"Знати історію та цінувати ідею Української державності – це різні речі",– вважає керівник обласного краєзнавчого музею, що у Кропивницькому, Борис Шевченко. Суспільному він розповів, чи вплинуло повномасштабне вторгнення РФ в Україну на роль й функцію музею, чи змінився відвідувач та суспільний запит.
Про вплив вторгнення РФ (тут і далі – пряма мова – ред.)
Я переконаний, що агресія РФ, яка триває з 2014 року, вплинула на роботу будь-якого закладу, установи, організації. Це не стосується лише сфери культури. Якщо ми говоримо про обласний краєзнавчий музей, то, звичайно, війна змінила найдрібніші речі, теми, періоди, якими ми займалися до цього. Якщо говорити про музей – ми зрозуміли, що в нашій роботі потрібно робити акцент на національно-патріотичних заходах, адже історія стала актуальною. Є бажання людей зрозуміти, за що ми воюємо, чому воюємо не лише за території, а й за ідею самого існування Української держави. Виставки, заходи, підготовка різноманітних науково-популярних видань спрямовані на те, щоб наші відвідувачі, серед яких і переселенці, змогли зрозуміти ці важливі речі.
Чи були такі виставки й заходи до повномасштабного вторгнення?
Змінилися акценти. Ми намагалися балансувати. Події, що стосуються збройної боротьби українців за свободу й незалежність урівноважували заходами, що стосувалися розвитку освіти, культури й науки. Нині ми бачимо, що ці приклади героїчного минулого історії Центральної України є дуже важливими. Минулого року ми започаткували серію "Визвольна боротьба 1917-1991 рік". Це серія книг, перша з яких – "ОУН і УПА на Центральноукраїнських землях" справила резонанс. Багато хто захотів мати це видання. Раніше думали, що це про події десь на заході країни, адже ОУН і УПА на території нинішньої Кіровоградщини були малопомітними явищами.
Чи змінився відвідувач музею та запити суспільства?
Музей також намагається формувати запити суспільства, намагаємося пропонувати відвідувачам певні важливі речі. Адже ми маємо розуміти, що люди мислять зовсім іншими категоріями, потрібно спрямовувати їхнє мислення, їхнє уявлення про те, в якому суспільстві вони живуть, і в чому цінність Української держави. Треба пропонувати їм, наприклад, лекції про українських діячів, українських військових. Ми, відповідно, створюємо цей попит, реагуючи, звісно, й на запити людей, бо історією почали цікавитися більше. Це пов’язано й з тим, що ми почали відсіювати радянські та сучасні російські міфи, нав’язані сучасною російською історичною наукою. Тому люди прагнуть пізнати справжню українську історію тієї території, на якій вони живуть або на яку вони переїхали.
Чи достатньо добре суспільство нині знає українську історію?
Ні, звичайно. Насправді воно ніколи достатньо добре її знати й не буде. Знати історію і цінувати ідею Української державності – це різні речі. Тому що історія – це дати, цифри, події тощо. Ми ж своїми заходами не стільки знайомимо з тим, що в нас є героїчні земляки, які воювали проти радянської влади понад 100 років тому, ми намагаємося формувати в людей ідею, що існування Української держави є абсолютно природнім станом. Щоб у свідомості людей ця ідея була від самого народження і визначалася як самоочевидна ідея, що по-іншому бути не може. Хоча ми розуміємо, що Україна відновила свою незалежність відносно недавно – в 1991 році.
У чому проявляється національно-патріотичний напрямок музею?
Ми почали з того, що, відповідаючи запити суспільства й формуючи їх певною мірою, ми переформатували структуру музею і створили відділ науково-просвітницької та експозиційної роботи. Саме цей відділ і влаштовує такі заходи. Щодо просвітницької роботи – у нас є цикл зустрічей "Перемоги української зброї": ми нашим відвідувачам, розповідаємо приклади того, як українці боролися проти ворога. Ці приклади дають людям розуміння того, що проти агресії слід боротися доступними методами, бо ми говоримо не лише про людей, які воювали зі зброєю в руках, а й культурних діячів.
Іншим момент – це видавнича діяльність. Ми зробили до Дня Української державності біографічні нариси про людей, які понад 100 років тому боролися проти радянської Росії. Коли на просторах Російської імперії вирувала революція, і більшовики намагалися відновити контроль над Україною, люди боролися проти Радянської Росії. Книга називається "Борці за Українську державність". Читачам вона дає зрозуміти, що нині не вперше ми відстоюємо Українську державу, в минулому наші земляки робили те саме, пронесли в собі ідею Української державності, навіть перебуваючи в еміграції.
Переселенці також відвідують краєзнавчий музей. І ми розуміємо, чому. По-перше, вони хочуть познайомитися з містом, побачити, що є цікавого. По-друге, ознайомитися з тією історичною територією, де вони зараз тимчасово проживають.
Що радите людині, яка вперше приїхала в нашу область? З чого почати?
Ми радимо почати з нашого відділу природи – стаціонарної експозиції, яка дає уявлення про територію нашої області в природному сенсі. У нас є чудові експозиції та філії театральної тематики – Меморіальний музей Марка Кропивницького і "Хутір Надія". Людям, які втекли від війни, ми не радимо показувати один із наших залів, присвячений сучасній російсько-українській війні. Тому що вони і так знають, що таке війна. Можливо, пізніше вони до цієї теми повернуться. Їм треба дати певне психологічне розвантаження через такі речі. Вони краще пізнають і полюблять Кіровоградщину і Кропивницький, якщо відвідають Музей Кропивницького чи "Хутір Надія".
До речі, наш наступний проєкт – створення повноцінного музею російсько-української війни. Ми над цим уже працюємо. Вважаємо, що після перемоги в кожному обласному центрі буде такий музей. Ми будемо створювати такі музеї, передусім для молодого покоління, яке не буде пам’ятати війну.
Ви стали керівником музею пів року тому. Які організаційні моменти відзначили для себе основними, що, на вашу думку, потрібно змінити в системі управління?
Коли мені запропонували очолити обласний краєзнавчий музей, я думав над пропозицією, звичайно, бо очолити музей під час війни – це відповідальна робота: від збереження предметів до функціонування музею в цілому. Відповідальність посилювалась тим, що я тривалий час працював у краєзнавчому музеї та розумів, як музей працює зсередини, мав власне бачення щодо корективів, які слів внести в його роботу. Для мене краєзнавчий музей – це головний музейний заклад Центральноукраїнського регіону. І ми працюємо над тим, щоб він став не Кіровоградським обласним краєзнавчим музеєм, а Центральноукраїнським. Ми так вирішили в колективі, намагатимемося втілити це в життя. Музей, як на мене – це потужний науково-дослідний, науково-просвітницький й науково-методичний центр. Такі функції він буде виконувати. Про перші дві я розповів до цього. А щодо методичної допомоги – ми її надаємо музейним закладам області, адже музейною сферою в нас не все гаразд. Тому там треба, як на мене, робити певні радикальні реформи.
Про реформи
Недофінансування тотальне. Реформа децентралізації, яка мала посилити фінансування колишніх районних музеїв, цього не дала. Ці речі слід вирішувати на рівні держави, а потім, отримавши загальнодержавні вказівки і план дій, втілювати на місцях. Та я вважаю, що ми йдемо до уніфікації, до об’єднання, бо маємо розуміти, що під час війни брак фінансування музеїв не зникне, та й після перемоги в музеї та інші заклади культури, на жаль, ніхто не буде вливати великі фінанси. Тому доведеться музеям шукати нові форми. Тому, коли я прийшов у музей, ми чітко поставили завдання, що не чекатимемо відвідувача, а самі до нього йтимемо, пропонуючи нові форми й методи роботи. Не скажу, що до музею стоїть черга, ми маємо розуміти, що до закладів культури черг ніколи не було. Це тривалий процес і системна робота – тоді кількість відвідувачів музеїв, бібліотек, театрів буде збільшуватися.
На що не вистачає грошей?
Зазначу, що ми не скаржимося, хоча прекрасно розуміємо, що грошей не вистачає на матеріально-технічне забезпечення, закупівлю музейних предметів, на заробітні плати працівникам музейних закладів. Велика проблема й у тому, що молодь не дуже охоче йде працювати в музей, зокрема через невисокі заробітні плати. Є й інші проблеми. Але наш колектив чітко розуміє, що ми працюємо під час війни. І, дякуючи Збройним силам України, всьому українському народові, ми маємо можливість працювати. Тому ми працюємо в межах тих фінансових ресурсів, які маємо, намагаючись залучати позабюджетні гроші.
Чи витримує музей конкуренцію з інтернетом в огляду на доступність й аспекти?
Все залежить від того, як керівник закладу ставить завдання. Я поставив завдання: що музей має бути в інформаційному просторі однозначно. Ми маємо телеграм-канал, сторінку у Facebook, людину в штаті, яка відповідає за комунікацію з громадськістю та пресою. Ми розуміємо, що цифровізація – це незворотний процес, тому музей повинен бути представлений в інформаційному просторі. Крім того, музейні предмети, музейні фонди треба оцифровувати, що також впливає на доступність для дослідників, які працюють із фондами і пишуть свої наукові роботи, а ще це запобігає втратити інформацію у разі втрати самих фондів. Музей має йти в ногу з часом.
Про філії краєзнавчого музею
Музей має п’ять філій. В обласному центрі розташований меморіальний музей Марка Кропивницького, який має окреме приміщення, окрему експозицію. За межами міста розташовані заповідник "Хутір Надія", музейно-природний заповідник "Тобілевичі", історико-архітектурний заповідник Свято-Хрестовоздвиженська церква, історико-меморіальний заповідник "Чорний ворон".
Як охопити максимальну кількість жителів і гостей регіону, що їм запропонувати?
Коли я очолив краєзнавчий музей, я отримав дуже солідну основу. Завдяки попереднім керівникам і колективу, це був потужний заклад. Я розумів, що потрібно лише поступово змінювати акценти розвитку і форми роботи. Ми маємо розуміти, що людям нині цікаво прийти до музею і щось потримати в руках, а не просто подивитися на якийсь музейний предмет. Людям цікаво не послухати якусь тривалу лекцію, а послухати якийсь короткий виступ, поєднаний з іншими цифровими елементами. Тобто усе залежить від форм. Для того, щоб музей і всі заклади культури стали апріорі для відвідування людей, повинно змінитися покоління. Та якщо системно працювати над цим, то ми отримаємо з часом покоління українців, які розумітимуть, що ідея української державності – це самоочевидна річ, що є музеї, бібліотеки, театри, тому вони мають їх відвідувати. Тим паче, що краєзнавчий музей постійно пропонує нове – щотижня публікуємо анонси заходів, а виставки постійно оновлюємо.
Що готуєте до Дня Незалежності України?
Ми готуємо потужну виставку, присвячену історії Української державності. Вона відбудеться в головному корпусі. Крім того, будуть виступи науково-просвітницького спрямування, короткі лекції, бесіди. Такі формати покликані не переобтяжити, а зацікавити.
