48–річна Олена Мирошниченко — жителька селища Благовіщенка, яке розташоване у Луганській області, неподалік кордону із Росією. У селище росіяни зайшли в перший день повномасштабного вторгнення. Жінка розповіла Суспільному про життя в окупації та труднощі переїзду з окупованої території до Дніпра.
Те, що війна буде, каже Олена, в селі розуміли ще до вторгнення: “Ми з трьох сторін оточені Росією”.
Вранці 24–го лютого жителі Благовіщенки прокинулися від обстрілів.
Над будинками місцевих, згадує Олена, постійно літали літаки та ракети, які бомбили Сєвєродонецьк та інші міста Луганщини: “Такий наплив техніки йшов, було моторошно, страшно, тому що не знаєш, що буде далі”.
12–річний син Максим тоді навчався у п’ятому класі. В школі з першого дня окупації, каже Олена, почали викладати російською. Дітей змушували щодня співати гімн Російської Федерації. Тому з першого вересня вирішили не продовжувати навчання в школі.
Олена згадує, як їм повідомили: “Якщо протягом трьох днів не буде поважної причини й довідки — приїде поліція, з вами проведуть бесіду і заберуть дитину до інтернату”.
В той же день родина вирішила виїжджати з окупованого селища: “Ми через інтернет швиденько знайшли чатбот волонтерів, які перевозять через ПеченігиПеченіги — тоді ще окупований населений пункт Харківської області, через який можна було виїхати на підконтрольну Україні територію. У вересні 2022 року його звільнили ЗСУ. людей. Бо інакше — їхати або через Росію, країни Балтії та Європу, або через Печеніги. Евакуаційні дні були щопонеділка, ми записалися”.
Дорогою проїхали десятки російських блокпостів, всюди обшукували та принижували, розповідає Олена. Старший син жінки, 30–річний Олексій, інвалід з дитинства, його росіяни не хотіли випускати та провокували.
"Мені кажуть: ”Куди ви їдете? В ЗСУ?” Я кажу: “Яке ЗСУ? Він ніколи ніде не служив, він інвалід з дитинства”,— розповіла жінка.
На другий день, говорить Олена, родина дісталася Харкова, де їх зустріли волонтери: “Ми, коли перейшли вже сюди, на українську територію, там люди й плакали, і падали, і землю брали. Дякувати богові, ми вдома, ми в Україні”.
“Вдома, там, в окупації, нам нічого не можна було говорити, не можна було українські пісні слухати, нічого українського дивитися. В телефоні не можна було, щоб були українські канали”, — згадує жінка.
Зараз Олена з синами живе в шелтері, в Дніпрі, шукає роботу. Дніпро обрала, бо недалеко від дому і впевнена, що її селище скоро звільнять українські захисники.
Читайте також
На Львівщині встановили протези двом жінкам з Луганської області
"На Луганщині ми втратили все". Як рубіжанські шкарпетки почали виробляти у Львові
"Радіють, коли хліб везеш": волонтер на Донбасі під обстрілами возить гуманітарку та евакуює людей
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
