14 квітня в Житомирі відбувся показ фільму "Бачення метелика". Це військова драма про аеророзвідницю на позивний "Метелик", яка повертається з полону. Український військовий родом із Житомира та актор фільму Дмитро Лозовський в інтерв’ю журналістці Суспільного Олені Ваховській розповів про досвід зйомок у фільмах "Бачення метелика" і "Носоріг" та про те, як став військовим і чим би хотів займатися після української перемоги.
Ви – український військовий. Чому ви знялись у кінофільмі "Бачення метелика"?
Це вийшло дуже просто. Я був підписаний на сторінку Veteran Hub у фейсбуці – там проводився кастинг. Так як сцена – це один із моїх страхів, я вирішив спробувати себе і записався. На кастингу записав відеовізитівку. Через декілька місяців запросили знову, потім ще раз – зіграти якусь сцену. Їх було чотири чи п’ять. Потім уже мене затвердили як актора цього фільму.
Ви у фільмі граєте військового з позивним "Рама", і так як це і є ваш реальний позивний, розкажіть наскільки вам близький той персонаж?
Цей персонаж для мене не близький, бо я людина не конфліктна. А у фільмі є момент, де я конфліктую. І мені тяжко було зіграти цю роль і переступити через себе. Але так як у нас дуже класна команда акторів була – ми і жартували один з одним, сміялись – це допомагало. І в принципі, я думаю, що мені вдалося. Також перед кожною сценою ми практикувалися, репетирували. У цьому фільмі ми усі друзі, то нам треба було стати друзями і в житті. Ми й стали.
Чи бачили ви цей фільм у такому вигляді, у якому його побачили глядачі?
Бачив першу версію – режисерську, вона ще без монтажу була. Змонтовану версію бачив на прем’єрі в Києві.
Які ваші враження як глядача? Чи важко скласти такі, якщо у фільмі граєш?
Я взагалі не вважаю себе актором. Моя роль – маленька, я не якась знаменита людина, нечасто буваю в якихось ефірах, тому бачити себе було незвично.
Я взагалі патріот усього українського, а так як у нас раніше не було українського кіно, серіалів, це останнім часом вони почали з’являтися. Це і стало ще однією причиною, чому я вирішив знятися у цьому фільмі і пішов на кастинг – бо хотів, щоб більше українського контенту з’явилось.
Якби це інтерв’ю зараз побачили люди, які ще не бачили фільму – щоб ви їм сказали, аби зацікавити і змотивувати його переглянути?
Треба підтримувати все українське. Фільм непростий, він про ті всі проблеми, які були з 2014 по 2022 рік включно, про які ми просто забули. Він є нагадуванням, що війна ще не закінчилась. Бо для багатьох вона закінчилась і почалася знову 24 лютого 2022 року. Але вона ніколи не закінчувалась, усі ці роки гинули як українські військові, так і цивільні люди. Це нагадування усім нам, що не треба забувати, чого вартує свобода.
Фільм знімався до повномасштабного російського вторгнення. Після року повномасштабної війни з Росією – чи досі актуальними є оті нагадування про те, що війна триває?
Я думаю так. Це все нас буде ще дуже довго наздоганяти. Можливо, через фільм люди краще зможуть зрозуміти те, що відбувається з самими військовими весь цей час, як з ними спілкуватися та як знайти підхід до них.
Для розуміння суспільством того, через що проходять військові.
Так.
Ви згадали, що однією з ваших цілей йти в це кіно було те, щоб українського контенту стало більше. Яким ви бачите сучасне українське кіно та яким, на вашу думку, воно має бути зараз?
Воно вже почалося. Я сподіваюся, що дороги назад немає. З’явились класні українські серіали, фільми, мультфільми.
Маєте улюблені?
Із серіалів – "Спіймати Кайдаша".
Роль "Рами" у фільмі "Бачення метелика" – не єдина ваша роль. Ви також знімались у фільмі "Носоріг" Олега Сенцова. Розкажіть як потрапили туди і про той досвід.
Потрапив аналогічно – дякую Veteran Hub. Так само проходив кастинг, там було дуже багато людей. Після запису відеовізитівки до мене зателефонували, мабуть, через півроку. Зіграли декілька сцен і дали мені роль. Взагалі, скажу, що з Сенцовим тяжко працювати, бо багато сцен доводилося перезнімати, він шукав свій ідеал сцени. Деякі з них доводилося перезнімати по двадцять разів. Працювати було тяжко, але цікаво.
А як сам фільм? Переглядали його?
Не переглядав. Коли він вийшов у прокат – це, здається, було 15 лютого. Я був на навчаннях по "Джавелінах", через що не зміг потрапити на прем’єру. Хочу добратися додому і все таки його побачити.
Фільм є в доступі на Netflix, де його можна цілком легально переглянути.
Думаю, найближчим часом займуся цим.
Про навчання ви згадали – ви були військовим до початку повномасштабного російського вторгнення, стали ним раніше.
Я почав свою військову кар’єру в 2014 році, коли починалась АТО. В травні, здається. Тоді я записався в один з добровольчих батальйонів. Зараз усю ту структуру назвали Національна гвардія, тоді це був перший і другий батальйон Національної Гвардії. Зараз він називається батальйон Кульчицького, його перевели в бригаду «Буревій». Зараз я там не служу, я продовжив службу в ЗСУ.
І перед початком вторгнення ви були на навчаннях.
Так, я був на навчаннях і по факту перед самим вторгненням моєму батальйону була вказівка виїхати в місце зосередження в Київ. Тобто ніхто не очікував, що так може скластись, але ми вже були готові – вся бригада і мій батальйон в тому числі вже чекали в Києві на наступ.
Тобто ви готувалися і у вас була ця підготовка.
Так.
А що взагалі змотивувало вас стати військовим?
Я не люблю, коли обманюють. Першим обманом були "зелені чоловічки" в Криму, які там зайшли – всі ж розуміли, хто це. Це було першим фактором, я бачив, що це росіяни зайшли, вторглися на нашу територію. Тоді загинув перший військовослужбовець ЗСУ, і та дата стала для мене початком війни Росії та України. Це стало одним із стимулів піти захищати свою державу, свою Батьківщину.
І протягом цих років ви служили?
З 2014 по 2019 рік, і потім у 2022 році знову почав.
Не було думок змінити кар’єру військового на щось інше?
Я ніколи й не хотів бути військовим. Я коли в Житомирі числився призовником, то вже служив. І коли прийшов у місцевий військкомат, мені сказали: по закону ти мобілізований, але по закону це незаконно. Але я вирішив обрати собі такий шлях, бо не міг просто бути осторонь.
А чим займалися до того?
Як і кожен – шукав себе. І на будівництві, і охоронником, багато всього. Але якщо розібратися, то до 2014 я не дуже то й такий зрілий був. Після навчання почав якось крутитись, заробляти гроші – як такого досвіду життя у мене в принципі не було. Це вже з роками служби я став сформованою людиною з певними поглядами на життя і почав це життя трохи краще розуміти. Ніколи не хотів стати військовим, але став саме ним.
А якби не стали? Чи, можливо, чим плануєте займатися після нашої перемоги?
Ідея багато. Я творча людина, особливо мені подобається щось робити своїми руками. Не знаю, чи в мене це добре вийде, але я б хотів виготовляти щось власноруч – чи з деревом працювати, чи з металом.
Чи плануєте ще зніматися в кіно?
Чому б і ні. Якщо буде така можливість – так, хотів би.
Наостанок. Я люблю, коли люди розповідають про свій досвід того, як почали розмовляти українською. Читала про вас, що ви теж колись були російськомовним. Розкажіть про це – можливо, це когось змотивує.
Так. Колись, як і багато хто, я думав, що росіяни – то братній народ. Сім’я у мене пів життя каталась по Росії – працювали на будівництві, тому в них був суржик, але більш до російської. У Житомирі на той період десь 50 на 50 було української і російської, коли я був малим. Якось я підхопив це від батьків і переважно спілкувався російською. Телебачення тоді було російською, школа теж. До 2015 року я спілкувався російською, але настав момент. Тоді загинув мій товариш, і таким чином я вирішив вшанувати його пам’ять.
Він був військовим?
Так. Він був десь на 10 років старшим за мене. Теж усе життя був російськомовним, народився в родині військових. Вони їздили по різних країнах, де російська була в ужитку. Але коли йому було 22-23 роки і він з батьками повернувся в Україну, він сказав: "Я ж українець, виріс тут, мої батьки – українці, чому я не можу спілкуватися українською?". І почав спілкуватися українською. Десь плюс-мінус в тому ж віці і я почав. Переходив десь років два, і вже на третій я почав думати українською. І тоді я забув російську, вона мені зараз не цікава. Новини зараз українською, кіно українською – того легше перемкнутися.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Не було жодної паніки", – начальник Житомирського військового інституту про початок вторгнення РФ.
- "Самовідновлення – важлива частина нашої роботи" – офіцер-психолог з Житомира Сергій Твардовський.
- "Стаємо сильнішими, але, на жаль, втрачаємо найкрутіших" – офіцер ЗСУ з Житомира Леонід Мацієвський.
- "Не називайте волонтерську допомогу гуманітаркою" – педагог, волонтерка з Житомира Галина Кострікіна.
- "Це буде найбільша в Європі плантація промислових конопель" – підприємець Мішель Терещенко.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
