Понад дев’яносто відсотків Луганської області лишається окупованими російськими силами. Після осіннього контрнаступу офіційно звільнені — тринадцять сіл та селищ. Про прицільні ракетні атаки росіян по деокупованих населених пунктах, про людей, які попри все повертаються додому, про партизанський рух в окупації та про те, що вже зроблено для відновлення регіону і яка допомога знадобиться після перемоги — інтерв'ю очільника обласної військової адміністрації Сергія Гайдая.
"У кожному селі — небезпечно"
Зараз відомо про 13 деокупованих населених пунктів Луганщини. Яка там гуманітарна ситуація, наскільки там безпечно?
— Важка ситуація. Навіть останні декілька днів, наприклад, Невське постійно обстрілюють. Ми звернули увагу, де саме були прильоти — як раз по тій центральній вулиці, де проживає керівник села й там, де в нас зв’язок, де гуманітарні набори. Тобто таке враження, що росіяни навмисно це роблять. Звісно, що вони дивляться наші звіти, на наші етери і ніби підкреслюють: чим гірше буде цивільним, тим краще. До прикладу, в Невському немає штабів, або скупчень військової техніки ЗСУ. Це робиться заради того, щоб просто зробити гірше нам.
Що там відбувається? Мих забезпечуємо людей гуманітарними наборами. Зв’язок — є. Ми планували привезти Укрпошту. І керівник Ігор Смілянський особисто хотів приїхати туди, аби побачити, як видаються пенсії, які настрої людей. Але поки що ми цей план поставили на паузу, тому що обстріли потужні. У всіх деокупованих населених пунктах небезпечно.
Є люди, які повернулися у ці напівзруйновані села? Як вони пояснюють своє рішення?
— Скажу: так. На жаль. Поки що я таку приставку ставлю "на жаль". Наприклад, Невське: було 138 людей, зараз 148. Не дає от безпекова складова повертатись і там жити, тому що обстріли і артилерією, і туди навіть С-300 прилітає. А вона насичена такими квадратиками металевими, що розлітаються на величезну відстань — це означає, що серед цивільних людей може бути дуже багато поранених й загиблих. Чому повертаються? Деокупація ж пройшла. Але де юре вона відбулась, але де факто знаходитись там поки немає можливості.
Там проблеми з усім: зі світлом, з дровами для опалення. Всі наші нині звільнені населені пункти — це сільська місцевість. Там у всіх людей є пічки, але з дровами окрема проблема. Адже йти у лісосмугу, в ліс рубати, різати собі дерева, щоб топити пічку, — це смертельно небезпечно. Ми вже провели нараду з керівником лісового господарства, військовими і домовились, що ми привеземо їм дрова. Тільки б місцеві нікуди не ходили, бо дуже багато заміновано навмисно і дуже багато заміновано випадково, наприклад, це нерозірвані міни, снаряди, ракети.
Як поводились окупанти з людьми на Луганщині, чи відомо про тортури?
— На жаль, яка б область не була, росіяни залишаються всюди однакові. На жаль, ми констатуємо дійсно аналогічне варварське ставлення й до жителів Луганської області. Я би дуже не хотів, щоб ми робили такі страшні знахідки, які були десь на Київщині чи на Харківщині. Але готуємось до того, що ми можемо побачити такі ж військові злочини й на територіях наших деокупованих населених пунктів.
"Вони дійсно заздрять"
Серед окупантів, напевно, були й мешканці так званої ЛНР. Яка їхня була поведінка? Чи були заздрість, злість чи розпач? Що розповідали місцеві?
— Немає різниці, хто це був: від якихось малих народів — узагальнено бурятів, до нещодавно мобілізованих росіян, чи вояк так званої Л/ДНР — ставлення у всіх одне й те саме: вони дійсно заздрять. Люди, які зрадили присязі або зрадили взагалі Україні й пішли на військову службу з 2014 року, коли розпочалась ця війна, мають вуха очі, вуха, родичів, знайомих, сусідів, які перетинали межу тимчасово окупованої території з Луганською областю, яка була підконтрольна Україні. Вони все бачили, особливо за останні три роки — як змінювалась Луганська область. Як більше ставало доріг, як ремонтували школи чи лікарні, як будували стадіони чи спортивні майданчики — все це вони бачили. Вони не слухали, якусь пропаганду, чи просто українські новини — просто перетинали лінію розмежування й бачили. Зміни реальні — починаючи з сервісної зони, до прикладу, в Щасті, чи будівництва нової в Станиці Луганській.
Я один факт наведу. З окупованої території до нас не везли ліки та продукти, а з нашого боку на тимчасово окуповану територію везли щось постійно, щодня. Це говорить про те, що або якість погана, або взагалі нестача певних продуктів. Вони бачили колосальну різницю в рівні життя між Україною, Росією та тимчасово окупованими територіями. Вони бачили, що ми хочемо розвиватись, а в них там вивозили обладнання.
ЗСУ прицільно б’ють по базах окупантів або по їхнім складам боєприпасів на захоплених РФ ще з 2014 територіях. Допомагає місцеве населення?
— Допомагають. Партизанський рух на Луганщині працює. Ми бачимо влучання в склади з боєкомплектами та в казарми — це якраз інформація від місцевих жителів. Звісно, дані перевіряють. Що ще робить партизанський рух на Луганщині? Іноді ми можемо побачити на окупованій частині Луганщини листівки проти колаборантів чи звернення до солдатів російської армії, щоб вони здавались в полон.
Ще партизани виводять з ладу, наприклад, розподільчі шафи на залізничних коліях, що потім на тиждень може зупинити підвіз особового складу, чи техніки. Це нам дійсно допомагає. Наголошую: дійсно, партизанський рух на Луганщині присутній — тільки ми не будемо називати прізвища й населені пункти.
Зараз проводиться евакуація з окупованих територій?
— Евакуації немає, є лише, так би мовити, депортація: людей змушують просто виїжджати з населених пунктів, які розташовані посеред лінії фронту. Людей змушують просто кудись їхати. Далі — нікого не цікавить: куди поїхали, в яких умовах люди перебувають.
Виїжджають люди і самостійно маршрутками, наприклад, які їдуть до Росії. Чоловіків важко випускають з Луганської області, бо їх окупанти намагаються кидати на лінію фронту, але жінки можуть виїхати. Є два шляхи: перший — через Запоріжжя, але там величезна проблема. Нещодавно розстріляли чергові машини з людьми, це не вперше відбувається: або обстрілюють чергу, або просто в дорозі обстрілюють машини. Це не постійно відбувається, але відбувається. Тому можна назвати цей шлях ризикованим. Крім того, люди повинні пройти фільтрацію, й іноді вони сидять і чекають чи не тиждень. Другий шлях — через Росію, а далі — в Європу. З Європи повертаються в Україну. Але це довго і дорого.
"Будемо все планувати з нуля"
Чи змогла окупаційна влада "налагодити роботу в Сєвєродонецьку та інших окупованих після 24 лютого населених пунктах? Спромоглися десь дати світло, воду, опалення?
— Ми бачили "покращення" на власні очі — помивочні. Нам не потрібні були помивочні, в нас були ванні кімнати, в нас були душові, в нас була постійно холодна та гаряча вода. В нас були звичайні, прості речі, які чомусь росіяни вважають космічним досягненням. Ми бачили, що у Сєвєродонецьку в багатоповерхівки привозять дрова, тому що там немає опалення обіцяного окупантами.
Вони обіцяли оновити будинки — нічого не відновлено. Вони обіцяли дати газ — і дали його в деякі будинки. Зараз температура все нижче й нижче — зима. А вони електрику дали не всюди, бо підстанції не відновили. Кремінську підстанцію, яка була одна з кращих в Європі, зруйнували. Коли люди почнуть підключати електрообігрівачі, все почне горіти.
От і бачимо, що таке "руській мир": все зруйновано, нічого не відбудовано, лише обіцянки, які закінчуються тезами Пасічника, що Попасну немає доцільності відновлювати.
Скільки пам’яток культури, житлового фонду, промислових підприємств втратила Луганщина за цей рік?
— Багато втратили. Нам після деокупації, після звільнення від цієї наволочі всієї Луганської області треба буде проводити аудит. Бо ми бачимо на прикладі Херсонської області, що вони з музею викрали історичні експонати, які мають історичну чи мистецьку цінність, а іноді просто щось золоте чи срібне забрали. Тому коли буде звільнена вся Луганська область, — я сподіваюсь, що це буде в наступному році, — ми подивимось, що після них залишилось.
Чи маєте план відновлення області?
— Що ми робимо зараз? По-перше, ми вже обговорили і зібрали кількість ремонтних бригад, які будуть одразу займатись плануванням і локальним ремонтом. По-друге, ми домовляємось з працівниками ДСНС, щоб вони виділяли піротехнічні групи і розміновували територію. Бо Луганська область максимально замінована (з усієї України) — такої фази бойових дій ніде майже не було.
Ми вже проговорили з міжнародними організаціями, різними партнерами, країнами про допомогу для Луганщини. Йдеться про автомобілі для пожежників або медиків, броньовані автомобілі для ремонтників, мобільні шпиталі. Тому що ми не знаємо: лікарня замінована чи не замінована, зруйнована чи не зруйнована. Кожного дня проводиться робота, важкі перемовини, але ми договорились про те, що як тільки лінія фронту трохи віддаляється, ми одразу заходимо і починаємо забезпечувати людей абсолютно всіма послугами, які є. Навіть мобільним ЦНАПом — щоб люди могли відновити документи, отримати паспорт, зареєструвати довіреність чи отримати довідку.
Я скажу своє бачення. Треба визнати, що Луганська область, — повністю, вся — можливо, буде деокупована в останню чергу. Це війна, плани можуть коригуватися. Але навіть якщо в останню чергу — у нас є певні плани. Якщо брати стратегічно — це довга історія: треба робити аудит, дивитись систему водопостачання, газопостачання, електрику, опалення. І, скоріш за все, все планувати з нуля.
Дуже сподіваюсь, що в 2023 році ми переможемо. Тоді розпочнеться важка робота по відновленню Луганщини. І тоді нам буде потрібна допомога. Навіть просто якщо люди будуть повертатися і допомагати фізично розбирати десь завали.
Але давайте не будемо поспішати. Очікувати, що через два тижні ми все звільнимо, — ні, так не буде. Це дається дуже-дуже важко. Як тільки переможемо, будемо працювати.
Читайте ще про Луганщину
Голова Луганської ОВА розповів про вдалі наступальні дії ЗСУ у напрямку Сватового та Кремінної
Скільки коштують продукти в окупації: обласна адміністрація порівняла ціни
Голова Луганської ОВА прогнозує активізацію бойових дій на Луганщині
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
