У Дніпрі, у шелтері на Незламній, яким опікується благодійна організація "Восток-SOS", мешкає жінка з сином, евакуйовані з Бахмута. Лілія в прихистку також виконує обов’язки адміністратора. Розповідає: кілька останніх місяців у рідному місті вони з сином прожили під обстрілами, без газу, світла і зв’язку. Їх забрали, коли в них вже майже не залишилося ні води, ні їжі. Цілими й неушкодженими евакуювалися завдяки щасливому випадку та «Білим янголам» – загону поліції, спеціально створеному на Донеччині для вивезення цивільних.
Суспільне записало історію Лілії та Сергія.
Життя під обстрілами
Лілія з сином Сергієм мешкала в Бахмуті в приватному будинку. У квартирі в іншому районі – її літня немобільна мати. Через лежачу жінку Лілія з сином не наважувалися залишити рідне місто. Кілька місяців вони прожили під обстрілами, без комунікацій.
«Лежача мама – 83 роки. І ми з сином вирішили залишитися. Я до останнього працювала в магазині. Але ходити на роботу сама боялася – ми ходили разом з сином. Щодня також ходили до мами, в інший район, – адже вона не може без опіки. Раз було – йшли, прильот. Впали під паркан, цегла летить... Двічі ми потрапляли під обстріли. А 6 вересня, якраз на мій день народження, – зникло світло. Кілька місяців ми прожили без газу, світла й води», – розповідає Лілія.
Готували їжу на буржуйці, згадують переселенці.
«Виходили на вулицю, щоб знайти якусь дерев’яшку, аби буржуйку розтопити. І то можна було розтопити, коли стемніє. Пізно ввечері. Щоб не видно було диму, бо були прильоти», – каже Лілія.
Одного дня й на їхню садибу прилетів снаряд. Уламками повибивало вікна.
«Сиджу, читаю книжку. Мама стоїть, миє посуд. Уже світла не було. І в нас прильот – прямо на город. Всі вікна повилітали. Мама тільки встигла впасти на підлогу. Повзе. Скло летить. А я кидаю книгу, але не можу поворухнутися», – розказує Сергій.
Евакуація
Два місяці жінка з сином і своєю старенькою матір'ю були також без зв’язку. Кажуть: не знали, що відбувається в їхньому місті й загалом в Україні. Наприкінці грудня 2022-го вони змогли зв’язатися з рятувальниками – ті евакуювали їхню лежачу бабусю.
На другий день пощастило виїхати і їм. Того дня у них вже майже вичерпався запас води – залишалося півтора літра на двох.
«Ми спершу хотіли відправити тільки бабусю. Її вантажать в машину – і тут один прильот, другий. І ми кажемо – мабуть, і ми їдемо. А другий день забрали і нас. Ми всю ніч не спали, збиралися. Збирали сумки, потім розбирали, ми не знали, що нам взяти. А воно ще й стріляє. Нам сказали: о 9-ій щоб були готові. Вже й 11, дивимося на годинник – а їх нема. А в нас – води нема! Залишилося півтора літра на двох. Що робити? А ще й кіт, ми його не кинемо. Коли приїхали. «Білі янголи», все, їдемо», – говорить Лілія.
Читайте також: Іван пів року жив у підвалі. "Білі янголи" евакуювали з Максимільянівки останню дитину
Залишали рідне місто під обстрілами. Секунда – і в місце, де ще мить тому стояла їхня машина, влучив снаряд. Поранило перехожого.
«Білі янголи» нас вивозили. Нам кричать: «Швидко їдьте». Ми тільки від’їжджаємо – і зразу ж на це місце – прильот. Вибух. Нашу машину підкидає. Картина досі стоїть перед очима: дим, чоловік кричить…», – згадує Сергій.
У машині разом з тими, хто евакуювався, і їхніми рятівниками, каже він, були й іноземні журналісти – з Данії та Канади. Знімати під обстрілами їм не вдалося. Усі разом надавали допомогу пораненому чоловіку. Його встигли доправити до лікарні в Бахмуті.
"Я не відчуваю себе бомжем, але те, що немає свого дому..."
Попри обстріли й пробите колесо евакуатори змогли довезти Лілію з сином до Костянтинівки, а звідти – до Слов’янська. Зрештою бахмутяни опинилися в Дніпрі, у шелтері. Наразі тут мешкає більш як 20 переселенців.
Читайте також: "Має бути більше гідних людей". Дніпрянка опікується евакуацією та розміщенням маломобільних переселенців
Тут же, у прихистку, Лілія знайшла роботу – вона одна з двох адміністраторів. Її син має підробіток, зараз шукає й офіційну роботу.
«Вдома – все розбито після того, як ми виїхали. Тут добре, нам з мамою дали окрему кімнату. Я не відчуваю себе бомжем, я не їм зі смітника, але те, що немає свого дому... Куди нам далі?» – говорить Сергій.
Поки жінка з сином живуть надією – на повернення додому. Мають і маленьке бажання: хочуть побувати на екскурсії містом, яке їх прихистило.
Читайте також
Евакуація триває навіть уночі. "Білі янголи" вивезли з Бахмута 20 людей
Безкоштовне житло та триразове харчування. Шелтер у Дніпрі приймає людей з прифронтових територій
"Я краще сама голодна залишусь". Бахмутянка прихистила понад сорок собак і котів
Великий переїзд: волонтери перевезли на Черкащину 80 котів із Донеччини
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
