Нещодавно телеграм-канал "Регіоналіті" опублікував історію киянина Леоніда Бурковського, який влаштував свою виставку у дворі біля смітника. Згодом виявилося, що Бурковський уже двадцять років займається творчістю і за цей час створив близько тисячі робіт.
Напрям, до якого належить мистецтво Бурковського, — ар брют (грубе, необроблне мистецтво), яке відіграє у світовій історії мистецтва дуже важливу роль. У різний час ар брют був показаний на великих міжнародних майданчиках — від Венеційської бієнале до Documenta.
Ар брют як напрям виник наприкінці Другої світової війни, 1945 року у Франції. До нього включають зокрема й роботи, виготовлені з підручних або тимчасових матеріалів, художниками та художницями, що часто не мають професійної мистецької освіти. Як синонім ар брюту часто використовують терміни "наїв" або "мистецтво аутсайдерів": мовляв, ці автори та авторки не вписані у світові інституційні процеси і здебільшого розвиваються на переферії. Однак з часу виникнення цього напрямку сталося багато змін, і мистецтво ар брюту набуло більшої видимості в галереях та музейних просторах. Зокрема і в Україні, де останнім часом відбулося кілька значних виставок та науково-популярний симпозіум "Космос всередині. Наїв і мистецтво аутсайдерів в Україні і світі: дефініції, історичний контекст, дослідницькі кейси", а також видана не книжка за редакцією критикині та кураторки Аліси Ложкіної.
Суспільне Культура підготувало підбірку найцікавих імен українського ар брюту.
Ганна Собачко-Шостак
Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) була однією з улюблених художниць та учениць модерністки Олександри Екстер. Собачко-Шостак не мала профільної освіти, працювала на полях та допомагала матері ткати після роботи в селі. Вона займалася мистецтвом у художній артілі у селі Скопці на Київщині: саме у цю майстерню приїжджали для викладання та натхнення художники-авангардисти, як Екстер та Малевич.
Собачко-Шостак створювала килими, вишивку, рисунки на папері тощо, які вже у 1910-1930-ті роки були показані у художніх європейських столицях — Берліні, Дрездені, Парижі, Празі, а також Києві.
Надихаючись народними традиціями та довкіллям, художниця створила авторський унікальний стиль. Для Собачко-Шостак характерні мотиви квітів, повні вітальності, які оживають та перетворюються на звірів чи наділені антропоморфними рисами.
Поліна Райко
Поліна Райко з херсонських Олешок почала малювати у зрілому віці. Селянка витрачала майже свої гроші на фарби та папір і поміж сусідів зажила слави дивачки. Але поштовхом для розвитку її творчості не були щасливі та радісні моменти. Це були особисті трагедії: переживаючи загибель чоловіка та втрату двох дітей, вона почала створювати розписи у власному домі, який згодом перетворився на тотальну інсталяцію. У своїх розписах вона багато зверталася до радянської та народної міфології, родинного архіву (наприклад, перемальовані фотографії сім'ї). Після смерті Поліни Райко дім художниці купили канадські колекціонери, які прагнули зберегти унікальний будинок. Згодом популяризацією мистецтва зайнявся Музей сучасного мистецтва Херсона, створивши Благодійний Фонд Поліни Райко та почавши реставрацію будівлі.
Читати також:
- Коти, які надихали. У будинок Поліни Райко повернувся знаковий килим
- На пошуки художника: В’ячеслав Машницький
Параска Плитка-Горицвіт
Історію про художницю та етнографку Параска Плитку-Горицвіт дізналися після документальних фільмів "Світ Параски Горицвіт", "Коляда для Параски", "Піктограма" та "Портрет на тлі гір", а також виставки "Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації" у Мистецькому Арсеналі. Завдяки роботі дослідників та художників, що провели визначну роботу із матеріалом, фотографіями та книжками, її роботи стали відомі широкому загалу.
Усе життя художниця провела у Криворівні на Івано-Франківщині, де документувала повсякдення та створювала ґрунтовний фотоархів його мешканців, звичаїв, традицій.
Робота над її архівом та спадщиною триває і далі. Кілька років тому її роботи були включені до французького видання про фотографію. У грудні минулоріч після року відтермінування відкрився музей Параски Плитки-Горицвіт.
Читати також:
- "Найцінніший експонат — це її стиль життя". Як на Франківщині бережуть пам'ять про мисткиню Параску Плитку-Горицвіт
- "Це магічна постать" - київський режисер про гуцульську мисткиню Параску Плитку-Горицвіт
Олександр Стешенко
Олександр Стешенко — актор, драматург і художник "ательєнормально", учасник багатьох виставок в Україні та за кордоном. У своїх роботах він часто звертається до телевізійної культури — серіалів і новин — та створює свої тексти як узагальнений сюжет, побудований на стереотипних репрезентаціях та шаблонах. Зокрема фільм "Ключі від Європи" став рефлексією на міжнародні новини про Україну, а "На пам’ять Антоніна Миколаївна на втрачене кохання" (режисери Катя Лібкінд, Павло Юров, Ярема Малащук та Роман Хімей) — фільмом, що відтворює культуру мильних опер, популярних на пострадянському телебаченні. За словами митця, джерелом натхнення для сценаріїв слугують усі життєві проблеми у суспільстві, те, що болить і турбує.
Читати також:
- Українське сучасне візуальне мистецтво за 30 років: як змінювалось та чого чекати у майбутньому
- Вільна Київщина: п’ять українських творів про окупацію та травму Бучі, Мощуна та Ірпеня
- Зумерам про політику. Максим Ходак про ТікТок-арт, улюбленого олігарха й тверк у будинку "Слово"
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
