У серпні в Харкові набув розголосу тендер на понад 7 мільйонів гривень на будівництво офісу в Саржиному яру: харків'яни вийшли на акцію-пікнік проти забудови парку, після чого тендер скасували та погодили для будівництва інше місце. Це — позитивний симптом, каже депутат Харківської міської ради та голова антикорупційного центру Дмитро Булах.
Що змусило скасувати будівництво в Саржиному яру, як працює місцеве самоврядування під час війни та яким бачить Харків майбутнього, Дмитро Булах розповів в інтерв'ю Ганні Силаєвій.
Як це — бути депутатом та антикорупціонером: досвід Дмитра Булаха
Ви є представником місцевого самоврядування, і водночас антикорупціонером, який стежить за тим, щоб не було корупційних ризиків у рішеннях міської влади. Переживаєте внутрішній конфлікт?
Традиційно, на жаль, можливо це й погано, але впродовж декількох останніх років я визнаюся найбільш опозиційним депутатом Харківської міської ради. Відповідно, мало підтримую рішення, яких я не розумію, або в яких убачаю "подвійне дно".
Чи дає це переваги, зокрема в доступі до інформації?
Так, звісно. Я бачу рішення міськради трошки заздалегідь, що забезпечує легший доступ до інформації порівняно з містянами, які не є депутатами.
Якщо мені за запитом на інформацію можуть відмовити, зволікати, чи дати відповідь не в повному обсязі, то вам не можуть.
Як показує практика вже Великої війни, можуть взагалі нічого не відповісти. Та й до вторгнення було таке, що відповідали маячню або відписками.
"Історія з Саржиним яром навчила, що треба робити інакше"
2 серпня в Харкові оголосили тендер на розробку проєкту будівлі в Саржиному яру. Йдеться про офіс, замовник — комунальне підприємство "Харківзеленбуд". Вартість проєкту — 7,5 мільйонів гривень. На що я звернула увагу: оголошення від 2 серпня, а подати тендерні пропозиції можна до 10 серпня. Тобто протягом менш як сім робочих днів. Чи це природно для такого типу оголошень?
Неприродно, і взагалі, те, що подавалося як тендерна документація, як вимоги з боку замовника, то було зроблено нашвидкуруч, як я зрозумів, не дуже якісно. Це була одна з причин, чому міський голова скасував цей тендер.
Ми зустрічалися з паном Ігорем Тереховим за участі міських архітекторів не з пулу міської ради: Катериною Кублицькою, Олександром Маймескулом, Валерієм Пономарьовим. Домовилися, що цю будівлю зведуть точно в районі станції метро "Метробудівників", десь поблизу стадіону "Металіст".
Мені здається, цей прецедент — коли архітектори, суспільство, всі зорганізувалися та переконали цього не робити, коли нарешті вибирається інша локація під час діалогу — це якісні зміни, які поступово впроваджуються в нашому місті. Такого не було дуже багато років, можливо, й десятиліть.
Ваш колега, Євген Лісічкин, оцінив вартість проєкту як завищену. Сім з половиною мільйонів він вважає більшою сумою, ніж коштує такого типу проєкт.
Я думаю, оголосять новий тендер, і ціна проєкту може бути меншою, ніж первинна. Новий майданчик нескладний порівняно з Саржиним яром, без дамб чи гідротехнічних споруд.
Тобто переглянеться не лише локація, але й підхід?
Історія з Саржиним яром навчила багатьох людей, що треба робити інакше: відкрито, прозоро; просто обговорювати свої ідеї, концепції. І, відповідно, не треба маніпулювати бюджетами під час війни.
На цей конкурс подалося одне приватне підприємство, компанія "Паллада". Відсутність конкуренції — це нормально?
Я думаю, що це очікувано, але чи є правильним? Суперзавданням для нас всіх — і міських депутатів, і муніципалітету — є відновити довіру до міських закупівель, в тому числі. Щоб, навіть якщо замовник планує одне підприємство, на тендер подавалися п'ять. Аби замовники розуміли, що якщо переможе неочікуваний учасник, то теж зробить нормальний проєкт.
Ви сказали, що дійшли згоди щодо зміни локації. Це означає, що є консенсус про те, що будівля потрібна?
Згідно з новими державними будівельними нормами (ДБН), наскільки мені відомо, у нашому місті немає жодного укриття, яке б відповідало ним. У нас точно немає великих локацій, де могла б збиратися якась кількість людей, дітей, різних груп.
Я сприймала це як офісну будівлю з укриттям.
Не зовсім так. На мій погляд, це скоріше укриття, для складних часів, а вже на додаток, звісно, у мирний час, — це офісна будівля, можливо з соціальною інфраструктурою.
13 серпня в Саржиному яру харків'яни влаштували "пікнік": фактично, це була акція протесту у форматі пікніка. Там зібралося близько 200 людей, і наступного дня Харківська міська рада оголосила про скасування тендеру, та його дійсно скасували на сайті Prozorro.
Це блискавична реакція саме на публічне обурення? Чи є 200 учасників пікніка кількістю, що здатна переконати міськраду відмовитися від задуму?
Я думаю, що зупинка тендера — це праця багатьох людей. Люди, які зараз навіть не перебувають у Харкові — я бачив у всіх соцмережах — активно висловлювалися про те, що це неприпустимо.
Тобто, прямого причинно-наслідкового зв'язку між публічною акцією та скасуванням немає?
Є. Я скажу так: я дізнався про те, що тендер скасували, в суботу, тобто до проведення пікніка, але після появи оголошення про нього.
Я думаю, що все це в комплексі, усі зусилля журналістів, активістів, депутатів, архітекторів, урбаністів, просто громадян, користувачів соцмереж, дали результат. Це спільний результат і я вдячний кожному, хто долучився.
Звісно, краще працювати на етапі ідеї та концепції, питати в людей, долучати їх до обговорення, але якщо вже пішли далі й бачите суспільне неприйняття — відміняйте.
Це нормально. Насправді так і повинно бути, просто ми в Харкові не звикли до такого, а так працює місцеве самоврядування в багатьох регіонах України.
Як вторгнення змінило роботу міської влади?
Ви сказали, що це позитивний симптом. Чи є негативні симптоми в роботі міської ради та міського виконкому?
Був тендер на 63 мільйони гривень на квіти, за добу його скасували.
Війна вплинула?
І брак коштів, і війна. Сильно підвищилася суспільна активність людей, які не в Харкові. Багато з тих, хто виїхали до інших регіонів України, або до Європи та інших країн, побачили, як там приймаються рішення після локальних референдумів або голосувань. Або просто сумують за містом, і дуже активно відстежують те, що тут відбувається.
Ваші колеги стали пасивнішими чи активнішими? Вам зараз простіше чи складніше дійти згоди?
Усі — виконком, і ми, депутати — стали обережнішими. По-перше, виконком, як правило, більше не виносить якихось диких рішень на сесію, їх майже немає. Тобто, земельних, бюджетних питань, які були раніше.
"Сюди мільярд, туди мільярд" — такого стало набагато менше. Комерційна зацікавленість у землі в Харкові нині не дуже висока.
Під час війни ми розуміємо ступінь своєї відповідальності за наше місто, і за те, що тут відбувається.
"Мілітарна складова може бути одним з драйверів майбутнього Харкова"
У вас є повне уявлення про бюджетний процес, яким би ви були задоволені? Чи розумієте ви все, що хотіли б знати, про міські надходження та видатки?
Ні, немає. Планується рішення щодо відкритості закупівель. Я сподіваюся, що будуть публічно викладатися кошториси робіт по відбудові міста, чого наразі не робиться. Мені здається, найбільше зараз треба дивитися за відкритістю великих проєктів. Я думаю, на Харків очікують великі проєкти з відбудови, реконструкції тощо.
Потрібно вимагати відкритості?
Чи будуть відкритими конкурси, хоча б концепцій, не проєктів? Це важливо.
Тому що це дуже великі гроші?
Ми всі ходимо цими просторами, користуємося ними. Це наше, кожного з нас. Рішення повинно прийматися як мінімум після презентацій проєктів. Краще — обговорювати їх.
Ви говорите не лише про знакові проєкти, як, наприклад, Палац праці, але й про житло, звичайні багатоповерхівки на Північній Салтівці?
Загалом — що нам робити з Північною Салтівкою? Ми зараз вкладаємо кошти у відбудову будинків, хоч і не швидко. Проте чи варто це робити, лишається питанням для мене.
Я очікую, що кількість населення в Харкові, на жаль, впаде після нашої перемоги, багато хто не повернеться, і зараз вкласти кошти, щоб потім просто залишити...
Тобто, коли харківська міська влада імплементує такі рішення одноосібно, це схоже на узурпацію?
Схоже на старі практики.
Ви сказали про стратегію розвитку. Мова йде про те, що її варто серйозно корегувати?
Я думаю, її варто по-чесному розробити, бо в нашій області часто відбувалася така історія, що вони робляться як реферати: вантажаться з Інтернету, міняються десять слів і авторство. Це не стратегія.
Харків після війни — це про що?
Ми втратили статус студентського міста?
А також промислового, транзитного, торговельного міста. Я думаю, багато в чому ми ці статуси втратили. Треба визначити, як ми можемо далі отримувати надходження до бюджету та підтримувати ту інфраструктуру, де будуть працювати наші співгромадяни.
Чи реалістично це робити до того як війна не лише не завершилася — ми не бачимо її фіналу? Коли ми насправді не знаємо, скільки жителів буде у місті та хто це буде: переважно пенсіонери? Ким вони будуть, що робитимуть, якими є їхні поведінкові характеристики?
Не буде часу на розкачку після війни. Треба буде одразу пропонувати, бути конкурентоспроможними в порівнянні з іншими постраждалими містами. Я бачу, як працює Миколаїв над цим, крута робота.
Ми можемо заздрити Миколаєву, бо це порт, місто неподалік від узбережжя, якщо говорити на перспективу після війни. Натомість Харків утратив свої переваги: статус прикордонного міста, транспортного хабу і торговельних шляхів. Ми опинимося в тупику.
Я не вважаю, що в цієї задачі немає розв'язання. Я особисто бачу можливості в цьому, бачу, чим ми можемо бути конкурентоспроможними, корисними для України та світу, для наших співгромадян. Це можливо, і це не погана історія, на мій погляд.
Айтівці повернуться?
Багато, думаю, ні.
Але з'явиться потужна мілітарна складова, якої не було.
Про це я й кажу: мілітарна складова може бути одним з драйверів майбутнього Харкова.
Виробництво?
Скоріш, ремонт, обслуговування, сфера послуг і так далі.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
