Вимушений переселенець зі Слов’янська виготовляє кавові турки на Хмельниччині. Підприємець Андрій Сторчай каже, не користувався державною програмою релокації, а самостійно перевіз свій цех і запустив виробництво. Бізнес започаткував його батько у 1999 році, а з 2014 року Андрій сам веде справи.
Як працює цех та кому потрібні кавові турки під час війни, дізнавалась Наталія Паляниця.
До початку повномасштабної війни у Слов’янську Донецької області працював цех з виробництва кавових турок підприємця Андрія Сторчая. У кращі часи, розповідає чоловік, виготовляли до чотирьох тисяч мідних турок на місяць, об’ємом від 200 до 750 мілілітрів. Були найбільшими постачальниками цієї продукції в Україні. Але війна усе змінила.
"Побачив, що це повномасштабна війна. І зрозумів тоді, для себе, що просто мій виріб, який я виробляю — турка мідна, це, мабуть, останнє, що буде людям потрібно зараз. Я думаю, що я, все ж таки закрию підприємство, що немає ніякого сенсу виробляти цю продукцію. І я закрив. Закрив також, заради безпеки, себе і працівників. Я знав, що потрібно буде евакуюватися, ось я в цьому був впевнений", — розповів Андрій.
За словами Андрія, після закриття підприємства, дружину і доньку відправив у Європу, а сам залишився у Слов’янську. Двічі ходив до військкомату — не взяли через стан здоров’я. Маючи власний автомобіль, допомагав евакуйовувати людей на Хмельниччину. Згодом тимчасово оселився у Дунаївцях.
"За цех спочатку не думав. Про те, щоб релокувати свій бізнес і починати працювати я задумався в середині літа. Познайомився тут з багатьма дуже класними людьми й зрозумів, що це те місце, де я хотів би перечекати такий скрутний час для нас", — пригадує підприємець.
Вимушений переселенець самостійно перевіз на Хмельниччину власний цех. На запитання чому не скористався державною програмою релокації підприємств, відповів: "Просто тому, що у мене була можливість самому це зробити. І я прекрасно знаю, що державі зараз і так дуже скрутно. Не все вдалось перевезти. Там залишилось найважче обладнання, таке як токарні верстати. Але я їх знайшов тут. Тобто я перевіз лише таке, без чого я взагалі не можу працювати: саме оснащення, форми, малюнки".
Разом з Андрієм переїхав один з його працівників. Іншого — найняв вже на місці. Володимир з родиною евакуювався з Херсонської області. Розповідає, раніше працював на круїзному лайнері барменом, наразі — освоїв роботу на токарному верстаті.
"Тут в кожного є свої операції. Десь одна чверть, може трохи більше, на мені. Турка складається з двох частин. Андрій робить верхню частину. Нижню частину роблю я: викачую, потім підрізаю, я потім все збираю. Ну і потім турка ще йде на інші процеси", — говорить працівник підприємства Володимир.
У воєнний період підприємство, каже бізнесмен, втратило частину постачальників та покупців. Наразі справи потроху налагоджуються. Кавовими турками з тризубом зацікавилися і в Європі.
"Спочатку це були дзвінки від тих, хто хотів почати працювати тут, в Україні. А потім, вже десь наприкінці літа, почались дзвінки з Польщі, Німеччини. Почали зі мною зв’язуватись, щоб продавати нашу продукцію там", — сказав Андрій Сторчай.
Авторка: Наталія Паляниця.
Читайте також
- У Хмельницькому відбувся допрем'єрний показ фільму "Мирний 21"
- Купили чотири старлінки: "Лісапетний батальйон" організовує на Тернопільщині концерти
- "Прийняли в козацьку родину". Історія танцюриста-переселенця з Краматорська
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
