Як сучасні історики можуть допомогти історикам майбутнього вивчати російсько-українську війну, яка відбувається зараз? Центр міської історії центрально-східної Європи має ідеї для цього. Дослідники зі Львова працюють у напрямках міської історії, цифрової гуманістики й архівування та публічної історії.
Окрім так званих "твердих" документів — плівок, фотоальбомів, мап — Центр міської історії працює з нетрадиційними даними та матеріалами, що їх здебільшого не використовують дослідники. Це архівовані телеграм-канали, меми, інші візуальні та аудіо-візуальні матеріали. Також колектив долучається до творення нових джерел — до прикладу, збирає усноісторичні інтерв’ю, а також щоденники та сни про війну.
Тарас Назарук. Фото: "Центр міської історії"Документування війни
Ми як інституція намагаємося відреагувати на актуальні події як і в місті, так і в країні, і займаємося документуванням війни. Однією з перших речей, яку ми почали робити, була волонтерська й гуманітарна допомога – ми відкрили прихисток у нашому приміщенні для людей, які були вимушені покинути свої домівки і приїхали до Львова. Ми організовували різні формати допомоги для колег істориків, дослідників з інших міст, намагалися в професійній мережі бути корисними і помічними.
Але виникло питання, у чому ми як інституція, яка перебуває у сфері історичних досліджень, можемо бути найбільш корисні з професійної точки зору, у чому наш професійний бекграунд, наше запліччя може бути корисним? Тоді ми звернулися до ідеї документування того, що з нами відбувається.
Це не перша така наша активність — подібне ми намагалися робити і під час пандемії-локдауну навесні 2020 року, коли ніхто не міг виходити з дому, місто завмерло, будь-яка діяльність завмерла і ми спробували на це якось відреагувати. Розуміли, що це унікальний досвід, який відбувається саме тут і саме зараз, і важливо якщо не прорефлексувати його (бо це доволі складно зробити, перебуваючи в цьому моменті, не маючи часової чи емоційної дистанції до цих подій), то хоча би спробувати це задокументувати, просто зібрати матеріали, які потім в майбутньому зможуть бути цінним джерелом для аналізу і для того, щоб написати історію про ці події. Чи це зробимо ми, чи це зробить хтось інший – це вже окреме питання, але тим не менш потрібно зібрати матеріал, яким потім можна користуватися для досліджень.
Також у 2013-2014 ми записували інтерв’ю з учасниками Майдану в Києві, це була одна з наших спроб відреагувати на ті події і спробувати задокументувати їх, зібрати джерела. Відповідно, ми маємо досвід реагування на актуальні питання, які цікавлять суспільство, які воно обговорює і в яких перебуває.
Збір усних історій
І от уже рік ми ведемо кілька документаційних ініціатив. Наші колеги по-різному підійшли до того, в який спосіб можна це документувати з огляду на свій професійний досвід чи дослідницькі зацікавлення.
Передусім ми почали збирати усні історії, ми спілкувалися з людьми. Дослідниця і координаторка архіву усних історій у Центрі міської історії Наталія Отріщенко веде цю ініціативу. Разом з нею група інтерв’юерів спілкувалася з людьми та записувала інтерв’ю про їхні досвіди, пов’язані з початком вторгнення.
Міський медіаархів
Львівське телебачення й родинні фотографії
Інша частина – це збір візуальних матеріалів. У Центрі міської історії від самого початку існування функціонує так званий міський медіаархів, колекція візуальних матеріалів про міста цього регіону. Це зокрема й сюжети телебачення, архівні матеріали, різні фотографії з інституційних чи приватних архівів, відбитки плівки, негативи, рухомі зображення, аматорський кінематограф, карти. З львівського телебачення найбільше матеріалів з часового проміжку 1960-70 років.
Не завжди це архівні колекції з якихось великих інституцій. Часто це приватні, родинні фотографії, альбоми, якими люди готові з нами поділитися.
Люди на лавці, Лисичанськ, 1970-1980. З медіаархіву "Центру міської історії". Фото: Віталій МатухноТакож є велика кількість оцифрованих карт не лише Львова, а й інших міст. Маючи інфраструктуру й певний налагоджений процес, як збирати ці візуальні матеріали, колеги з міського медіаархіву запустили процес збору матеріалів про війну.
Відповідно, просто піти по вулиці і пофотографувати було неможливо (й не варто, напевно). Але тим не менш ми попросили людей надсилати нам фотографії, вони не обов'язково мали бути з публічного простору, з вулиці. Це могло бути просто фото тієї ситуації, в якій вони перебувають, того, що відбувається довкола них – фотографія з дому, фотографія заклеєних стрічкою вікон, фотографія укриття, в якому збираються під час тривоги. Тобто це радше спосіб показати, зафіксувати певні елементи воєнного повсякдення. І чимало людей надсилали нам такі фото.
Співпраця з фотографами
З іншого боку, ми почали працювати з професійними фотографами і документалістами, які виконували і виконують свою роботу. Вони фотографували події, місця з дозволу офіційної влади та військових, з конкретним завданням для публікації в ЗМІ чи підготовки матеріалу.
Ми подумали, що це все ж є цінним архівним історичним джерелом, яке в перспективі може бути помічним у дослідженнях. Зараз намагаємося збирати ці матеріали в співпраці з журналістами і документалістами. Ми розуміємо, що зараз у першу чергу йдеться про публікацію в ЗМІ, відповідно, ми не маємо на меті публікувати фото зараз. Наша мета —зберегти це як архівне джерело в майбутньому.
Зберегти віртуальну культурну спадщину України: волонтери створили безкоштовний спосіб архівування
Збирання щоденників та снів про війну
Третім напрямком, з яким працює мій колега Богдан Шумилович, є збір щоденників та снів про війну. Це був документаційний проєкт з одного боку, а з іншого — освітньо-терапевтичний, тому що Богдан, окрім роботи в Центрі міської історії, викладає в Українському католицькому університеті для студентів культурології.
Отож разом зі студентами він мав розмову про те, як реагувати на початок вторгнення, що можна вдіяти в цій ситуації, як упоратися зі стресом. Одна з ідей, яка в них з’явилася, – готувати щоденники, документувати власні роздуми, рефлексії, записувати те, що їм здається важливим записати в цей конкретно момент.
Відповідно, він разом зі студентами й колегами почав збирати сни людей під час війни. Це не обов’язково мусять бути сни, в яких експліцитно, напряму йдеться про війну. Це можуть бути сни, які сняться в умовах війни, які люди потім артикулюють в певних словах чи в зображеннях. Зрештою, це не обов’язково має бути вербальний спосіб. Зараз Богдан багато працює над теоретичною концептуалізацією снів як історичного джерела.
Щодо цього існує окрема дискусія серед істориків: чи можна вважати сни історичним джерелом і як їх досліджувати. Про це багато вже сказано з огляду на дослідження, які проводилися в напередодні й в контексті Другої світової війни. Є окремі публікації про сни євреїв, які проживали на території Німеччини в Третьому рейху до початку війни. Їм снилися певні сни і це артикулювало наростання напруги, яка потім вилилася і в Другу світову війну, і в Голокост.
Богдан Шумилович разом зі своїми студентами має набір документів, які пропонують новий аспект для цієї дискусії, і це ще один спосіб, як ми документуємо війну.
Архівування
Для чого архівувати телеграм-канали
І останній з чотирьох напрямків нашої діяльності, яким я займаюся безпосередньо, – це архівування. Спочатку ми пробували архівувати веб загалом, не лише соціальні медіа, але зрозуміли, що все ж потрібно на чомусь сфокусуватися. Передусім це, звичайно, "Телеграм" як одна з найпоширеніших і найпопулярніших платформ в Україні, яка суттєво зросла за популярністю з початком повномасштабного вторгнення.
Одразу стало зрозуміло, що це дуже важливе джерело інформації і в перспективі історичне джерело про цю війну, з якого можна дізнатися про ті чи інші події, які відбуваються в Україні в різних регіонах.
Функція соціальних медіа — щоб люди швидше, наживо або на повсякденно, на щоденно могли спілкуватися між собою, обговорювати ті чи інші теми і дані.
Усі повідомлення та обговорення можуть бути швидко втрачені, пошкоджені, замінені, видалені. Сама технологія як така теж постійно змінюється: формати файлів, структури баз даних, сервери плинні, вони не є постійними. Ті матеріали, які ми сьогодні бачимо, можуть стати недоступними через рік, через десять років, я вже не кажу про 50 років.
І ми бачимо, що частина з матеріалів, які ми збираємо, вже, напевно, не існують більше ніде, крім нашого архіву. У самому телеграмі саме ці канали і повідомлення видалили звідти. Тож це ще раз підтверджує важливість збереження цих матеріалів як історичного джерела.
Навряд чи хтось думає системно про архівування соціальних мереж чи архівування "Телеграму" в Україні. Починали ми буквально з кількох колекцій, але їхня кількість швидко зросла, і зараз це близько 40 колекцій для понад 2000 каналів.
Етика інтернет-архівування
Ми теж до початку війни таким не займалися й не мали в цьому якоїсь великої експертизи чи уміння. Ми почали розбиратися з початком повномасштабного вторгнення, й упродовж цього процесу ми мали і досі маємо багато невирішених питань, сумнівів, як і що саме правильно потрібно архівувати.
Залишається багато етичних і технічних питань стосовно цього архіву. Деякі з них нам зрозуміло, як вирішити, щодо деяких — досі не знаємо.
Звичайно, про це ведуться розмови, ми не єдині, хто архівує соціальні мережі у світі. Але в цілому це доволі свіже поле, яке перебуває в так званій сірій зоні, і ще не має чітких стандартів, подекуди не має доброї юридичної рамки, правового поля, в якому може функціонувати.
Також важливим для нас було архівувати географічно диверсифіковані практики. Адже досвід війни у Львові — це один досвід війни, а досвід війни в Дніпрі, Запоріжжі, Краматорську, Харкові чи Маріуполі — це зовсім інші історії. Відповідно, в міських чатах Харкова чи Маріуполя зовсім інші дискусії, ніж у міських чатах Львова в телеграмі. Важливо зафіксувати, що є багато різних досвідів, і ця множинність є важливим джерелом для того, щоб пізніше показувати й узагалі говорити про війну.
Доступ до інтернет-архіву
Наразі архів не доступний для широкого загалу, в першу чергу з огляду на те, що ми не маємо наразі добре випрацюваних стандартів удоступнення цих матеріалів. Сюди входить багато питань: наприклад, як ми комунікуємо з тими, хто дотичний до тих матеріалів, які ми зберігаємо, — чи з авторами цих повідомлень, чи адміністраторами каналів, чи людьми, про яких там згадували в тих чи інших повідомленнях.
З іншого боку, ми збираємо лише публічні канали, тобто ми не архівуємо приватних чатів, ми архівуємо те, що і так є у публічному доступі. Разом з тим, ми творимо певний архів, певну окрему структуру, де ці дані потім зберігаються. І нам важливо зрозуміти, яку розмову з людьми, які безпосередньо дотичні до цих матеріалів. Вони зараз можуть навіть уявлення не мати, що такий архів був створений.
Комунікація з авторами телеграм-каналів
Кількість людей, які пов’язані в той чи інший спосіб з тим, що ми заархівували, – чи це автори меседжів, чи це адміністратори каналів, чи це люди, які згадані — це вже сотні тисяч людей. Технічно неможливо з усіма сконтактувати з огляду на кількість і з огляду на те, що ми не маємо прямого контакту з цими людьми. Деколи це анонімні користувачі, з якими зв’язатися неможливо. Також, коли йдеться про архівування соціальних мереж в інших прикладах, які мені відомі, ніхто цього не робить, бо все, що опубліковано назагал, трактується як те, що можна зберегти.
Але нам цікаво якимось чином створювати канали інформування про те, що такий архів створений. І наша ідея, яку ми ще не втілили, але хочемо, полягає в тому, щоб зв’язатися з адміністраторами каналів або чатів, бо це все-таки менша кількість і технічно це значно легше зробити, ніж з усіма дотичними, і їх поінформувати, що такий архів створений. Дати їм розуміння того, що означає цей архів, як він зберігається, де ці матеріали перебувають, як вони в перспективі можуть бути використані.
Для того, щоб з ними говорити, ми маємо зрозуміти всю цю інфраструктуру і процедуру того, як ці матеріали у нас упорядковані. Це ми можемо зробити тільки тоді, коли вже завершимо архівування. Зараз ми в публічний доступ нічого не викладаємо.
Тим не менш, він буде все одно обмежений. Це буде закрита сторінка, в яку можливо зайти тільки за попередньою реєстрацією, лише з вказанням певних даних про себе, з підписанням поінформованої згоди на використання цих матеріалів з урахуванням права на приватність, урахуванням авторського права тощо.
Оскільки ми більше працюємо в академічному полі, для нас першочерговою аудиторією будуть дослідники. Ми будемо це робити етапами для обмежених аудиторій – у першу чергу ті, хто має якесь прикладне завдання працювати з цим архівом: юристи, журналісти, можливо, художники.
У нас в архіві є сенситивні дані, є дані про людей, персональні дані: імена, прізвища, дати народження, номер телефону, деколи банківська картка, фотографія документів, тобто речі, які люди могли б публікувати в тих чи інших телеграм-каналах, і вони таким чином потрапляють в архів.
Там є багато фотографій понівечених тіл, багато фотографій сцен жорстокості, злочинів – всього, з чим пов’язана війна. Важливо бути обережними з тим, куди ці матеріали можуть потрапити, як їх можуть використовувати. На нашій стороні відповідальність за ці матеріали.
Архівація мемів
Ми почали архівувати меми практично одразу, ледь не з першого дня. Зрештою, щойно меми в контексті війни з’явилися і почали поширюватися. Нашим завданням було спробувати задокументувати, зберегти принаймні частину матеріалів, досвідів проживання цієї війни, особливо перші тижні два, коли це був, зрозуміло, великий шок.
Це було одразу видимим, як були видимі, наприклад, волонтерські чати, де люди координувалися з постачанням допомоги чи організацією маршрутів евакуації.
Разом з тим було помітно, як багато з’являється жартів і, хоч я в цьому не є фахівцем, але, як я можу це зрозуміти, це типова властивість стресових ситуацій, таких трагічних ситуацій, як війна, коли проявляється гумор.
З одного боку, це намагання впоратися зі стресом, це один зі способів психологічно дистанціювати себе від драматичних ситуацій, дати можливість перепочити психіці, переключитися; з іншого боку, в цьому є важлива мобілізаційна функція. Через жарти, меми з'являється можливість зібратися, можливість почати діяти. У групових динаміках це важливо, і в телеграмі теж активно проявлялося і проявляється.
Також практика жартувати, сміятися й насміхатися — це спосіб протидії. У нашому випадку це протидія російській пропаганді, коли пропагандистські меседжі висміюються, й через жартівливе трактування нівелюється їхній вплив. Також це висміювання противника, певна практика і тактика опору, який відбувається в цивільній сфері.
Про телеграм-канали й швидкість поширення інформації
Оскільки в телеграмі все інтенсифікувалося після 24 лютого, з того, що ми помітили, потім це підтвердили соціологічні дослідження, кількість повідомлень почала суттєво зростати, почали з’являтися нові чати, кількість завантажень додатку "Телеграму".
Зокрема так сталося з інтернет-мемами.
Знакові інформаційні повідомлення дуже швидко генерували колосальну кількість мемів. Тож для нас це було натуральною справою почати це архівувати, оскільки нам важливо було фіксувати, по-перше, повсякденні практики, пов’язані з війною, а по-друге, практики, які присутні в соціальних мережах, зокрема телеграмі в умовах війни.
Доброго вечора everybody, цей день настав: ми підготували підбірку головних мемів 2022 року
Про колекцію мемів
Якщо говорити про інтернет-меми, то цих каналів у нас є десь півтора десятка. Це як і канали, які робили інтернет-меми до війни, так і ті, які виникли з початком повномасштабного вторгнення і зосередилися безпосередньо на жартах довкола війни.
Але й у тому, щоб, наприклад, займатися волонтерством, зборами коштів, інформувати про критичні, важливі повідомлення для своєї спільноти: повітряні тривоги, відключення світла тощо.
Іноземці й українські меми
Минулого року в грудні ми організовували закритий воркшоп з групою дослідників довкола нашого архіву. Ми зібрали групу людей з різних інституцій, не лише з України, а й поза Україною, поговорити про практичні проблеми довкола архіву, над яким ми працюємо.
Одна з груп працювала з телеграм-каналами, в яких публікується меми. Це був цікавий міжкультурний досвід, оскільки в цій групі були і українці, й іноземці. По-перше, іноземці не знали мови й потребували перекладу мемів для того, щоб могти з ними працювати, а по-друге, вони часто могли не знати контексту того чи іншого жарту.
Зумерам про політику. Максим Ходак про ТікТок-арт, улюбленого олігарха й тверк у будинку "Слово"
Було цікаво за цим спостерігати, тому що, з одного боку, значна частина мемів, які публікуються у нас, перебувають в певних міжнародних, глобальних конвенціях. Тобто є певні жарти, які структурно виглядають так само, певні картинки, які використовуються в мемах і в Штатах, і в Аргентині, й в Україні. Просто в ці картинки закладаються різні меседжі, контексти для самого жарту.
І нібито людина поза контекстом розуміє, що це мем, тому що вона бачить таку картинку і знає, що таку картинку використовують для мемів не тільки в Україні, але зрозуміти, чому це смішно, людина-іноземець не завжди може. Цей міжкультурний досвід показує, що з одного боку, практика мемів в інтернеті є повсюдною, вона є поширеною глобально.
Водночас вона завжди має важливий, локальний контекст, але не тільки в просторі, але й у часі: мем може бути застарілим і вже незрозумілим через рік чи через два, чи просто не смішним через кілька років.
Симпозіум від Центру міської історії
Центр міської історії анонсував симпозіум документаційних та архівних проєктів "Найбільш документована війна", який відбудеться 1-3 червня 2023 року.
Організатори пишуть, що за понад рік повномасштабної війни та її документування порядок денний зміщується з потреби негайного реагування до необхідності формування довготривалої інфраструктури збору та збереження матеріалів, а також пізніший доступ та використання. Питання, на яке вони прагнуть шукати відповідь на симпозіумі: "Що ми робитимемо далі з матеріалами найбільш документованої війни?"
"Для розмови довкола цього запитання ми запрошуємо індивідуальні та колективні проєкти незалежно від дисципліни та методології. Це також буде нагодою дізнатися про досвіди колег, обговорити теоретичні та методологічні проблеми, з якими стикаємось. У цій розмові ми хочемо актуалізувати тему довготривалої сталості цифрових архівів, а також етичні, юридичні й технологічні виклики при збереженні персональних даних та матеріалів чутливого змісту", — йдеться на сайті Центру міської історії.
Зареєструватися для участі можна через форму, дізнатися деталі — за посиланням.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
