Гуцульське художнє дереворізьблення внесли до переліку нематеріальної спадщини України. Майстриня Галина Олійник з Вижниці займається цим ремеслом понад десять років. Виготовляє тарелі, рахви та жіночі прикраси. Свої роботи не продає, а тільки дарує. Водночас деякі з виробів віддає на аукціони для підтримки ЗСУ.
Традицію художнього дереворізьблення Галина передала своїй доньці. Каже, обробкою дерева займаються переважно чоловіки, а серед жінок у всій країні наразі це вміють робити лише вона з донькою та ще одна майстриня з Чернігівщини.
Без мистецької освіти
"Був такий поділ традиційний, що дівчатка вишивають, а хлопчики різьблять, тому дівчат не допускали до майстерні, бо там багато гострих предметів і можна травмуватися. Але мені було цікаво потрапити туди".
Попри те, що професійно займатися різьбою по дереву Галина почала з 2011 року, каже, що це ремесло її цікавило ще зі школи. Галина попросила викладача відвідати майстерню й подивитися на інструменти – тоді "познайомилася з різцем та деревом як матеріалом для виробів".
"Мені здається, щоб займатися художньою обробкою дерева, потрібно закохатися в дерево. Дерево – живе й несе енергетику, дає позитив у домі, якщо цей витвір як оберіг. Я живу в Карпатському краї, де сама природа надихає на творчість", – каже Галина.
Вже в дорослому віці Галина почала опановувати дереворізьблення, бо мистецької освіти не має. Жінка викладає англійську мову у місцевій школі, а дерево обробляє у вільний час після роботи. Для цього облаштувала майстерню в окремій кімнаті будинку. Значенню символіки, яку вирізьблюють на дереві, вчилася у заслуженого майстра народного мистецтва з Тернопільщини Володимира Ворончака.
"Пізніше Дмитро Курик навчив мене технік. Також показав, як створювати композиції так, щоб об'єднати елементи у твір, який можна читати. Завдяки моїм вчителям, дереворізьблення для мене більше, ніж хобі – це частинка мене".
Галина переважно працює з технікою сухого різьблення, тонування та інкрустує корали й метал у вироби. Спочатку формує ідею виробу подумки, опісля малює ескіз олівцем та переносить його на дерево. Розповідає, що вчилася стилю на прикладах робіт гуцульського різьбяра Василя Шкрібляка, водночас додає власні елементи, аби не копіювати роботи, а створити свій мистецький твір.
"Я використовую традиційні елементи, щоб вони не залишилися в музеї, а люди про них знали. І мені дуже подобається поєднувати давні елементи із сучасним баченням. З деревом працювати дуже приємно. Коли приходиш втомлений з роботи й хочеться спокою, то заходиш до майстерні, береш різець і ти просто живеш у творах", – ділиться майстриня.
Першою роботою майстрині була таріль "Квітучі жнива". Каже, цей виріб ніколи не продасть та не подарує. Він оздоблений пшеничними колосками як символом багатства України, чорний фон символізує чорнозем, а зірка у центрі розповідає, що віддавна люди йшли жати пшеницю з самого ранку.
Майстриня організовує персональні виставки, а цьогоріч представляла традицію дереворізьблення у складі української делегації на Всесвітньому фестивалі мистецтв народів світу в Італії.
"На фестивалі кожен представник своєї країни доносив частину своєї культури. В Україні люди переважно знайомі з художньою обробкою дерева, адже буквально в кожній домівці є якісь вироби: скриньки чи тарелі. А закордоном цікавляться значенням символів. Нас питали, чи це не фризбі? Вони не знали, що це за таріль".
На фестивалі Галина пояснювала, що вироби з дерева переважно слугують оберегами й що кожен символ на них – не випадковий.
"Це не сувенір, а мистецький виріб, який можна прочитати як книгу", – каже майстриня.
Любов до дерева передала доньці
Раніше дереворізьбленням займалися, щоб виготовити ужиткові речі, а вже потім почали оздоблювати їх цікавішими елементами – так виріб ставав витвором мистецтва, який зараз можуть зберігати у музеї. На думку майстрині, визнання художнього дереворізьблення нематеріальною культурною спадщиною України покращить перспективи ремесла, бо зараз ним мало хто займається.
"Вишивка дуже популярна – її знає цілий світ, а художня обробка дерева трохи менш відома, адже є сучасні станки, які можуть замінити ручну роботу. Важливо, що є молодь, яка хоче займатися й продовжувати цю традицію. Потрібно їх підтримувати – стимулювати преміями чи стипендіями, щоб заохотити зберігати культуру.
Галина розповідає, що займатися художнім дереворізьбленням почала і її донька Антоніна. Вона змалечку приходила до майстерні матері й закінчила Вижницький фаховий коледж, щоб займатися художньою обробкою дерева.
"Донька практично виросла в майстерні. Коли ми готувалися до вступу, я хотіла, щоб вона займалася ювелірною справою, а вона все ж подала документи на деревообробку. Тішуся, що вона бачить дерево по-своєму. Іноді я малюю ескізи, а вона приходить і каже: "Мамо, так буде краще", – розповідає жінка.
Один з виробів Антоніни присвячений пам'яті героям Небесної сотні. На дерев'яній тарілці дівчина вирізьбила сотню хрестів – за кожного, хто віддав своє життя на Майдані. Темний фон символізує українську землю, також таріль оздоблена червоним коралом як символом того, що пролилася кров.
Зараз Галина готує виставку до Дня незалежності України. На ній презентує свої нові роботи та вироби, які виготовляла спільно з донькою. Майстриня каже, свої вироби не продає – натомість може подарувати або віддати для аукціонів на підтримку ЗСУ. Так на одному аукціоні, який організували за японським проєктом, продали таріль, а зароблені гроші віддали на будівництво будинків.
"Жодну роботу я не продавала для заробітку. Іноді на виставках запитують, скільки вартує цей твір, а я не можу його оцінити, бо для мене це як моє дитя. Прикраси з дерева – переважно подарункові, приємно що жінки й дівчатка їх одягають. Так дерев'яні вироби переносимо у повсякденне життя, щоб вони не залишалися тільки у музеях".
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected]
