Наприкінці вересня Україна представила 30 державам-партнерам проєкт трибуналу щодо російського військового й політичного керівництва. Це буде новий міжнародний правовий механізм, який має допомогти покарати Путіна та його оточення за напад на Україну та усі порушення міжнародного права. За які саме злочини можна судити керівництво Росії та чи буде після війни процес, подібний до Нюрнберзького трибуналу, — розповідає Суспільне.
Що таке воєнні злочини
Місця катувань та розстрілів цивільних, масові поховання людей зі слідами насильницької смерті, знищена цивільна інфраструктура — саме це відкривається при звільненні українських територій від тимчасової окупації РФ. Побачене навесні на деокупованих територіях Київщини, зокрема у Бучі, тепер повторилося й в Ізюмі на Харківщині. І знову привернуло увагу міжнародної спільноти до злочинів росіян та дискусії про потребу притягнути причетних до відповідальності.
У цьому контексті найчастіше говориться про воєнні злочини. Тобто про нехтування законами й звичаями ведення війни, які були закріплені у Женевських конвенціях. Ці документи, укладені за кілька років після Другої світової, не були найпершою спробою сформулювати "правила ведення війни", але вони докладно їх доповнили. Згідно з конвенціями, до воєнних злочинів належать умисні вбивства цивільних та військовополонених, примусові депортації, позасудові страти, використання місцевих як "живих щитів" на полі бою, беззмістовне знищення цивільної інфраструктури.
"А білі пов'язки треба ще вдягати?" — Ірпінь та Буча після російських окупантів. Фоторепортаж
Марк Гарласко, колишній слідчий ООН та експерт правозахисної організації PAX, додає до цього списку невибіркові обстріли цивільних, зґвалтування та використання їжі як зброї у війні (зокрема йдеться про цілеспрямоване знищення посівів в Україні та незаконне вивезення зерна). Він зауважує, що така тактика російської армії не унікальна. Подібні злочини він уже бачив і в інших війнах за участі Росії, де свого часу допомагав фіксувати й розслідувати воєнні злочини.
"Залякування цивільних — одна з причин, чому росіяни вдаються до воєнних злочинів. Крім того, це частково пов’язано з тим, що в них мало точних боєприпасів. І тому вони використовують не дуже керовану зброю у війні в Україні. Вони мовби намагаються компенсувати недоліки в боєздатності військових, просто скидаючи все, що можна, на голови українців", — каже експерт.
Читайте також: Світу загрожує "найсильніший голод з часів Другої світової війни". До чого тут Росія і чому це зачепить усіх
Але воєнні злочини — це тільки одна з категорій порушення міжнародного права з боку російських військових і тих, хто віддає їм накази. Крім них є ще й злочини проти людяності, геноцид та злочин агресії.
Злочини проти людяності — це систематичні й широкомасштабні вбивства, поневолення й депортації цивільних. У випадку геноциду йдеться про винищення представників певної етнічної або релігійної групи. Але довести саме злочин геноциду складно: потрібно підтвердити, що у російського керівництва був намір, скажімо, знищити українців та все українське. Як пояснює Суспільному Марк Гарласко, тут важливо буде не просто оцінювати масовість злочинів, але й аналізувати накази російського керівництва, що може бути складним і тривалим процесом. Але доведення цього злочину підтвердить, що війна в Україні мала ідеологічну складову, принципову для Путіна.
Читайте також: "Буча буде однією з перших справ, де росіян судитимуть на міжнародному рівні" — ексслідчий ООН Марк Гарласко
Які справи будуть розглядати в українських судах
Не усі злочини росіян, які зараз фіксують слідчі на території України, будуть розглядати у міжнародних судових інститутах. В Офісі генпрокурора кажуть, що від початку повномасштабного вторгнення росіяни скоїли вже понад 30 тис воєнних злочинів. Більшість з цих справ, зокрема щодо рядових російських солдатів, візьмуть на себе українські органи судочинства.
Справи росіян в українських судах почали розглядати ще навесні: у травні київський суд оголосив вирок Вадиму Шишимаріну за вбивство цивільного на Сумщині. В Офісі генпрокурора розповідають про ще вісім вироків росіянам — здебільшого за мародерство, крадіжки й обстріли цивільних об’єктів. Але якщо справ буде настільки багато, що українська судова система з ними не зможе впоратися, тоді швидше за все, спрацює так званий принцип "універсальної юрисдикції". Це означає, що країни-партнери допоможуть Україні судити росіян, хоча ті й не коїли злочини на їхній території.
Читайте також: "Це насправді жахіття": розмова зі слідчим, який фіксує злочини окупантів на Харківщині
Які справи будуть розглядати в міжнародних судах
2 березня в Україні розслідування розпочав Міжнародний кримінальний суд, а у квітні на звільнену Київщину приїхав прокурор цього суду, Карім Хан. Після звільнення Харківщини Хан пообіцяв ще розширити міжнародну команду — тож невдовзі підкріплення пришлють на додачу до тих понад сорока слідчих, які вже працюють тут.
Міжнародний кримінальний суд в Гаазі візьме до розгляду справи вищого військового й політичного керівництва Росії.
"Він працює за принципом комплементарності, який, по суті, передбачає, що першочергова відповідальність лежить на національних судах. Але щоб Україна здобула довіру та легітимність в очах міжнародної спільноти, вона має провести ці процедури та судові процеси відповідно до міжнародних стандартів справедливості та неупередженості. І я гадаю, це вийде. Міжнародні судові інституції, зокрема Міжнародний кримінальний суд, зосередяться на більш високопоставлених особах", — пояснює експерт з кримінального права, виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів Марк Елліс.
Міжнародний кримінальний суд — це майданчик, який дозволить притягти до відповідальності російську верхівку за три види порушень міжнародного права з чотирьох, згаданих вище. Йдеться про воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Перевага МКС у тому, що він може судити чинних глав держав. У 2008 році, МКС, наприклад, видав ордер на арешт тодішнього президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у воєнних злочинах та геноциді. Утім, є й проблема: МКС не може судити заочно — і в Гаагу, де засідає суд, аль-Башир досі не потрапив.
Як бути зі злочином агресії? Через МКС Україна не може вимагати його доведення: і Україна, і Росія не ратифікували Римський статут — основоположний документ суду, що в цьому випадку є перепоною. Та й загалом держави-сторони Римського статуту обмежили можливості засудити країну саме за злочин агресії, тож довести його саме через МКС непросто. Через інші наявні майданчики зробити це теж не вийде, бо, скажімо, Міжнародний суд ООН чи Європейський суд з прав людини спроможні довести лише відповідальність Росії як держави, однак не покарають конкретних людей.
Читайте також: Юрист Марк Елліс — про трибунал для Путіна, уроки Югославії та чому правосуддя після війни — це гра в довгу
Чому важливо покарати Росію саме за злочин агресії
Гаяне Нуріджанян — доцентка кафедри міжнародного та європейського права Національного університету "Києво-Могилянська академія" — має досвід роботи у Міжнародному кримінальному суді. У розмові з Суспільним вона уточнює: було б неправильно визначати якусь ієрархію для міжнародних злочинів, однак у випадку війни в Україні принципово довести саме злочин агресії як головний і покарати російську верхівку передусім за сам факт нападу на Україну.
"Злочин агресії називають найвищим міжнародним злочином — і це загалом цитата ще з рішення міжнародного трибуналу в Нюрнберзі. Саме розв'язання війни призводить до всіх інших злочинів", — пояснює експертка.
За словами Нуріджанян, доведення злочину агресії Росії — принциповий крок, адже він продемонструє, що такий спосіб взаємодії, як напад, ведення загарбницьких війн є в принципі неприйнятним у світі. Ба більше: це має засвідчити що покарання за таке порушення обов’язково настає, причому у вигляді індивідуальної відповідальності. І ще один аспект, чому злочин агресії переважає важливістю інші злочини, — він охоплює значно більше людей.
"Це не обов'язково ті люди, які безпосередньо постраждали від конкретного обстрілу, чи певні постраждалі об'єкти. Це загалом люди, на яких вплинула війна і життя, власність, добробут яких був зруйнований війною", — каже Нуріджанян.
Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС, говорить, що особливість злочину агресії ще й в тому, що його нескладно довести. Сам факт агресії був засвідчений ключовою резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ще на початку березня: тоді 141 держава висловилася про засудження дій Росії.
"Акт агресії з боку Росії означає, що конкретні посадовці РФ винні у вчиненні злочину агресії. Обвинувальний вирок щодо злочину агресії проти України з тим фактажем, який у нас є, можна підготувати за декілька місяців", — каже Кориневич.
Але спершу має бути створений новий механізм, де цей вирок оголосять конкретним людям.
Читайте також: "Без правосуддя зцілення після війни ніколи не настане" — військова журналістка Жанін ді Джованні
Як працюватиме трибунал щодо Росії
Влітку міністр закордонних справ Дмитро Кулеба оголошував основні параметри, які Україна хоче покласти в основу майбутнього трибуналу. Зокрема, він буде базуватися на правилах Міжнародного кримінального суду, розглядати агресію РФ з лютого 2014 року та сконцентрується на вищому керівництві Росії.
Антон Кориневич, який є учасником нещодавно створеної президентом Зеленським робочої групи щодо спеціального військового трибуналу для РФ, каже: трибунал створять лише для доповнення вже наявних правових механізмів. Тобто він зосередиться лише на покаранні найвищих посадовців РФ саме за злочин агресії.
Трибунал може з’явитися на основі угоди між Україною та її партнерами або між Україною та міжнародними організаціями, як-от ООН чи Рада Європи. Наразі українські дипломати працюють над тим, аби залучити союзників на підтримку ідеї трибуналу. І хоча з цього приводу вже були резолюції ПАРЄ, НАТО, ОБСЄ та Європарламенту, більшість західних союзників України поки що відкрито не підтримали пропозиції українських чиновників. За винятком Чехії, яка нині головує в Раді ЄС, і закликала до створення трибуналу.
"Безсумнівно, до нього буде більше довіри, якщо це буде трибунал, підтриманий в межах Європейського Союзу, або Ради Європи, або навіть великої групи європейських країн. Але гадаю, що це реальна можлива проблема, тому що низка держав не захоче створювати спеціальний трибунал для злочину агресії щодо діючого глави держави з простої причини — вони не хочуть зіштовхнутися у майбутньому з тим, що їхню власну країну зможуть покарати за якісь подібні дії", — говорить Марк Елліс.
Читайте також: "Росія вдалася до кожного зі шляхів геноциду" — Тімоті Снайдер про російський фашизм, майбутнє України та Зеленського
Чому міжнародне правосуддя важливе, навіть якщо усіх винних не покарають
"Нюрнберзький трибунал, як і 12 наступних процесів стали можливими лишень через те, що нацистська Німеччина була розгромлена, переможена, розділена на чотири зони окупації, її державність була ліквідована і відновлена лише у вигляді двох держав. І союзники отримали карт-бланш на судочинство над німцями у цей період, хоча швидко почали передавати ці повноваження німецьким юристам. І вони ж започаткували потужну кампанію денацифікації. Логічно припустити, що щось подібне у випадку Росії може статися тільки тоді, коли відповідні процеси і наслідки стануться з Російською Федерацією. Допоки Росія не переможена, допоки в ній не змінився політичний режим, сподіватися на це марно", — пояснює Суспільному історик, автор YouTube-каналу "Історія без міфів" Владлен Мараєв.
Проте правосуддя для Путіна не неймовірне. Після війни в Боснії у 1990-х було складно повірити, що винуватців воєнних злочинів та агресії покарають, але президент Сербії та Союзної Республіки Югославія Слободан Мілошевич зрештою усе ж постав перед трибуналом в Гаазі. Інший успішний кейс міжнародного трибуналу — процес щодо Сьєрра-Леоне. Він зміг засудити експрезидента Ліберії Чарльза Тейлора за воєнні злочини й злочини проти людяності за часів громадянської війни в сусідній країні. Тейлору не вдалося сховатися від правосуддя після втрати влади і він потрапив до Гааги.
Історики та юристи відзначають ще й важливу "виховну" функцію післявоєнних міжнародних судових процесів: вони стають частиною національної пам’яті для потерпілих від війни країн, а для агресора — етапом усвідомлення колективної відповідальності за скоєне.
"У Німеччині системно працювали, по-перше, юридичне засудження режиму, по-друге, — ідеологічне, коли усюди німцям роз'яснювали, чому нацизм був поганим. Починаючи з перейменування вулиць, знесення пам'ятників нацизму, знищення символіки, закінчуючи тим, що цивільне населення Німеччини залучали до того, щоби відвідувати колишні концтабори, ховати трупи загиблих в'язнів, тобто на власні очі бачити, що зробив їхній режим, щоби створювати у них відчуття відповідальності за дії своїх політиків", — розповідає Владлен Мараєв.
Нюрнберзький процес та інші міжнародні військові трибунали не покарали геть усіх винних у розв’язанні та веденні агресивної війні. Але ордер на арешт, принаймні підготовка обвинувального висновку для Путіна — є досяжною метою після створення трибуналу. На думку Антона Кориневича це вже важливий меседж — таким чином Путін та високопоставлені винуватці воєнних злочинів в Україні опиняться в одному ряду з міжнародними злочинцями, зокрема причетними до злочинів нацизму.
Читайте також
"Немає чарівної західної палички, щоб зупинити Росію" — інтерв’ю з Енн Епплбаум
