У 2022-му в Україні ухвалили Закон про державну реєстрацію геномної інформації людини. З-поміж іншого він передбачає створення єдиного реєстру ДНК-даних. Такий реєстр допоможе розкривати злочини, зокрема воєнні, шукати безвісти зниклих та ідентифіковувати загиблих, зазначають автори закону.
Реєстр ще не запрацював. Він має бути сформований на базі автоматизованого обліку генетичних ознак людини, що діє при експертній службі МВС вже понад 10 років. Даних у ньому побільшає. Відповідно до закону, під час воєнного стану до реєстру вноситимуть зразки ДНК, зокрема, військовослужбовців, поліцейських, представників служб цивільного захисту, а також членів добровольчих формувань територіальних громад. У реєстрі також будуть зразки ДНК родичів зниклих безвісти українців.
З виконавчою директоркою Центру громадянських свобод Олександрою Романцовою спілкуємося про користь реєстру, зокрема у пошуку зниклих безвісти внаслідок воєнних дій Росії проти України, та про можливі ризики у його роботі.
Єдиний реєстр ДНК-даних означає збір чутливої інформації. Які головні ризики та застереження тут можуть виникнути?
Створення такого реєстру — точно хороша ідея. Далі — питання якості й реформування процесів. Україна може звернутися з цим до європейських партнерів. Це дуже логічна, фактично, гуманітарна місія. Є досвід європейських та північноамериканських країн, які підтримували створення ДНК-реєстрів. Дуже чітка система існує на Балканах. Після війни швейцарські компанії проєктували в Хорватії якісну систему опізнання за ДНК і аналізу ДНК.
Після цього найголовніше — це прозорість намірів і мотивації тих, хто буде користуватися цією базою.
Україні такий реєстр, зокрема, необхідний і для того, щоб шукати зниклих безвісти, і щоб усвідомлювати, на жаль, дуже велику кількість воєнних злочинів. Йдеться про наших людей, про наших громадян. Для України зниклі безвісти внаслідок війни або через підрив росіянами Каховської ГЕС, наприклад, — це нове явище.
Але збір ДНК — це вкрай чутлива персональна інформація, тож постає питання, яким чином нею будуть розпоряджатися.
Європейське законодавство має чіткі правила щодо персональних даних та можливостей їх використання. Лише у 2015-му Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень.
З того часу є багато історій батьків, які не погоджувалися з висновками ДНК-експертиз. Бувало, що зразки губляться, їх десь втрачають. Багато чого може статися на етапі, коли певні маркери ДНК заходять в інформаційну систему.
Ми знаємо історії, коли дані ДНК міняли місцями. Тобто в реєстрі є запис про ДНК, що належить певному тілу. Згодом це тіло віддали родичам, а вони не впізнають його за метричними ознаками (зріст, розмір взуття абощо). Тобто це точно не їхній родич, якого вони шукають.
Щоб уникати такого, має бути система перевірки, кваліфікації якості внесення даних, моніторингу за цими процесами. Щоб інформацію вносили без помилок або переплутувань. На жаль, морги зараз теж працюють із грандіозним навантаженням.
Інше важливе питання — як цю інформацію зберігатимуть, захищатимуть та передаватимуть. Найголовніше — щоб дані не використовували в якихось корупційних схемах, коли раптом ДНК-дані знаходять у місці, де людини ніколи не було. Тобто не зловживали власне цією інформацією, цією базою, бо все ж таки, на жаль, поки ми не можемо гарантувати, що будь-яка база захищена від подібних маніпуляцій.
Наприклад, державний реєстр автомобілів. У 2013-2014 роках автомайданівцям, власникам авто, приходили звинувачення, що на них складений протокол. Хоча ці люди іноді були в інших містах і в інших державах. Тобто тут більше проблема не з самою інформацією як такою. Вона повинна мати високі критерії оперування за стандартами Європейського Союзу (GDPR — загальний регламент захисту даних, що діє у ЄС. — Авт.).
Адміністратором цього реєстру буде МВС. Є побоювання щодо незалежності роботи, адже це відомство розслідує злочини?
Тут питання передусім в реформуванні процесу розслідування загалом, включаючи ДНК-експертизу. Реформа поліції відбулася лише в патрульній поліції. Що стосується розслідувань та — особливо важливий момент — експертизи всередині розслідування, то вони відбуваються за старою системою. А це не гарантує ані швидкості експертиз, ані, на жаль, її якості. І надалі, коли суди беруть цю експертизу, її можуть використовувати або маніпулятивно, або просто вона триває задовго, втрачаючи актуальність. Є шалені черги, бо експертизу можуть надавати тільки державні структури.
Реєстр ДНК мав би автоматично знаходити збіг, отже пришвидшити пошук зниклих безвісти. Наприклад, відбувається обмін тілами, є певні так звані санітарні захоронення, коли тіло не можуть одразу забрати з поля бою чи з окупованого місця та ексгумують пізніше. Тобто, з одного боку, це точно має допомогти тисячам жертв, які зараз шукають своїх родичів, які, можливо, вже загинули. З іншого боку, залишається питання якості у нереформованій процедурі розслідувань.
Найбільша проблема — оперативність ДНК-експертиз і те, що незалежну, недержавну експертизу не визнають суди. Все це накладається на ситуацію, що велика кількість фахівців (як розслідувачів, так і прокурорів) пішли на фронт. Особливо поліцейські, особливо слідчі, які давно в органах — це люди, які були готові до служби в армії. Відповідно, кількість справ на слідчих збільшилася. А тепер уявіть, що у вас 200 справ паралельно і, можливо, по кожній із них потрібна експертиза. А вона може бути виключно від одного центру і залежить від інтернету, електроенергії. Це неймовірне перевантаження.
І останнє — це питання кількості. Ми говоримо передусім про ДНК українських громадян, але на нашій території зараз перебуває велика кількість тіл російських громадян, що прийшли сюди з війною. Одного дня відкриється правда про те, як багато російських солдатів тут загинуло, скільки Росії коштувала війна в життях її громадян. Тож вважаю, що є сенс робити базу і по росіянах. Це також доказ злочинів Російської Федерації, бо кількість вбитих власних громадян методом відправки їх на війну в Україну може бути частиною звинувачень.
Україні хоче допомогти Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти — міжурядова організація з головним офісом у Гаазі, яка з 1996 року допомагає державам в ідентифікації загиблих. Чи бачите ви якісь ризики у співпраці з нею?
По-перше, ця комісія або інші схожі організації вже мають певну репутацію. По-друге, коли вони підписують договір, наше завдання — закласти в ньому пункт про моніторинг якості цих процесів.
Це точно хороша ідея обмінюватися інформацією з міжнародною структурою — звісно, з захистом персональних даних. Українці зараз живуть по всьому світу, і якщо ми хочемо знаходити людей різного ступеня спорідненості та розпізнавати тіла, то ця база має включати українців за кордоном. Централізований обмін даними точно має бути. Тоді українець в Австрії зможе звернутися до представництва комісії за кордоном, знаючи, що його ДНК-зразки потраплять у базу, яка працює для України.
Якість обладнання МКЗБ досить висока, як і їхня міжнародна відповідальність. Ризиків значно менше, бо вони не займаються розслідуваннями, не є представниками в судах. Грубо кажучи, майже немає сфер, де б вони могли скористатися ДНК-зразками у нелегальних чи корупційних цілях.
А щодо цифрової небезпеки? Є побоювання, щоб російські хакери не зламали такі бази даних ДНК.
Навіть якщо гіпотетично таке станеться, то як цю інформацію можна використати десь далеко від власника зразків ДНК? Це ж навіть не взірець, а оцифрована інформація. Якщо в майбутньому технології розвиватимуться так, що надання ДНК якимось чином впливатиме на права людини, то так, це може бути небезпечно.
Наразі ж така хакерська атака може становити загрозу винятково у випадку, що ми втратимо можливість шукати загиблих. Але такі ризики існують щодо будь-яких наявних баз даних. Тож держава відповідальна за те, щоб захистити цей реєстр і ця захищеність має бути високою.
На що ще варто зважати?
На питання технології: що має бути високою та враховувати навантаження на лабораторії або на морги, якщо там відбувається забір ДНК. На жаль, є випадки, коли, знову ж таки, не спеціально, але просто через завантаження дані переплутували. Тобто результату аналізу надали ім’я не тієї людини. Здебільшого це питання організації і спокійних умов. Плутанина виникла, бо люди в морзі працювали наповал.
Отож, технологія має бути чистою й якісною. Але й фахівці мають розуміти людей, їхні трагедії. Родичі психологічно не погоджуються відпустити свого загиблого, якщо не впевнені на сто відсотків, що це він. Обмін інформацією з міжнародними організаціями, що мають налагоджені алгоритми, пришвидшить пошуки. Люди мають право знати, що сталося з їхніми родичами.
Журналісти редакції розслідувань Суспільного у розслідуванні "Черга на прощання" розповіли, чому родини зниклих безвісти українців місяцями, а то й роками чекають на результати ДНК-експертиз та на шанс попрощатися з рідними та чи все Україна зробила, щоб пришвидшити процес ідентифікації загиблих внаслідок воєнних дій Росії проти України. Також дивіться відео розслідування.
