Пандемія коронавірусу встигла багато чого змінити в нашому житті, в тому числі — те, як ми проводимо своє дозвілля. Під час карантину багатьом з нас довелося пройти справжнє випробування: сидіти вдома та при цьому якось себе розважати; не зійти з розуму, постійно перебуваючи в чотирьох стінах. До зустрічі "з собою" багато хто не був готовий.
Ми вирішили нагадати традиційну практику з життя наших пращурів — так звані "вечорниці", які були популярними в Україні багато століть тому. Якщо подивитись на вечорниці сучасним поглядом — це дуже цікавий та недооцінений спосіб домашнього дозвілля, з якого можна багато чого запозичити й зараз. Невідомо, як там буде далі розвиватись історія з COVID-19.
До того ж, сезон відпусток доволі швидко закінчується. Попереду осінь та зима — і треба вже зараз якось морально готуватись до домашніх посиденьок. Чому б не перетворити їх на аналог вечорниць?
Народна педагогіка
Перше, що потрібно розуміти про вечорниці — це, звісно, молодіжна розвага. Проводились вони зазвичай в хаті літньої жінки, удови або "рекрутки" (особи, яка допомагала хлопцям та дівчатам утворювати пари). Про дату та можливість проведення свята (вечорниці також називали "досвітками") с хазяйкою оселі домовлялись дівчата, а вона своєю чергою мала, так би мовити, слідкувати за молоддю. Однак часто закривала очі на певні речі.
Це цікавий феномен, бо якщо проаналізувати інші традиційні свята та гулянки сільської молоді, можна зробити висновок, що упродовж своєї історії український народ в такий спосіб створив систему соціалізації молоді. Ці свята сприяли вихованню в хлопців та дівчат міцного національного духу, громадянських та комунікативних якостей. Усі вечорниці, досвітки, грища, попряхи, оденки — вони були підпорядковані так званій "народній педагогіці".
Традиційність (тобто, виконання певних умов та обрядів) і "розуміючий" нагляд з боку старшого покоління допомагали українській молоді гуртуватись в братства, товариства та громади. Врешті-решт, утворювати закохані союзи, які пізніше перетворювались на справжні сім’ї.
Читайте також: "Чи знаходить сільська молодь щастя у великих містах"
Як готувались до вечорниць
В залежності від того, наскільки велике село, там могла існувати не одна, а одразу декілька облюбованих хатин для вечорниць. Часто на одному "кутку" села відбувалися, в окремих хатах, вечорниці дорослої молоді (старше 17 років) та менших (до 16 років). Існувало і таке правило: рідні брат та сестра мали ходити на різні вечорниці. В одній хаті, залежно від розмірів, збиралось від п’яти до п'ятнадцяти дівчат та близько двадцяти хлопців.
Традиційно дівчата трималися своєї громади й до інших осередків на вечорниці не ходили. Водночас хлопці, шукаючи для себе найкращих наречених, могли відвідувати вечорниці в сусідніх селах. Для цього треба було мати "перепустку": попередню домовленість з місцевими парубками, бо ті могли й всипати (заподіяти фізичної шкоди) за своїх дівчат. До того ж, дівочі громади не мали звички відчиняти двері чужинцям на своїх вечорницях.
Готували хату до вечорниць переважно дівчата. Як би це не здавалось дивним, але сами вони дбали про дрова та освітлення (каганці, свічки). Лиш у випадку, коли в оселі мали світити гасом, за його наявністю слідкували хлопці. "Наїдки", накритий стравами стіл — це також була відповідальність дівчат, які розподіляли між собою основні блюда та навіть конкурували за те, в кого вийде смачніше. Обов’язково якась кількість невикористаних продуктів лишалась хазяйці оселі під вечорниці — це і була така собі "орендна плата" за використання помешкання. В деякі дні дівчата могли «відробляти» та допомагати хазяйці по господарству. Так і виникали саме жіночі соціальні стосунки, які де в чому були набагато міцнішими за чоловічі.
Читайте також: "Як українці порушували карантин: курйозна хроніка"
Що на них робили
Українські вечорниці ділили на святкові (коли існував чіткий привід збиратись — недільні, весільні, прощальні) та буденні (так звані "досвітки"). Вечорниці були справжньою школою молодої господині: тут дівчата вивчали майстерність шиття, пробували готувати свої перші страви домашньої кухні та засвоювали уроки мудрості від "вечорничої", хазяйки оселі. Окрім практичних навичок, існувала галузь знань (скажімо, мистецтва кохання), про яку українська дівчина могла дізнатись тільки від старшої товаришки по вечорницях. У матерів запитувати про щось провокаційне було не прийнято та соромно.
На досвітках, буденних зборах частіше за все дівчата займались вишивкою та пряжею — і багато спілкувались одна з одною у цей час. Так би мовити, репрезентували себе, однак не бракувало й розваг (пісні, страшні історії, плітки). Коли вже трохи вечоріло, характер розмов, яким керувала хазяйка хати, змінювався до співу пісень, обміну пліток та навіть до розповідей усіляких жахливих історій. Роботу дівчата намагались виконувати максимально сумлінно, бо зранку на них чекав своєрідний екзамен: приходили матері та дивились на те, що в них вийшло.
Хлопці на вечорниці приходили пізніше. Вони несли саморобні інструменти (сопілки, скрипки, мандоліни тощо) та ласощі (горіхи, насіння, пряники). Інколи до місцевої ватаги парубків приєднувались хлопці з сусідніх сіл (дивились де дівчата красивіші та працьовитіші). Хлопці на вечорницях також могли працювати: плели рукавиці, лагодили щось по господарству, але найчастіше просто сиділи та залицялися до дівчат, розважали їх дотепними розповідями, жартами, музикою та грою на сопілках.
Інколи вони сідали грати в карти: у дурня, козиря, свиню, відьму тощо (на гроші грати було заборонено — лише на "бажання" чи фанти). Вечорниці тривали до опівночі. Серед хлопців був дуже розповсюджений такий жарт: так сильно налякати дівчину, щоб вона зголосилася аби її провели додому. Після опівночі основна маса розходилась по домівках (хлопці проводили дівчат), а дехто (переважно пари) лишався ночувати в "досвітчаної матері" — так ще називали хазяйок хат, де проводились вечорниці.
Читайте також: "Українська творчість часів коронавірусу: 10 найцікавіших прикладів"
Як проводити вечорниці сьогодні
Звісно, було б дуже дивно, якби ви покликали до себе своїх друзів та без попередження зустріли б їх в національних костюмах та запропонували весь вечір вишивати рукавички та пліткувати. Вас би просто не зрозуміли. Але сам формат цього свята насправді дуже сучасний — і він більше про якісь спільні справи та розваги, в яких залучені всі гості.
Як сьогодні проходить типова вечірка вдома? Приходять гості, готуються страви (але до їхнього приходу). Гості їдять, п’ють алкоголь — і все чекають, коли трошки сп’яніють, щоби почати про щось базікати, слухати музику та виходити на балкон чи у під’їзд, щоб покурити цигарки. Цей формат "зустрічей" більше про досягнення певного стану у присутніх: всі хочуть розслабитись у найбільш популярний спосіб — і це бажання переважає. Вечорниці ж вчать нас тому, що на першому місці, коли відбувається колективна святкова зустріч, має бути певна діяльність.
Тому, запрошуючи до себе гостей чи приймаючи запрошення, спробуйте щось нове. Заплануйте активність, в якій кожен міг би брати участь. І під час виконання цієї спільної активності ваше спілкування буде зовсім іншим, якісно відрізнятиметься. Навіть книжковий клуб та демонстрування власних хобі — цікавіші за традиційне колективне пияцтво.
