Своїх студентів-сиріт з тимчасово окупованого Донецька забирав директор Маріупольського будівельного фахового коледжу Антон Білай. Розповідає: діти там опинилися, тікаючи з-під обстрілів у Маріуполі. В окупації їм пропонували залишитися, але діти відмовилися.
45 студентів зараз навчаються в Маріупольському будівельному фаховому коледжі. Частина з них - дистанційно. Заклад тимчасово переїхав до Хмельницького через повномасштабне вторгнення Росії, розповідає його директор Антон Білай. До початку повномасштабної війни у коледжі навчалися 569 студентів. Втікаючи від війни, вони виїхали з Маріуполя, каже директор: "Наш один студент в Японії, дівчина в Австралії. Деякі студенти на підконтрольній уряду України території, а деякі є навіть на непідконтрольній".
У перші дні вторгнення поряд із будівлею навчального закладу окупанти нанесли два авіаудари, розповідає Антон Білай. У будівлі, каже, вибуховою хвилею вибило вікна та двері, пробило три отвори в покрівлі спортивного залу: "У колективі 86 людей, з них одна жінка, вахтер коледжу, загинула. Вона до останнього продовжувала слідкувати за коледжем, була у сховищі. На жаль, її розстріляли окупанти".
Під обстрілами Антон Білай носив їжу студентам в гуртожиток. Пригадує: "Оскільки першого березня електроенергія у Маріуполі зникла, а в гуртожитку були електроплити, приготувати їжу студенти вже собі не могли, особливо сироти. Вдома у нас газова плита, газ ще не вимкнули, тому ми разом з дружиною готували 12-літрову каструлю супу, щоб хоча б раз в день у них була гаряча їжа".
Антон Білай каже: спробував виїхати на підконтрольну Україні територію самостійно. Щоб евакуювати студентів, чоловік викликав поліцію: "5 березня за допомогою патрульної поліції міста Маріуполя вони на броньованому автомобілі були евакуйовані до сховища технічного університету. Дітей-сиріт було четверо: один повнолітній, іншим трьом по 15-16 років".
Через інтенсивні обстріли, розповідає студент Маріупольського будівельного фахового коледжу Іван, і на новому місці не почувалися в безпеці. Із братом, каже, пішли із прихистку: "Нашого блок-поста вже не було, а був російський. Ми його пройшли, у нас перевірили наші речі, документи, тіло, чи нема якоїсь символіки".
Іван пригадує: брата відпустили, бо повнолітній. Він зумів дістатися заходу України. Інших студентів забрали в тимчасово окупований Донецьк: "Ми з Максимом говорили, що ми хочемо до своїх рідних, хочемо в Україну, це не обговорюється. Нам пропонували нове училище, гуртожиток, стипендію високу, але ми все-одно відмовлялися".
Хлопець два місяці пробув у Донецьку, і йому вдалося зв’язатися із Антоном Білаєм, коли з'явився інтернет, а також з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Директору дозволили забрати дітей-сиріт як законному опікуну. Поїхав, пригадує чоловік, без вагань: "Ми вже з хлопцями були на зв’язку, і одного разу мені зателефонував Іван і почав плакати: "Антон Вікторович, я вас дуже прошу, заберіть нас звідси!" Звичайно, можна було оформити довіреність на іншу людину, але це виходило свою відповідальність перекладати на когось. Тому – ні".
Кілька днів тривала дорога з Донецька, каже Антон Білай. Зараз студенти живуть і навчаються у Хмельницькому.
Читайте також
- Петиції про присвоєння звання Героя України воїнам з Хмельниччини
- Сім'я з Хмельниччини придбала пересувний госпіталь для медичного батальйону
- Понад дві тисячі окопних свічок передала на фронт "Поважна рада" з Хмельниччини
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
