Наталя та її чоловік Віктор Шунда, родом з Херсонщини, переїхали на Хмельниччину в умовах повномасштабного вторгнення. У 2006 році вони створили будинок сімейного типу. Сьогодні подружжя виховує восьмеро дітей, двоє з яких прихистили уже в нашій області.
Про секрети виховання, війну та життя на Хмельниччині мама-вихователька Наталя Шунда розповіла у матеріалі Суспільного.
До 2021 року родина Шунда проживала у невеличкому селі на Херсонщині, саме там створили будинок сімейного типу, після того, як їх рідні дочка та син виросли. Наталя каже, що завжди мріяла про велику родину.
"Ми неодноразово приїздили у дитячий притулок з гостинцями. Бачили, як дітки виглядають своїх батьків. Деякі з них навіть не хотіли солодощів, а чіплялись за шию і просили забрати їх з собою", ― зізнається мама-вихователька.
У 2021 році сім'я переїхала до міста Апостолове Дніпропетровської області. Там побудували будинок, почали облаштовуватись, проте плани на мирне життя зіпсувала російсько-українська війна.
"За дев'ять кілометрів від нас точилися бої, над головами літали винищувачі. Наш будинок щоразу здригався від вибухів. Діти купою забивалися у закутку, ховалися, бо дуже боялися ",― згадує Наталя.
Коли поруч з будинком "прилетіло", каже, одразу ж сіли у свій мікроавтобус, захопили з собою ще двох собачок і виїхали.
"Нас було 12 чоловік. Куди їхали ― не знали. Просто тікали", ― зізнається жінка.
До Хмельницького дісталися на початку квітня минулого року. Тут волонтери допомогли з усім необхідним: їжею, речами, житлом. До липня 2022 року подружжя спільно з дітьми проживали у селі Буйволівці на Ярмолинеччині. Тепер же мешкають у селі Копачівка Деражнянської громади.
"Ми тут обжилися. Маємо невеличке господарство. Односельчани дуже допомагають нам: хто продуктами, хто меблями", ― каже мама-вихователька.
Наталя та Віктор виховують восьмеро дітей: трьох хлопчиків та п'ять дівчаток.
"Двох діток ― шістнадцятирічну Тетяну та семирічного Назара ― ми взяли на виховання вже тут, на Хмельниччині. Спочатку дітям було страшно, все незнайоме. Але Таня та Назарчик вже адаптувались та почувають себе повноцінними членами родини", ― розповідає Наталя Шунда.
Найстаршому хлопцю Дмитру ― 17 років. Він полюбляє рибалити. Всі дівчатка- захоплюються малюванням. З початком навчального року діти пішли до місцевої школи, де їх радо прийняли однолітки.
"У вихованні такої кількості дітей нам не важко, ми вже "втягнулись". Коли діти на відпочику, нам без них скучно. Ми вже звикли, що вдома шум-гам. Щастя ― бачити як вони зростають, змінюються в хорошу сторону. Діти дають нам сили жити", ― ділиться Наталія Шунда.
Зі її слів, родина готова повернутись в свій будинок у Апостолове, адже засумували за домом. Але задля безпеки вирішили поки ще залишитись на Хмельниччині.
"Нам тут добре. Але дуже скучили за своєю домівкою, хочемо додому", ― додала Наталія Шунда.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
