Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Юрій Косін — відомий український фотограф, медіахудожник, викладач, автор власного творчого методу, який називається "трансгресія". Провів понад 40 виставок в Україні та за кордоном. Один з небагатьох, хто фотографував зону відчуження одразу після аварії. Чорнобиль був унікальним явищем в історії людства, тому він застосував до нього незвичний підхід.

Свої перші знімки він зробив у 10 років, але серйозно захопився фотографією вже у зрілому віці, коли вперше потрапив до Чорнобиля як науковець-доброволець. Тоді ще співробітник інституту кібернетики, він мав розробити систему контролю і прогнозування радіаційної ситуації в зоні.

До 35-річниці аварії на ЧАЕС сайт Суспільне Культура поспілкувався з Юрієм Олександровичем про сюрреалістічність зони відчуження, соціальну відповідальність митця і те, як за ці роки змінився Чорнобиль.

Про сюрреалістичність зони відчуження

Коли я приїхав до Чорнобиля, на першому ж засіданні зрозумів, що автоматизувати цей безлад не вдасться. Закуплено не те обладнання, датчиків немає. Тоді я почав займатися будівництвом постів контролю. Для організації цього процесу я міг замовляти вертоліт. Природно, я вирішив скористатися цією можливістю і намагався знімати.

Пам'ятаю, мою увагу привернули літери "Чорнобильська АЕС працює на комунізм". Це гасло, яке майорило над 4 реактором. Коли начальства не було — його опускали. Але як тільки приїжджав Микола РижковГолова Ради Міністрів СРСР або хтось ще з керівництва — відразу ставили. На жаль, саме в той день через погодні умови літати над реактором було не можна, а вдруге домовитися не вдалося. Так я і не зробив цей кадр.

Цікаво, що було багато таких написів. Наприклад, покинутий будинок і напис "Живуть" або "Куточок здоров'я".

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Життя в зоні було дуже містичним за своєю суттю. Як інженер, який намагався фотографувати, я відчував її сюрреалістичність в тому сенсі, що реальні речі знаходяться в ірреальному зв'язку один з одним.

Я бачив, як рибалка в масці (зараз цим нікого не здивуєш) захисту від радіації ловить рибу, тому що це природно. У Прип'яті була їдальня. Жінки, які там працювали, у травні зрізали трояндочки і ставили їх на столи, тому що це було природно. Природно, але неправильно.

Юрій Косін

Нам хотілося ловити рибу, дихати свіжим повітрям. Напевно, тоді виникла ця тема невидимого, якою я досі займаюся. Ми можемо осмислити та дізнатися дуже багато про світ за допомогою таких засобів, як метафора.

Про заборони радянської системи

Наші обчислювальні машини стояли в Прип'яті, а жили ми в Чорнобилі. І ось одного разу хтось приніс у двір два мішки негативів. Якийсь офіційний фотограф ще раніше знімав будівництво ЧАЕС, саме життя у Прип'яті. І місцеве оточення з міркувань, як би чого не вийшло, вирішило їх спалити.

Я ледь в бійку не вступив: "Залиште, навіщо?" Двома руками вліз в один з мішків, вийняв негативи і вставив собі за пазуху. Вони частково збереглися, і як архівні знімки я подекуди їх використовував.

Юрій Косін

Я там працював, а не був акредитованим журналістом, тому знімати, по-перше, не було коли, а, по-друге, важко. Оточення, м'яко кажучи, негативно реагувало на те, що ти займаєшся не своєю справою.

Фотоапарат я носив в кофрі з під протигазу. Якось до мене підійшов чоловік з першого відділу і каже: "А що там у вас?" Довелося зізнатися. Фотоапарат забрали, а мене викликали до начальства.

Виявилося, йшлося про фотографію, яку я зняв, а один мій друг поклав під скло на своєму робочому столі. У Прип'яті стояло величезний гасло "Славься отечество наше единое". І, вирішуючи якісь виробничі завдання, територію навколо цього плакату обплутали колючим дротом. У підсумку мені вдалося відбутися жартами: "Доки ви будете бачити батьківщину за колючим дротом? Скажіть спасибі тому, хто це зняв, тому що люди сміються. Приберіть або цей плакат, або колючий дріт ". Уже відчувався дух перебудови, тому в підсумку мені сказали: "Іди і знімай".

Про принципи фотографії

Я фотографую з 10 років. У цьому віці мені подарували ФЕД 2. І, що цікаво, 30 років знімаючи, я не друкував фотографії. Робив тільки маленькі контролечки. Жив, займався іншими справами: ростив дочку, працював в кібернетиці.

Не особливо цікавився, як проявляти плівку, як точно знімати. Фотографував, як дихав. І тільки в Чорнобилі виробив певний принцип — став знімати не те, що бачу, а те, що на мене дивиться. Я відчував, що світ багатший, ніж мої уявлення про нього. Здається, є такий вислів Платона: "Поворот очей душі". Ніяких ідеологічних, людських чи інших установок у мене не було. Якщо фотожурналісту потрібно показати те, що йому замовляють на роботі, то я був абсолютно вільний.

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Про переламний момент після Чорнобилю

Чорнобиль не тільки поміняв мій напрямок погляду. Після нього я змінив спосіб життя. Я пішов з кібернетики, тому що відчув свою межу. Я не знав повною мірою англійську, а без цього повноцінно працювати у цій сфері неможливо, тому що все передове відбувалося там. Математику я теж розумів не настільки глибоко, як хотілося б.

Мені було важливо не проєктувати кар'єру, а знайти такий спосіб життя, де б я міг працювати до останнього подиху.

Як сказала дочка мого колеги, ми перше покоління "сімдесятників". Раніше, в мій час, людина йшла на пенсію і все кидала — займався дачею, городом. Це скільки знань і умінь пропадало? Зараз я і мої колеги працюємо, подобається це чи ні. Постійно встановлюємо нові зв'язки між собою і світом, собою і природою, собою і людиною.

Залишивши кібернетику, я втратив чергу на квартиру. Тоді я вирішив взяти кредит і купити недобудований будинок. І тут сталася подія — у мене випадково купили 6 фотографій Чорнобиля. За неймовірну тоді суму — 600 доларів, кожна по 100. Я поміняв 300 і віддав кредит. Можна сказати, що будинок мені обійшовся в 6 фотографій. Чи це не підтвердження, що я на правильному шляху?

Про трансгресії

Перше, що зробив у своєму будинку — побудував фотолабораторію і почав експериментувати, взявся за завдання, як показати невидиме. Тоді я усвідомив що люблю хімію. Почав винаходити різні розчини. Так з'явився мій творчий метод трансгресії.

Трансгресія — це перехід, порушення якоїсь межі. Важлива складова будь-якого життя. Коли все приходить в норму, потрібні трансгресивні процеси, які це підривають. Пошук чогось нового — живого повітря, межі думок.

Уже тоді я розумів, що реальність ніяким чином не можна зафіксувати. Реальність можна тільки розвтілити. Наприклад, найпростіше — робити чорно-білі знімки. Але цього мало. Це багато хто вміє. Потрібно, щоб відбулося перетворення.

Наприклад, щоб показати силу природи, я зробив серію знімків синіми. Мені було важливо встановити дистанцію. Не тільки показати нелюдський світ, а й зробити це нелюдськими очима.

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Я не дуже люблю слово "фотохудожник". Це все одно, що сказати "глиноскульптор" або "бронзоскульптор". Сучасна фотографія стала мистецтвом, коли усвідомила, що теж є матеріалом, як, наприклад, в живописі — це фарби або полотно. У природі людини ставити запитання. Є конкретні питання і конкретні відповіді. А є сфера діяльності, де немає єдиної правильної відповіді. Це область культури і вужче — мистецтво. Немає правильної відповіді на питання: "Як жити? Що таке честь, совість?" Задача художника — відповідати так, щоб ці відповіді циркулювали в суспільстві.

Про виставки за кордоном

У мене була велика виставка про Чорнобиль у Франкфурті-на-Майні. Коли ти перший раз виставляєшся на Заході — ти навчаєшся. Мені запропонували не тільки показати свої роботи, але й взяти участь у створенні експозиції.

Є у мене одна фотографія — на ній колосся пшениці в льоду. Ядерна зима. Якесь таке у мене уявлення, асоціації з нею. Я вирішив повісити її в центрі. А мені кажуть: "Юрій, а можна її не вішати по центру?" "Чому?" "Ви думаєте, люди тут знають, як виглядає пшениця, колосок?" Ось такі прості, але важливі речі.

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Потім, на 20-річчя Чорнобиля, американці брали у мене інтерв'ю. Попросили мої фото і запропонували організувати поїздку в США. Там, в Конгресі Сполучених штатів, я став одним з учасників колективної виставки, присвяченої Чорнобилю. Потім — у Вілсон-центрі та Інституті Кеннеді — виставлявся сам. Читав лекції в Гарварді.

Вже тоді Чорнобиль став забуватися. І в США підняли дуже великий шум навколо цієї теми. Перед ними постало питання: чи мирний атом? Він став таким. Вони підняли інші країни. В Україні ж нічого цього не було. За 35 років у нас нічого не зробили для того, щоб Чорнобиль якось явити культурно, усвідомити.

Як змінювався Чорнобиль

Найбільш яскрава очевидна зміна — це те, як природа посіла своє місце, розвивається за своїми законами. Декоративні дерева — яблуня, вишня — загинули буквально через 5 років. А все інше буяє. Розширюється ареал лісу. Але зняти це дуже важко. Коли ти незалежний фотограф — тебе нікуди не пускають. Скрізь охорона. Це гірше, ніж в Радянському союзі.

У мене був один такий випадок. Мені знайомий сказав: "Юра, мені замовляють знімати, як будується саркофаг. Платять в день 700 доларів. Потрібно буде поїхати 4 рази на рік. Але я боюся. Ти поїдеш?". "Звичайно, поїду". Я ж і так туди їжджу безплатно.

У підсумку вони сказали: "Такий, як він, нам не потрібен. Він самостійно мислити буде". Їм потрібен фотограф, який зафіксує. Ні взад, ні вперед. Дійсно, я б не втримався. Знімав би те, що на мене дивиться.

Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Вивозять ліс, в Прип'яті всі поручні зняли — цей метал десь працює. У мене є фото стоянки, де було неміряно машин, які працювали на аварії. І зараз я знайшов знімок, де їх лише 3-4 — всі інші розібрали.

Але охорона там така, що не дай Боже. Навіть близько під'їхати не можна. Чи варто про це говорити? Це вже не філософські питання, а ніяких доказів у мене немає.

У нас немає громадського контролю, тому є відчуття, що ця зона як була, так залишається закритою. Час від часу потрібні гроші на саркофаг або ще щось — тоді знову постає питання Чорнобиля. Але ніхто не говорить саме про суть, що повинен бути хоч і відносний, але порядок.

Чорнобиль — це непросто. Про нього потрібна особлива розмова. У сучасному світі люди розучилися розмовляти. Вони не роблять висновки, не мислять. Вони розказують історії. Але є речі, про які буденною мовою сказати не можна.

Фотографії надані Юрієм Косіним.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше