24 лютого свої перші дні народження святкуватимуть п’ятеро діток, народжених у Хмельницькому обласному перинатальному центрі. Його керівниця Лариса Притуляк розповіла, як зорганізувалися із перших днів повномасштабного вторгнення, аби вчасно допомогти вагітним, які вже 25-го почали прибувати з охоплених боями областей.
- Коли у перинатальному центрі вперше довелося спускатися в укриття?
- Уже 24 лютого. У нас того дня було п’ять пологів. І вже тоді ми спускалися в укриття. Вони тоді ще практично не були облаштовані. Але жінок ми спускали, тому що ніхто не розумів, що взагалі відбувається і чого можна чекати. Зразу у перші дні думали, як захиститись. В основному жінки у нас в перинатальному працюють. І до нас волонтери прийшли. Сказали, що будуть охороняти, бо це стратегічний об’єкт із жінками і маленькими дітьми. Хлопці, багато з яких вже сьогодні воюють, така велика волонтерська група, вони організувались і чергували у нас вечорами і ночами. Практично у перший же день ми почали облаштовувати наше підвальне приміщення під бомбосховище, знаходили територію для кожного відділення. Ми організували пологову залу, навіть операційну. У нас там раніше була кімната відпочинку персоналу – з їдальнею, з кухнею. Там було підведено воду, тож вирішили, що це оптимальне рішення для нашої імпровізованої операційної. Згодом облаштували післяпологову залу у найтеплішому куточку. Також є там окремо ліжка для жінок з відділення патології вагітних, гінекологічного відділення, для мамочок з постінтенсивного догляду. У дитячій реанімації приміщення облаштовано кисневими концентраторами.
- А пологи в укритті доводилось приймати?
- За цей рік тільки троє жінок народжували саме під час повітряної тривоги у сховищі.
- Коли лунає сигнал тривоги, усі разом спускаєтесь в укриття?
- Так, і пацієнтки, і персонал.
- Скільки часу на це витрачаєте?
- Дуже швидко, бо все відпрацьовано і організовано. У нас багато з партнерами у післяпологовому відділенні. І татусі допомагають, беруть дитинку, документи. За п’ять хвилин уже всі в підвальному приміщенні.
- Чи є такі, хто відмовляється спускатись?
- Є, але це поодинокі випадки. Ми переконуємо жінок, що це необхідно з метою їх безпеки.
- Два прильоти, 31 грудня і 18 лютого, були зовсім неподалік перинатального центру.
- Їх було чутно. І персонал, який в той момент був у пологовому стаціонарі, казав, що відчули легке здригання стін. Після тих випадків жінок, які відмовляються йти в укриття, практично не залишилось. Відчули високий ризик, що невідомо, коли і де буде попадання.
- Як реагують вагітні і породіллі на сигнали тривоги?
- Знаєте, напевне, нервова система вагітної жінки робить все, щоб захистити від негативного впливу і себе, і дитину. У нас досить багато жінок, у яких чоловіки на війні, і не до всіх вони встигають у відпустку прийти на пологи. Ці жінки такі спокійні, зібрані. Мабуть, інстинкт материнства, потужна сила материнська, вона в них уже розвинена. Вони мало того, що тут піклуються за себе, за дитину, вони своєю силою духу підтримують і чоловіка. Наші жінки неймовірні.
- Пригадаєте перші пологи жінок-переселенок?
- Мабуть, це був другий день війни. З 25 лютого у нас з’явилися жінки, які із добу діставались із Києва, якось полями. До нас на облік стала вагітна жінка, у якої дорогою з Київщини загинув син - їхня машина потрапила під обстріл. Звичайно, такі історії пам’ятаєш…
Є такі пацієнтки, яких забути ніколи не зможеш. Наприклад, у нас народжувала сім’я морських піхотинців. Такі яскраві вони. Офіцери. Вона вагітна двійнею. Вони настільки приємні, світлі й позитивні. Волонтери, дізнавшись про них, подарували блакитні берети хлопчикам їхнім новонароженим. Уже після виписки вони охрестили своїх дітей у церкві, яка тут поруч. Вони стали нам рідними - і ці діти, і їхні батьки. І подібного дуже багато. Цього року і хлопчик з рекордною вагою у нас народився – 6.400.
Страшно про це говорити, але вже звикли до такого життя у системі війни. Так, коли тривога, треба спуститися. Але вже менше всі нажахані і більше, мабуть, упевнені у силі Збройних сил і нашій захищеності у глибокому тилу.
- За вашими спостереженнями, впродовж цього року більше вагітних виїжджають з області чи навпаки?
- Мабуть, бум переміщення вагітних був таки навесні. Уже в червні пішов спад, і багато вагітних із Київщини, Одещини, Житомирщини, Дніпра, з Миколаївської, Херсонської областей повертались додому на звільнені території. Багато у нас було вагітних з Ірпеня, Бучі, Гостомеля. Навіть якщо там ще десь було не зовсім безпечно, бо ж і сапери ще там працювали, але ж кожна людина рветься душею додому. Навіть у нас тимчасово працювала лікарка-неонатолог із Запоріжжя. Попри те, що там обстріли частіше, вона дуже хотіла додому і повернулась. Зараз вона - директорка пологового у Запоріжжі.
- Яка загалом ситуація із народжуваністю впродовж цього воєнного року, порівняно з попередніми?
- У нас лише на 29 пологів менше, ніж у 2021 році. Це зовсім невелика різниця. До речі, в Україні за цей період народилося десь на 20 % дітей менше, ніж у попередньому році. У нас 1435 пологів відбулося. Дуже багато стають на облік у нашому центрі планування сім’ї. Це також тішить. У січні стало на облік більше, аніж у цей період у 2021-му.
- Більше хлопчиків чи дівчаток народжується?
- Це не є статистичними даними. Мабуть, порівну.
- Пакети медичних послуг у перинатальному залишаються такими ж, як і раніше?
- Так. У нас спеціалізована допомога новонародженим є, тому що маємо відділення інтенсивної терапії і постінтенсивного догляду. Практично всі контракти з НСЗУ, які пов’язані з пологами і гінекологічною допомогою, у нас укладені. Крім того, впродовж цього року дуже багато благодійної допомоги, починаючи з великих благодійних фондів, як от «Твоя опора», який нам надав багато устаткування - дихальної апаратури, розхідних матеріалів у відділення інтенсивної терапії новонароджених. Були й менші благодійники з різних країн: з Португалії, Італії, Польщі. Це були й індивідуальні передачі, і підгузки. Від фонду «Народонаселення» грандіозна медична допомога до нас прийшла. Далі великий благодійний міжнародний проєкт з Великої Британії. Передали нам також обладнання - пересувний УЗД апарат і монітори за спостереженням стану плоду.
До речі, ми вчимо партнерів: батька, саму жінку, як слухати серцебиття після кожної перейми. Коли йде активна співучасть у пологах партнерів, персоналу, коли от всі разом народжують, легше, я думаю, жінці і кращий результат.
- А через стреси передчасних пологів не побільшало?
- Ми цей показник аналізуємо. Він у нас стабільний, не збільшився, порівняно з попередніми роками. Кількість передчасних пологів залишається у межах 12-13%.
- Чи траплялися вимкнення світла у якийсь і без того критичний чи дуже відповідальний момент?
- Фактично в обласній лікарні і перинатальному центрі світло не відключається як на стратегічно важливих об’єктах. Але коли траплялись аварійні вимкнення, у нас спрацьовував дизельний генератор. Ми постійно зі світлом.
- Чи набули такого досвіду за цей рік, який згодиться у роботі і після нашої перемоги?
- Так. Ми всі стали милосерднішими, більше стали слухати один одного. А головне, щоб ми зберегли оцю любов один до одного. Я переконана, що любов і наше світло переможе темряву і обов’язково буде перемога.
Спілкувалася Олена Кеменяш.
Читайте також
- Хмельничанин звинувачує стоматологічну клініку у смерті дружини
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.