Чи може слово бути зброєю? Про українську мову у ці буремні часи журналістка Суспільного говорила із Зоєю Діденко, яка очолює Хмельницьке міське товариство української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта».
Що таке відбулося, що змусило використовувати якісь засоби у не властивому у мирний час вигляді – паляниця. Що ви тоді відчули, коли це був ідентифікатор «свій-чужий»?
- Я найперше хочу сказати, що українська мова наскільки мова делікатна, розумна і багатослівна – ну вже так принагідно: в українській мові майже 270 000 слів. Відносно паляниці і не лише паляниці – мені здається, що це в якійсь мірі лінгвістично-політичний надлишок того, що ми можемо показати. Бо паляниця і до війни паляниця, і під час війни паляниця, і завжди паляниця.
Паляниця – це святий хліб. І до чого тут те, що ми маємо: от ти кажеш «паляниця», значить ти наш, а як ти трошки не так скажеш, то іди геть на 33 букви. Так що тут дуже делікатний момент.
Мова – це дуже делікатний організм, дуже делікатна скрипочка. І хочу вам сказати, і це моє особисте переконання, що не можна чинити наруги над мовою, ставлячи окремі слова в той контекст, який кожен із нас думає…
Про контексти, коли стала мемом бавовна. Бавовна в Криму. Це переклад такий, можливо, недолугий. І стало це таким глузуванням над російською пропагандою, для якої властива підміна понять. Скажімо так.
- Ну це вони вміють, тут не забереш.
Чи можна це вважати такою собі зброєю? Бо сміх – то зброя.
- Виживає той народ, який вміє підсміюватися найперше сам з себе, а потім вже десь і з когось. Я зовсім недавно бачила інтерв’ю голови СБУ України. Отам ставили таке запитання – про бавовну. Він дуже мудро відповів, я аж ще більше стала його поважати. Він каже: «А що бавовна? Я люблю бавовняні речі, вони до тіла хороші, вони натуральні». А якщо хтось там формує щось і видумує – то це кожен має лінгвістичний гріх на душі. Це не голова СБУ сказав щодо гріха, то це вже я кажу. Але бавовна – це ще не найгірше, що може бути.
Якщо вже ми переходимо до радикальніших висловів: після подій на Зміїному – «Рускій корабль, іді….». З цим висловом видані навіть поштівка і марка. Написи «Путін …» у відомому напрямку, приблизно такому, як корабель. Наскільки оце властиво – отакі вислови і наскільки вони, можливо, виправдані як зброя? Слово як зброя?
- Якщо сказати, що слово – це зброя, оці саме слова, то я скажу, що це зброя, яка нікуди не годиться, яку вже треба викинути, закопати. І ніколи не згадувати.
Мова – це головна ознака держави, і державності, і громадянина. Якщо ми на щитах рекламних, на поштових марках, на тому, на тому і на всьому посилаємо рускій корабль чи ….не буду про нечисту силу говорити, якщо ми вже це вживаємо в мові, хай в розмовній. Але якщо ми ще й ліпимо ці тексти на щити і не лише, на поштівки, одяг і автомобілі - на це дивляться діти. Мені у народному домі доводилося зустрічатися з учнями. Учні четвертого класу посилають туди, куди й рускій корабль. Кажу вчительці: «Що ж це таке робиться?» А вона відповідає: «Зоє Олександрівно, я не знаю, що з цим робити. Прямо сама піду і здеру ці написи». Якщо воно написано, то діти починають думати, що це так і треба. Ну але ж так не треба!
Знову ж таки, згадаю інтерв’ю оцього гарного хлопця, військовика-прикордонника, у якого це вирвалося, коли він там посилав рускій корабль. То він – і це я сама чула і бачила – сказав, що якби він знав, чим це обернеться, то прикусив би собі язика. Добре, що під цими матюками не пишуть прізвище цього хлопця, який це зопалу, з нервів оце все сказав. І нам не робить честі, коли ми це повторюємо.
Лихослів’я, відверто кажучи.
- Не властиво!
Лайливі слова: «Іди вибриком під три вітри», «Трясця його матері» - у літературі були такі слова. Чим воно відрізняється від того, про що ми говорили раніше?
- Так воно ж діаметрально протилежне! Тому що, по-перше, в українській мові немає матюків. Вони прийшли від московщини із тими воєводами 1654 року. Знаєте, це ментальність орди. Орда не може говорити літературною мовою. Там матюки через раз. В Українській мові матюків ніколи не було до того часу, про який я зараз сказала. В українській мові найстрашніше, що було – це я ще пам’ятаю від мого покійного діда, а це українське село, основа України, - він казав: « Найстрашнішим було «А щоб тобі…». А потім люди приходили до тями, і додавали: «А щоб тобі було добре!»
А ще страшнішим було сказати : «Трясця твоїй матері!». Хто таке казав, то мій дід, дуже мудрий чоловік, говорив, що за таке треба деколи було голкою язика наколоти. Оце вам національно-патріотичне виховання. Сказав не те, що треба – щигля тобі доброго! Не було в українській мові слів лайливих, які принижували людину. Ну що тут скажеш! Але є й інша крайність. Настільки вже є в українській мові багато слів ніжних таких. Ми ж не кажемо толком на ворогів вороги. Ми кажемо: «Згинуть наші воріженьки».
Оця ось лінгвістична доброта з часом – ви і багато хто це знає – настільки проникла у свідомість і підсвідомість, що ми не можемо толком сказати: оце наші вороги! А що з ворогами роблять? Якщо зараз війна, то ворогів вбивають! І це не є гріхом, бо це ворог, який не прийшов нас обнімати-цілувати, а прийшов нас нищити.
З нашої розмови зрозуміло, що не все так просто. Дуже непросто.
- На превеликий жаль, до 2014 року, до війни у нас все було все-таки під московським знаком. Уже 31 рік, протягом довгого часу, я вже не кажу про ті реклами, те-се, я маю на увазі те, як в’їлися в українські голови ті самі русизми. Усім це зрозуміло. А тепер, пробачте, ми міняємо шило на мило. Ви подивіться, що тепер у нас запозичення англійських слів. Ми стаємо фактично українцями уже на 25% англомовними. То мова ж така багатюща. Невже ми не можемо знайти серед цих майже 300 тисяч українських слів своє рідне слово, щоб говорити таки українською мовою.
Я дуже дякую вам за розмову. За те, що маєте сміливість висловити свою думку. А ворогам хай буде лихо, якщо не від тих поганих слів, то точно від нашої зброї. І перемоги нам усім! Слава Україні!
- Героям слава! І слава усім, хто шанує рідну українську державну мову!
Авторка: Алла Самойленко.
Читайте також
- Волонтерський загін Чепелівської гімназії Хмельниччини активно допомагає захисникам України
- Як церковний хор з Хмельницького району переходить на українську
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
