Музикант Олександр Календа грає у кавер-бенді "Ретро 21" та був учасником шоу "Голос країни". У 2023 році KALENDA випустив нову пісню "Далі йдем" тепер уже як самостійний виконавець. У інтерв'ю Суспільному Олександр розповів про цю пісню, натхнення та про свої творчі плани.
Очевидно, що у музиці кожен бачить і чує щось своє, тому вона стає комусь близька чи не близька. Щоб ви хотіли аби слухачі побачили у цій пісні?
Коли я писав її, не мав такої цілі, щоб хтось побачив, що я відчуваю. Писалося як було – це така собі сповідь про пережиті моменти. Я думаю, вона близька багатьом людям, бо пісня про будні кожного з нас. Усі слова, які в ній є – про пережиті моменти. У приспіві є про те, що кожен день як однаковий фільм – і це теж правда, так зараз у кожного з нас. Але закінчується вона гепіендом, бо все одно кожен з нас попри усі думки і той трагізм, який зараз переживаємо, мріє про гепіенд.
Тобто ця пісня може "зайти" людям через той спільний досвід, який ми зараз переживаємо?
Так. Це колективний – буде трохи гучно сказано – крик душі. Я розумів, на що схоже моє життя і життя багатьох людей зараз. Це реально такий однаковий фільм. Але ми все ж таки повинні наповнювати його якимось сенсом, окрім війни. Постійне перебування в такому стані неможливе, воно вбиває зсередини. Є люди, які нормально це переживають, є ті, хто починає копатися в собі, ті, хто відчуває провину... У мене, здається, було всього потроху. Я розумів, що я змінився максимально, змінилися сенси, світ довкола змінився. Але пройшовши цей шлях, я все ж знайшов сили і написав цю пісню. Відпустив усе, що було всередині і випустив цю пісню. Але найголовніше те, що вона не про трагізм, тому запрошую дослухати її до кінця.
Ви розповіли про свій досвід – що написання цієї пісні допомогло пережити цей складний етап, коли важко абстрагуватися від оточуючої реальності. Що зараз вам у цьому допомагає і як взагалі зараз із творчістю – чи вдається цим займатися?
Так. На подив, зараз в плані написання пісень і музики у мене дуже добре. І здебільшого це пісні, спрямовані на позитив. Певно, тому що його не вистачає, тому й пишеться про це. Хочеться робити це якісно і не залишати творчість в кордонах своєї кімнати. Якщо воно з’явилось – хочеться піти на студію, записати, витратити свій час і ресурс, але зробити це. Це те, чого не було до війни, до речі. Чомусь було так спокійно, комфортно, що втрачалася цінність цього. А тут розумієш, що треба робити просто зараз, бо не відомо, що буде завтра.
Ми зрозуміли цінність часу?
Так. Те, що я відчув на собі – максимально змінилась цінність часу, всього що я маю, родини, друзів, рук, ніг. І ти розумієш, що ти вже щасливий, навіть зараз, коли ось так все навколо погано, так – якщо ми беремо війну. Але при цьому всьому ти живеш, маєш змогу писати, у тебе приходять якісь думки і з’являється натхнення. І ти щасливий в цьому.
Я знаю, що не один такий, кого війна змінила в плані цінностей. Коли війна закінчиться – я навіть не уявляю, як ми будемо радіти тому, що ми маємо. Буде з’являтися дуже багато творчості – картин, кінофільмів, пісень. І це буде велика зміна, і вона буде саме позитивна.
Хочу повернутися до ресурсу – де берете зараз його на творчість? Я розумію, що ідеї приходять і їх хочеться втілювати, але бувають – от, зокрема у мене, скажу зараз дуже деструктивну штуку – такі дні, коли важко знайти в собі мотивацію навіть з ліжка піднятися, бо оце все привалює. Де ви черпаєте ресурс на творчу роботу?
Ну от привалювало перший час постійно. Але я розумію, що це не варіант. Приходить – роби. У творчих людей, а я вважаю себе творчою людиною, є така штука, коли отримуєш ковток якогось натхнення – хтось каже, що натхнення є, хтось каже, що немає, а я вважаю, що є. І буває, що воно приходить – тобто там написалась пісня, музика – а ти перемикаєшся на щось інше. І не доводиш до кінця, а на наступний день тобі воно вже якесь не таке. І ось так ми постійно відкладаємо, робимо багато всього, а ніхто про це не знає. А роки йдуть, ти всім кажеш, що ти музикант, але ніхто не знає твоїх пісень. І тут нарешті ти розумієш, що треба щось робити, взяти всі свої мрії, з якими ти живеш з дитинства – просто робити. Так, зараз нелегко. Але треба шукати кожну можливість робити це. Бо це наповнює. Мене воно залишає живим – в гарному настрої. А коли в мені немає цієї творчої реалізації, я постійно в цих думках – що можна було б, а я не зробив. І ці сумніви їдять. Так, зараз є комендантська година і не дуже підеш в будь який час на студію, але є диктофон, гітара – а на студію можна піти вже наступного ранку. І так можна зберегти цей стан – бо наш стан зараз дуже змінюється. Ми зараз сміємося, а потім відкриємо телеграм, прочитаємо якусь новину – і все, дня немає.
Ви сказали, що пишуться зараз пісні, і що вони – позитивні. Можливо вони стануть альбомом абощо? Що плануєте з ними робити і в якому форматі видавати?
Якраз думаю над цим. В мене є немало пісень зараз – можливо, 12. Ця кількість достатня для альбому. Але не знаю, чи треба зараз викладати альбом чи все ж таки робити синглами це. Я буду робити так, як відчуваю.
Мені дуже хочеться комусь допомогти, нехай це буде зараз дуже банально чи зверхньо, але так, є така ціль – змінити світ. Просто як для музиканта, який пише пісні, класно розуміти, що твої пісні комусь допомагають. Хай це буде одна людина, дві, три, але воно так працює.
Мені здається, що якщо людина послухала якусь пісню і та пісня змусила людину посміхнутися…
Так, це вже добре.
Це змінює її світ.
Це настільки класно, коли ти зранку прокидаєшся, чуєш якусь пісню і вона тобі задає настрій. І ти її слухаєш, потім їдеш в машині, на роботу – і в тебе класний настрій, класний день, ти посміхаєшся. І це той випадок, коли пісня "працює", коли вона з душею і щирою емоцією. Не просто зроблена "щоб було". Дуже багато такого зараз, коли люди пишуть "що треба", те що на слуху дуже і те, що "вистрілює". Як от тематика війни зараз. Так, такі пісні на підкріплення духу, але, як на мене, на початку повномасштабного вторгнення вони дійсно працювали, і їх було небагато...
Вони, певно, інтуїтивно якось з’являлися, це не було "для того, щоб".
Так, це було щиро максимально. Ці пісні стали популярними, у них з’явилися слухачі і з’явилась якась монетизація і додатковим таким вагоном з’явились люди, які теж захотіли цієї монетизації. І це вже видно, це викликає багато гейту – бо цього вже стало забагато. Стільки, скільки його було, його достатньо, і не треба більше. Я вважаю, що зараз треба писати просто класні пісні, які будуть слухатися і зараз, і через десять років.
Зараз формується творчий пласт української культури, зараз уся увага світу спрямована на нас. Але якщо брати якісь суперуспішні проєкти, тікток-гіти, то це не дуже якісні речі. Вони беруть яскравою емоцією. Але якщо говорити саме про якість тієї музики, голосу, щирості – то не кожен це має. І весь світ на це дивиться. Хочеться формувати те, що буде слухатися довго, а не лише сьогодні і завтра.
В контексті цього – ви зараз позиціонуєте себе як окремий, сольний музикант чи все ж маєте команду, з якою працюєте?
Проєкт KALENDA – мій сольний, для нього я пишу пісні та музику. Є людина, яка мені допомагає це реалізовувати, але здебільшого це я роблю. І є кавербенд мій – Retro21, з яким ми робимо і благодійні концерти зараз, і звичайні бувають виступи. Їх небагато, але вони є і тримають нас в тонусі, в формі, бо ми продовжуємо грати. Тому що якщо ми беремо мене як окрему сольну особистість, то зараз концертів немає, все поки в межах студії або спрямоване більше на контент в інтернеті. І ще навіть немає програми, щоб це все показати наживо. Але я працюю над нею і шукаю людей для цього. Думаю, тих пісень, які я маю, буде якраз достатньо аби відіграти живий концерт.
Якщо порівняти ці два досвіди – вас як сольного виконавця і вас у гурті, то де вам усе таки комфортніше – на сцені з бендом чи самостійно?
Комфортніше і приємніше виступати з бендом – якщо брати по енергії, я не кажу конкретно про кавербенд. Звичайно як для людини, яка пише свої пісні, в мене в пріоритеті співати свої пісні – для мене це найважливіше. Але видавати – це все краще усе ж з людьми на сцені, бо це енергія. Енергія барабанів, живої гітари, енергія просто людей між собою. І глядачі відчувають цю енергію.
Якщо говорити про концерти – ви сказали, що їх небагато, але вони все ж є. Як змінилися ви як виконавці зараз і як – глядачі в залі?
Люди змінилися, все змінилося. Ми не такі, як були раніше, у нас інший пережитий досвід, він залишив відбиток. Але я помітив, що люди мають бажання приходити на концерти – не те, щоб "відриватися", але якщо вони хочуть – танцюють, якщо хочуть – посміхаються. І це дуже класно, що люди навчились жити, дозволяють собі трішечки відволіктися.
На початку я казав гурту: "Давайте грати невеселі пісні, щось дуже ліричне, бо як можна грати веселі пісні, коли все ось так". Але приходили люди, які чекали якоїсь такої яскравої емоції. І вони казали: "Хлопці, давайте щось таке, щоб ми посміхнулися, щоб у нас з’явилась надія, щоб ми пішли додому в гарному настрої". Ми почали це робити, і людям це почало допомагати. Приходять до нас на концерти іноді і військові, які відпочивають і яким треба перезавантаження, і вони вдячні, що ми даємо якусь позитивну енергію, а не постійні трагічні настрої.
Тому да, люди змінились, у них змінилось відношення і вони більше цінують свій час. І ми, музиканти, теж – для нас концерти зараз – це велика розкіш. Класно, коли влаштовують благодійні концерти, де ми можемо пограти, люди – відволіктись і ще й задонатити, допомогти.
Підсумовуючи: ви сказали, пісні пишуться, шукаєте людей, аби виступати як KALENDA. Коли все ж цього чекати? Або коли чекати нових пісень?
Найближчим часом будуть релізи, сингли. Дві пісні, три – точно очікуються. Тому слідкуйте Instagram, буду вдячний за підтримку і кожне добре слово, та й не дуже добре (сміється).
Хочеться знайти людей, яким буде це важливо, які побачать у цьому сенс і з такими людьми працювати. Є досвід роботи з сесійними музикантами, які на короткотривалий період з тобою грають – так, це класно, але хотілося б знайти саме "своїх" людей. І зараз це трохи тяжко, бо усе впирається в гроші. А ми зараз не заробляємо музикою, ми всі працюємо на різних інших роботах, не пов’язаних з творчістю, на тих посадах, на яких не могли себе уявити. Але це життя і я ціную, що ми маємо роботу, нехай не в музиці, але вона дає нам ресурси – на ту ж саму музику. І залишає нас в такому ритмі – ми не сидимо вдома і не сумуємо, що нічого не робимо. Трішки складно, але є бажання.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Не було жодної паніки", – начальник Житомирського військового інституту про початок вторгнення РФ.
- "Це кіно допоможе краще зрозуміти потреби військових", – актор і військовослужбовець Дмитро Лозовський.
- "Самовідновлення – важлива частина нашої роботи" – офіцер-психолог з Житомира Сергій Твардовський.
- "Стаємо сильнішими, але, на жаль, втрачаємо найкрутіших" – офіцер ЗСУ з Житомира Леонід Мацієвський.
- "Не називайте волонтерську допомогу гуманітаркою" – педагог, волонтерка з Житомира Галина Кострікіна.
- "Це буде найбільша в Європі плантація промислових конопель" – підприємець Мішель Терещенко.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
