Неоднозначна постать чи національний герой. Симон Петлюра

Неоднозначна постать чи національний герой. Симон Петлюра

Неоднозначна постать чи національний герой. Симон Петлюра

25 травня 1926 року був убитий Симон Петлюра ─ український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, а також засновник Українських збройних сил. Проте тривалий час точиться дискусія про те, чи був він національним героєм.

Про це в ефірі Радіо Культура ведучому Василю Шандро розповів співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Ярослав Файзулін.

Що сучасникам варто знати про Симона Петлюру

На думку Файзуліна, основний факт про Симона Петлюру полягає в тому, що він керував Українською державою в найважчий період її існування.

Також він ─ засновник війська, яке захищало Україну від більшовиків понад століття тому. І коли визвольні змагання 1917-1921 років закінчилися, Петлюра намагався зберегти державницьку традицію. Він очолював Державний центр Української Народної Республіки за кордоном, сподіваючись, що українську державність вдасться відновити.

Збереження цієї традиції закінчилося тим, що державність була відновлена, і в 1992 році президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав клейноди й символи влади першому президенту незалежної України Леоніду Кравчуку.

Що є міфом, а що правдою з біографії Симона Петлюри

Більшість міфів щодо Симона Петлюри були штучно створені радянською пропагандою, аби дискредитувати його в суспільних уявленнях, впевнений історик. Але вони продовжують жити дотепер саме через незнання людей. Антисеміт, погромник, грабіжник тощо ─ це ті кліше і штампи, які були штучно нав’язані, каже Файзулін.

Симон Петлюра: неоднозначна постать чи національний герой

Щодо народження Петлюри, то народився він 10 травня (22 травня ─ за новим стилем) 1879 року в Полтаві, у міщанській багатодітній родині. Початкову освіту здобув у церковно-парафіяльній школі, далі була духовна семінарія, з якої його виключили за так званий "мазепинський дух".

У 1901 році учні цієї семінарії покликали до себе видатного композитора Миколу Лисенка, під час зустрічі з яким була виконана заборонена у той час кантата "Б’ють пороги". На цю зустріч прийшов ректор духовної семінарії Іван Пічета, який почав звинувачувати Лисенка у мазепинстві, але на захист композитора виступив саме Симон.

Департамент поліції розцінив цей вчинок Петлюри як "революційний". Його позбавили можливості продовжити навчання в Росії і щоб уникнути арешту, Петлюрі доводиться їхати на Кубань.

Молодший брат Петлюри Олександр став відомим військовим діячем, полковником армії УНР, а його племінник Степан Скрипник ─ патріархом Української автокефальної православної церкви. Після того, як українські визвольні змагання були програні, частина його рідних опинилася в еміграції, а ті, що залишилися в Україні, практично всі були знищені радянською системою, зокрема його сестри Марина і Феодосія.

Чому Петлюра змінив ім’я і чи змінював

Є версія, що при народженні його ім’я було Семен і що він пізніше себе перейменував на честь Симона Зилота. Проте у багатьох дослідженнях йдеться, що саме від народження він був Симоном. Тому зміна імені ─ це одна з легенд, які з ним пов’язані. Зокрема, як і легенда про масонство. Наразі історики не мають документів про те, що Симон Петлюра був учасником масонських організацій.

Життя Петлюри на Кубані й повернення в Україну

У 1902 році разом із декількома своїми соратниками Петлюра перебирається на Кубань і опиняється в Єкатеринодарі, де завдяки підтримці місцевих українців стає вчителем п’ятого міського училища.

Разом з тим, він продовжував займатися революційною діяльністю, зокрема був членом Чорноморської української громади, розповсюджував відозви. Про це стало відомо жандармам, які почали за ним стеження.

Він був заарештований і перебував у в’язниці 3-4 місяці. Після арешту повернутися до викладання не міг, і тоді українці попросили академіка влаштувати його в експедицію, яка займалася дослідженням української історії.

Він узявся до вивчення документів Кубанського війська, вийшла низка його наукових статей, і так Петлюра почав займатися публіцистичною діяльністю. Він не мав освіти, проте цікавився історією, з головою поринув у її вивчення і досяг значних успіхів.

Симон Петлюра: неоднозначна постать чи національний герой
Симон Петлюра під час перебування Директорії у Камʼянці-Подільському у 1919 році.

Повернення в Україну

У 1904 році Петлюра знову опиняється під загрозою арешту і змушений виїжджати з Кубані, їхати до Києва, а пізніше ─ до Львова, де знайомиться з Іваном Франком, Михайлом Грушевським. Одночасно співпрацює з "Літературно-науковим вісником" та іншими виданнями, де друкує свої наукові праці на історичні й культурні теми.

Він не припиняв своєї революційної діяльності, перебував у складі Революційної української партії, пізніше ─ Української соціал-демократичної робітничої партії. Також здобув славу публіциста, займавшись у Києві підготовкою "Громадського слова" і пізніше ─ газети "Рада".

З початком Першої світової війни починає працювати в Союзі Земств на Західному фронті і саме там зближується з військовою масою. Це призвело до того, що на І Всеукраїнському з’їзді, який відбувся у травні 1917 року в Києві, Симона Петлюру обирають головою Українського генерального військового комітету. І на цій посаді він повністю віддається створенню українського війська.

Загалом імена Мазепи, Петлюри, Бандери стали іменами спочатку Українського руху, Української держави, а пізніше ─ всього українського народу. Саме з цими іменами асоціювалася українськість.

Після Революції, коли Петлюра став відомим і очолював державу, його іменем почали називати державотворення: петлюрівські міністерства, петлюрівський уряд, петлюрівське військо, петлюрівський повстанський рух...

Навіть Українська автокефальна православна церква в чекістських документах фігурує як "петлюрівська церква". Тобто Український рух, який у той час відбувався проти більшовиків, проти радянської влади, називали "петлюрівським рухом".

Петлюра як військовий діяч

Ідея незалежної України стає головною у його революційній діяльності. Петлюра докладав зусиль, щоб відновити традиції українського війська. На його думку, для цього треба було створити національну армію. На початок листопада 1917 були українізовані шостий, 10-й, 17-й, 21-й і, частково, третій Сибірський та 11-й армійські корпуси.

Проте у грудні 1918 року вибухнув конфлікт через те, що Винниченко виступав проти створення власного війська, вважав, що Україні буде досить міліційних формувань для підтримання порядку ─ мовляв, жодних загроз від більшовиків не існує. Натомість Петлюра наполягав на війську, бо вбачав реальну загрозу у більшовиках і готувався до її відбиття.

У листопаді 1917 року в Києві придушили спробу більшовицького заколоту. Коли Петлюра вже не був Генеральним секретарем військових справ, з власної ініціативи почав формувати добровольчі формування, які взяли участь у придушенні Арсенальського повстання і захисті України від більшовиків.

Життя Петлюри після Гетьманського перевороту

Петлюра відійшов від політики та державотворення. Очолив Київське губернське земство, пізніше ─ Всеукраїнський союз земств. Водночас він брав участь антигетьманському союзі та в підготовці повстання проти гетьмана. В липні 1918 року Петлюру було заарештовано, він перебував у Лук’янівській в’язниці й повернувся на волю у листопаді 1918 року, коли очолив повстання проти гетьмана. До складу Директорії його було обрано заочно.

Чи брав Петлюра участь у єврейських погромах

Під час військового протистояння у 1918-1921 роках в Україні відбувалися численні єврейські погроми. Їх чинила практично кожна з військових сил, які перебували у той час в Україні: поляки, більшовики, але найбільше ─ білогвардійці генерала Денікіна. Були і погроми, вчинені вояками армії УНР. Але Симон Петлюра й українська влада всіляко намагалися нейтралізувати такі явища. Очоливши Директорію, Петлюра видавав відозви, прокламації та звернення до населення не вдаватися до погромів, уникати їх, мовляв, єврейське населення має такі самі права в Українській Народній Республіці, як і українці, і є жертвами більшовиків та білогвардійців. Крім того, була створена спеціальна комісія, і українська влада суворо карала за участь у погромах.

Що змусило Петлюру емігрувати з України і оселитися в Парижі

У 1921 році уряд УНР, українське військо під натиском більшовиків змушені були залишити територію України і якийсь час вони перебували у Польщі. У тому ж році Польща підписала Ризький мирний договірЦей договір офіційно поклав кінець неоголошеній війні між Польщею, що тільки відновила свої позиції і державність після поразок у попередніх століттях, та більшовицькою Росією, яка прагнула світової комуністичної революції. із більшовиками, і більшість українських урядовців змушені були переїхати до інших країн.

Це сталось і з Петлюрою, який у 1924 році емігрував до Парижа, де продовжував свою діяльність: інформування світу про українське питання, Українську державу і спроби залучитися підтримкою західних політиків, збереження антибільшовицької боротьби.

З 1925 до 1940 року в Парижі виходив журнал "Тризуб". Петлюра продовжував активно спілкуватися з керівниками Румунії, Польщі, Франції, Англії для того, щоб організувати антибільшовицьку боротьбу, яка була доволі успішною, оскільки чекістські зведення за 1924-1927 роки рясніють повідомленнями про підтримку УНР цими країнами і про можливість відновлення боротьби. Такі ж настрої панували і серед населення України.

У 1926 році у Польщі відбувся переворот, і до влади прийшов Юзеф Пілсудський, який був товаришем Петлюри і з яким вони уклали Варшавський договір. І в українських, і в польських колах з’являються перспективи на продовження боротьби. Більшовики вбачали у цьому велику загрозу, оскільки нова війна ставала реальністю і, очевидно, саме тому прийняли рішення про знищення Симона Петлюри.

25 травня 1926 року в Парижі його вбили. Далі у рамках судового процесу більшовикам вдається прищепити свою позицію суду, вбивцю виправдовують і нав’язується образ Петлюри-антисеміта та погромника, каже історик.

Неоднозначна постать чи національний герой. Симон Петлюра
Поховали Петлюру 30 травня на паризькому цвинтарі Монпарнас. Фото: unr.memory.gov.ua

Напередодні в одному з листів він писав:

"Я вірю і певний, що Україна як держава буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державности стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами"

Війна — усі останні новини

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІншеПрограмиРозклад