15 місяців чекає на чоловіка з російського полону Вікторія Стріжевська. Її чоловік військовослужбовець ЗСУ був оборонцем Маріуполя, потрапив у полон під час виходу з "Азовсталі". Вікторія із чоловіком жили у Костянтинівці на Донеччині. Під час ракетного обстрілу минулої весни вони втратили свою квартиру, а під час евакуації на вокзалі у Краматорську жінка потрапила під обстріл.
Вікторія має фото свого чоловіка — який він мав вигляд під час виходу з "Азовсталі" у травні 2022 року. Жінка знайшла кадр на інформаційних ресурсах російських окупантів.
"Фото не повністю. Я знаю, що у Діми є поранення ноги. Він мені сказав, коли вийшов на зв'язок. Взагалі він здоровий — 110 кг, він високий, але він дуже худий був на фото: штани в нього на підв'язках. Замучений", — розповіла Вікторія.
Чоловік Вікторії у 2020 році пішов до війська добровільно, службу проходив під Бердянськом. Спочатку повномасштабного вторгнення його підрозділ боронив Маріуполь, згодом Дмитро потрапив на "Азовсталь".
"І все — з ним зв'язок зник. Два тижні ми не знали де вони, вони не відповідали на дзвінки. Потім довгий час я не мала з ним зв'язку. Потім мені прийшло смс від хлопця, який пише, що просив передати, що "живий, здоровий". Що немає зв'язку, та надсилає фото його смски — та все тиша. Коли він наступний раз вийшов на зв'язок, я дізналася, що він на "Азовсталі", — згадує дружина.
"Ми з ним коли спілкувалися по відеозв'язку, я бачила, як позаду все летить, вогнище... Але вони не звертали уваги, він єдине що казав: "Я не чую її, перестань хоч бахкати!", — згадує вона.
"По професії він кухар, але працював він на залізничній станції. Це його мрія: він волів бути на професії військового. У 2020 році, поки я була на роботі, він пішов та підписав контракт. Я прийшла з роботи та він мені каже, все я підписав контракт. Він пішов у 55-ту окрему бригаду, служив там, був у "Десні", навчався, має заслуги. 7 травня 2022 року, це коли вони вже були у Маріуполі, він нагороджений президентом "за відвагу", — каже Вікторія.
Подружжя родом з Костянтинівки. Навесні, минулого року у їх будинок влучила ракета російських окупантів.
"Я знаходилася в місті, але не у своїй квартирі. Була в мами, тому що сама не залишалася у своїй квартирі через обстріли. Я прийшла у квартиру взяти свої речі. Потім вийшла з квартири, та буквально через три хвилини прилетіла ракета в будинок. І все — квартири більше нема", — згадує момент обстрілу будинку у Костянтинівці жінка.
"Нам квартира ця дуже важко дістались. Ми з чоловіком брали кредит на цю квартиру. Потім ми тільки закінчили ремонт, діточок хотіли народити, щоб було своє житло. Діма завершив би службу і все одно повернувся до цивільного життя. Хочеться мати свій куток, тинятися е дуже хочеться. А тепер він прийде і в нього нічого немає", — каже Вікторія.
Під час евакуації з Костянтинівки Вікторія з рідними перебувала на вокзалі у Краматорську, коли армія РФ випустила ракету по мирному населенню, жінка каже врятувалась чудом.
"Я зайшла до вокзалу, стався цей обстріл, ми полягали на підлогу. Я хотіла встати, тому що в мене на вулиці була мама, кинулася — не було свекрухи з дитиною, — я кинулася до них, хотіла встати, а мене придушили до підлоги, тому що летіло скло, люди лежали порізані. Коли піднялася, не знала що мені робити. "Я пам'ятаю, як ми переступали ноги людей, які лежали. Все, як в тумані. Я набрала свою маму, хотіла запитати як вона, тому що там, де я її садила, горіли всі машини. Я її набрала: вони встигли від'їхати", — згадує обстріл вокзалу у Краматорську жінка.
"Слава богу врятувалася і свекруха з дитиною, тому що вона повела дитину до туалету і чоловік їх пропустив не в жіночій, а в чоловічій. Якраз це сталося, тому що всі люди, які стояли біля туалету, вони всі загинули. Ще пам'ятаю, як я повернула голову і лежав уламок ракети, на ній було написано таке жахливе "За дітей". І тут розуміння приходило в голову: "за яких, за що", — розповіла Вікторія.
Тепер Вікторія з рідними живе у Києві. Неодноразово зверталась до координаційного штабу та служб, які займаються поверненням військовополонених, каже, слідкує за кожним обміном.
"Радість та сльози. Сльози, тому що ти не бачиш своєї рідної людини. Але рада за всіх повернутих. Треба усіх повертати, особливо Маріупольський гарнізон вони 86 днів тримали пекло", — зазначила дружина військовополоненого.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
