До початку повномасштабного вторгнення Андрій Скоринський пів року працював у Литві майстром з оброблення дерева. Зранку 24 лютого дізнався про російський наступ на Україну. І одразу, розповідає, повернувся в Україну, аби стати на її захист.
Історія військовослужбовця, який майже рік воював під Вугледаром — у матеріалі Суспільного Хмельницький.
Про наступ російських військ на Україну 48-річний Андрій Скоринський дізнався за кордоном.
"24 лютого 2022 року я був закордоном у Литві, в Клайпеді. Перше почув в Інтернеті, передзвонив до друзів. Друзі сказали, що обстріляли міста ракетами. Після того я зібрався й поїхав додому. Приїхав і пішов у військкомат", — пригадує Андрій.
У минулому, каже чоловік, проходив строкову службу у піхоті, тому його сім’я підтримала вибір піти до війська. Майже рік військовий відвоював на Вугледарському напрямку.
"23 ми заїхали на Золоту Ниву, це під Вугледаром — перші наші позиції були. Потім наші позиції перемістилися під самий Вугледар, де ми вночі заходили під самий ніс і окопувалися для підготовки до штурму. Потім від Золотої Ниви перебралися до Павлівки, Новомайорська, під самий Вугледар", — говорить військовий.
29 травня Андрій Скоринський, розповідає, запам’ятає на все життя, коли "120 міна" влетіла у землю прямо під ноги, порвала берці, та не розірвалась. Відтоді цю дату, він вважає своїм другим днем народження.
"На війні, як пощастить — це рулетка. Виграв — не прийшло до тебе, значить пощастило, це кожний день так. З хлопцями, з тими, що ми стояли, мало звичайно їх залишилось, то війна. Під Вугледаром нас гарно пощипали, під Павлівкою, де багато хлопців, побратимів загинуло", — сказав Андрій.
Російські військові щодня обстрілювали їхні позиції, говорить Андрій: "В день дуже багато обстрілів, може бути й сотня, з чого хочеш: в основному міномети, танки, САУшки, гради".
Найстрашніше на війні втрачати побратимів, розповідає чоловік: "В нас були дружні хлопці, ті, що я з ними прийшов — один за одним стояли. Навіть, коли позиції горіли, ні в кого в думках не було, щоб хтось з позиції відійшов. І так до останнього".
У жовтні, в одному з боїв, чоловік дістав важку травму хребта, подріблені два хребці та отримав кілька контузій. З кінця лютого молодший сержант Андрій Скоринський продовжує військову службу на посаді стрільця в роті охорони у рідному Волочиську. Що буде робити після перемоги — відповідає: "Жити далі будемо. "Ставити на ноги" дочку, а що ще робити. Життя продовжується, як би воно не було. Яке б воно не було".
Читайте також
- "Перемагали росіян на татамі, переможемо і в цій війні", — військовий-спортсмен з Хмельницького
- Чоловік з Хмельниччини рік живе з "чужим" серцем
- "Поверніть мені дитину": мати військовополоненого з Хмельниччини чекає на повернення сина
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
