу українські сили його звільнили, і росіяни почали обстрілювати селище.
"Вони казали, що живуть у підвалі, на вогнищі їжу готують. Це був десь кінець серпня — вересень. Вирішили виїхати через Росію до інших країн — евакуюватися. Не знаю, чому саме так вони вирішили їхати, бо Куп’янськ вже деокупували, чому вони не виїхали в сторону України", — розповідає Наталія.
Російські військові розстріляли сім автомобілів, в яких їхали 48 дорослих та дітей. Тоді, за даними обласного управління поліції, загинули щонайменше 27 людей. Серед них — батьки Поліни.
"Оскільки в Олени та Вадима авто не було, вони сіли у "Газель". Вони тільки перетнули український блокпост у сторону Росії, заїхали у сіру зону і їх диверсійна група розстріляла з БТРа", — говорить Наталія.
Як врятували дівчинку
Поліну та ще двох дітей у розбитій вантажівці живими знайшов чоловік, який їхав тією дорогою після розстрілу, розповідає опікунка.
"Після того, як чоловік забрав дітей з машини, вона згоріла. Можливо сталося якесь замикання, а, може, й хтось підпалив. Коли журналісти зняли те, що сталося, у відео ми побачили, що вздовж дороги біля згорілої "Газелі" стояли речі, валізи. Мама Вадима впізнала свою сумку дорожню, вони подарували її дітям, коли вони їхали", — каже Наталія.
За її словами, старшу поранену дівчинку чоловік відвіз до лікарні в окуповане Сватове, а Поліну та півторарічного хлопчика забрав до себе у тоді теж окуповане село Піщане за 17 кілометрів від Куп'янська-Вузлового, де Поліна пробула майже місяць, говорить опікунка дівчинки: "Звільнили Піщане, і тоді волонтери та поліція забрали Поліну і привезли до бабусі у Куп’янськ-Вузловий".
Опікун Поліни, Віталій Лупаненко, згадує, як вони разом з дружиною розшукували дівчинку.
"Коли ми дізналися, що їхня родина потрапила під обстріл, було багато сліз. Я хоч і чоловік, але плакав багато. Олену з Вадимом шкода, але дитина — то ж святе. Я тоді всіх підняв на вуха: племінника свого вже покійного, СБУ, військових, у нас чоловік сім-вісім у різних бригадах, через них дізнавалися. Чугуїв, Куп'янськ — усе шукали дитину. На щастя, знайшли живою, здоровою", — говорить Віталій.
"Тепер у неї три сестрички". Опікунство
Наталія — тітка та хрещена Поліни, знає дівчинку з дитинства. Тому, коли в родині дізналися, що їхня племінниця вижила, вирішили взяти її під опіку.
"Я не вагалася навіть, чи бути її хрещеною, коли мені Олена запропонувала. Я вишила Поліні бісером іменну ікону на Різдво і відправила їм поштою. Це було близько чотирьох років тому. Коли вони евакуювалися з дому, то у квартирі залишили лише цю ікону. Усі фото, усе забрали, лише це залишили. Вона, мабуть, чекала Поліну вдома, ми її сюди забрали", — розповідає історію ікони Наталія.
З рішенням опікуватися дитиною не вагалися, говорить названа мати.
"Ми одразу з чоловіком подивилися один одному в очі й вирішили, що ми забираємо її до себе, і вона буде у нас жити. Ми її питали телефоном, чи поїде вона до хрещеної? Вона погоджувалась. Поїхала до нас без жодної пролитої сльози", — згадує опікунка.
Крім Поліни, подружжя Лупаненків виховує ще трьох своїх доньок.
"Радість була, що ми врятували дитину від війни, від обстрілів. Нехай це був не її дім, але тепер вже її. З бабусями залишатися вона не хоче, тут вже їй краще, є у неї три сестрички. Ми її взяли, і що у нас троє дівчат було, що тепер четверо, жодного дискомфорту немає. У мене таке враження, що Поліна у нас завжди й була. Дітей чужих не буває, тим більше — така ситуація, усі діти свої", — говорить опікун Поліни Віталій.
"Вона зовсім не плакала. Була настільки закрита у собі дитина. А зараз, мабуть, вже вона почала до нас звикати, стала м'якшою, вразливішою, тоді вона була, як камінь, щоб не було — все тримала у собі", — каже Наталія.
"Називає нас "мама" і "тато"
Разом родина відпочиває та допомагає Поліні оговтатися після пережитого.
"Поліна до мене тягнеться більше, буває, усі разом з родиною їздимо на рибалку, на ставок купатися, готуємо на вогні плов, лагман — дружина нарізає, а ми з дівчатками готуємо. Вони у мене, як бджілки. Жодних сумнівів не було, чи забирати дитину. У мене немає такого, що своїх люблю більше дітей, може навіть навпаки, їй зараз більше приділяю уваги, ніж дівчаткам", — говорить Віталій.
Свою хрещену та її чоловіка дівчинка називає батьками.
"Я говорила: "Полечко, якщо тобі хочеться мене мамою називати, як дівчата, то називай, а якщо ти ще не готова, то не кажи". Мабуть, через тиждень вже вона почала звикати й називати нас "мама" й "тато", — каже Наталія.
"Їй треба багато уваги, любові в неї вкласти, а далі все буде добре. Вона про батьків не говорить нічого. Як вона казала нашим донькам: "Я знаю, що мої мама з татом загинули, але я нашим мамі й татові нічого не кажу, щоб їх не засмучувати". Це у п'ять років вона так думає", — додає Віталій.
Цьогоріч Поліна пішла до першого класу.
"Називаю Полю "училка". У неї є така сукня строга, вона на 1 вересня її вдягала, ще окуляри — точно, як вчителька. Вона не ображається, сміється", — говорить опікун.
"Полінка вже почала ставати такою, якою вона була до цього всього — життєрадісною. Вона допомагає з усім. У нас були маленькі гусята, так вона постійно була біля них. І водички їм піде наллє, і погодує. Вона дуже любить тварин", — додає Наталія.
Своїй названій мамі каже, що у майбутньому хоче стати балериною.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
