Що спільного між тренчем Ліни Костенко, яскравими каїрськими образами Олександра Усика, парадними костюмами олімпійської збірної України з біатлону та сорочкою Володимира Зеленського, яку після його візиту до Білого дому обговорювало чи не пів світу? Все це вбрання створила дизайнерка Ельвіра Гасанова.
Маючи медичну освіту, Гасанова у 2013 році створила в рідному Донецьку бренд жіночого одягу Gasanova (стилізовано як GASANOVA), а у 2021-му — бренд чоловічого одягу Damirli. Відтоді одяг від Гасанової з'явився у шафах співачок Келлі Роуленд та Ріти Ори, моделі Джіджі Хадід тощо.
Суспільне Культура поговорило з Ельвірою Гасановою про те, як виникає співпраця з відомими людьми, як повномасштабне вторгнення змінило українську моду та чи вдається їй виділяти достатньо часу на творчість посеред менеджерських завдань.
Ви народилися в Донецьку. Чи вплинув досвід втраченого дому на ваше бачення української ідентичності в моді?
Так, безумовно. Коли ти втрачаєш дім, ідентичність перестає бути абстрактним словом. Вона стає дуже фізичною: у пам'яті, у речах, у мові, у бажанні не дати стерти себе. Я народилася в Донецьку, і для мене українська ідентичність — це не декоративний код. Це опора. У моді це проявляється не лише через вишивку чи символи, а через силу силуету, гідність, характер, внутрішню зібраність.
У багатьох постах ваших брендів підкреслено, що для вас важливим є їхня чітка ДНК. Тож якою є ДНК Gasanova і Damirli? Які речі ніколи не з'являться у Gasanova чи Damirli?
ДНК Gasanova — це жіночність із силою. Не слабка, не прикрашена для когось, а дуже впевнена, сексуальна, архітектурна, іноді драматична. Це couture energy, навіть якщо річ ready-to-wear.
ДНК Damirli — це структура, присутність, внутрішня дисципліна. Чоловік, який не кричить, але його помічають.
У Gasanova ніколи не буде випадкової "милості", провінційної декоративності, речей без характеру. У Damirli — хаосу, дешевої показовості, костюма "щоб просто було красиво". Нам важливо, щоб кожна річ мала позицію.
Що для вас сьогодні найскладніше в управлінні українським модним брендом в Україні? Наскільки й у чому змінилася робота після 24 лютого 2022 року? Чи змінилося після 2022-го ваше ставлення до успіху?
Найскладніше — керувати брендом у країні, де неможливо планувати так, як планує бізнес у мирній Європі. Після 24 лютого змінилося все: логістика, виробництво, команда, клієнтські настрої, відчуття часу, цінність кожного дня.
Але парадоксально — ми стали сильнішими. Успіх після 2022 року для мене вже не тільки про продажі, шоу чи впізнаваність. Успіх — це коли ти зберіг команду, платиш зарплати, створюєш робочі місця, представляєш Україну і не зраджуєш собі.
Можна сказати, що один із ваших виробів спровокував міжнародний скандал. Я про сорочку-поло, в якій Володимир Зеленський відвідав Дональда Трампа у Білому домі. Як ви сприйняли критику, що йшла від першої особи Америки?
Ми сприйняли це спокійно. Коли одяг президента України обговорюють на такому рівні — це вже означає, що українська мода стала частиною великої політичної та культурної розмови.
Мені здається, важливо розуміти: зараз одяг українських лідерів — це не просто протокол. Це мова часу. Іноді ця мова комусь незручна, але саме тому вона працює.
Я читала, що ви мріяли одягати першу леді з моменту інавгурації Зеленського. Розкажіть, як почалася співпраця з подружжям? Я так розумію, що спочатку ви почали одягати Олену, а вже потім президента? Який з образів, зроблених для них, вам запам'ятався найбільше?
Так, я справді мріяла одягати першу леді ще з моменту інавгурації. Для мене це було не про статус, а про відчуття, що український бренд може бути частиною нового образу України.
Співпраця почалася дуже органічно — через речі, через довіру, через розуміння естетики. Звісно, кожен образ для першої леді чи президента — це велика відповідальність. Найбільше запам'ятовуються не лише красиві речі, а ті, які існують у дуже важливий історичний момент.
Восени минулого року почесною амбасадоркою вашого бренду стала Ліна Костенко, а цього року ви разом випустили лімітовану серію закладок для книг. Як вам вдалося домовитися про співпрацю з легендою?
Мені здається, тут спрацювало не "як домовитися", а щирість і повага. Ліна Василівна — це людина, яка дуже тонко відчуває фальш, гучність заради гучності чи співпраці "для заголовків". Тому для мене найважливішим було не зайти з позиції бренду чи моди, а з позиції великої поваги до масштабу її особистості та значення для української культури.
І, чесно, для мене це була одна з тих співпраць, де ти в якийсь момент перестаєш мислити категоріями "успішний кейс" чи "піар". Бо є люди, які давно стали частиною культурного коду країни. І можливість хоча б доторкнутися до цього — вже велика честь.
Можливо, ще спрацювало те, що сьогодні українська мода теж стала частиною культурної розмови, а не лише індустрією про речі. І коли є спільні цінності, повага до України, до культури, до сенсів — тоді народжуються такі, здавалося б, "неможливі" співпраці.
Серед інших відомих людей, яких ви одягаєте, — Олександр Усик. Нещодавно він одягав вбрання вашого бренду перед боєм в Єгипті. Як ви шукаєте баланс між символізмом і ризиком перетворити національні коди на сценічний жест? Як ви реагуєте на критику в соцмережах — наприклад, про "надмірну етнізацію"?
З Усиком завжди важливо зробити не просто костюм із символами. Бо тоді це стає пласким. Ми шукаємо не буквальність, а енергію образу: сила, віра, країна, боротьба, гідність.
Так, завжди є ризик, що хтось скаже "занадто етнічно", "занадто символічно". Але мені здається, зараз українські коди мають право бути гучними. Нас довго вчили соромитися свого. Тепер ми маємо право показувати це масштабно, красиво, сучасно і впевнено.
Ви створювали парадні костюми для збірної з біатлону. Чим відрізняється робота над образом спортсмена від роботи над образом відомої людини?
Спортсмен — це завжди про рух, команду, дисципліну і державу. Там менше індивідуального его і більше спільного символу.
Коли ти працюєш із відомою людиною, образ часто підкреслює її особистість. Коли зі збірною — ти створюєш візуальний образ країни. Це зовсім інший рівень відповідальності.
Одна з останніх ваших робіт для відомої людини – це сукня Анастасії Пустовіт для червоної доріжки у Каннах. Я багато пишу про кіно, тож одразу звернула увагу на образ, який і дуже личив їй самій, і був висловлюванням. Розкажіть про створення цієї сукні?
Сукня для Анастасії Пустовіт у Каннах була для мене дуже красивою історією, бо червона доріжка — це завжди не лише про "гарно". Це про те, як людина звучить у просторі.
Ми хотіли створити образ, який не сперечається з нею, а підсилює її. Щоб це була не просто сукня для Канн, а висловлювання: жіночне, елегантне, українське за походженням і абсолютно міжнародне за мовою.
Не можу оминути ситуацію з резонансом довкола вашої клієнтки Анни Алхім. Чи можуть сьогодні дизайнери залишатися поза суспільними конфліктами? Як ставитеся до того, що українські бренди дедалі частіше опиняються в політичному й етичному фокусі?
Я думаю, сьогодні дизайнери вже не можуть бути повністю поза суспільними конфліктами. Особливо в Україні. Бренди стали частиною етичного поля, і це нормально.
Чи це складно? Так. Бо іноді бренд відповідає навіть за те, що не контролює повністю. Але це нова реальність. Якщо ти маєш голос, аудиторію, вплив — маєш і відповідальність.
У своєму інстаграмі ви якось написали: "Нагадую: я дизайнер, не тільки менеджер процесів". Як у відсотках розподілений ваш час, коли ви дизайнерка і коли керівниця? Чи було колись відчуття, що масштаб бренду забирає ресурс на творчість?
Чесно, іноді я більше менеджер, ніж дизайнер. Напевно, у різні періоди це може бути 70 % управління і 30 % творчості. Але саме ці 30 % — те, заради чого все існує.
Так, масштаб бренду забирає ресурс. Але він також дає можливість втілювати більші ідеї, робити складніші шоу, сильніші співпраці. Моє завдання зараз — не загубити в процесах себе як дизайнера.
Наскільки з 2022 року змінилася візуально українська мода, як вона реагує на події в країні? Якою ви бачите українську моду по закінченні війни?
Українська мода після 2022 року стала дорослішою. Менше випадковості, більше сенсу. Більше стриманості, сили, чорного кольору, структури, символізму, функціональності.
Після війни, я думаю, українська мода буде дуже сильною. Не "локальною", не "нішевою", а впізнаваною у світі. Бо ми вже не просто створюємо одяг — ми створюємо візуальну мову країни, яка вижила і стала ще сильнішою.
Зараз у багатьох українців відчувається накопичена за останні роки втома. Як ви справляєтеся та який відпочинок чи спосіб видихнути для вас найкращий?
Мені допомагають короткі подорожі, вода, спорт, сон, краса навколо. Але найбільше — відчуття, що все, що ми робимо, має сенс. Коли є сенс, втома не зникає, але її легше витримати.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
