Пітер Померанцев про те, як працює пропаганда Росії

Британський журналіст та письменник Пітер Померанцев досліджує російську пропаганду з середини 2000-х. Суспільному він розповів про те, чому росіянам не соромно за війну, хто вигадує пропагандистські сюжети на телебаченні РФ, чому у них вірять люди, та які вигадані інформаційні історії Кремля не спрацювали на російську аудиторію.

Ваша робота на російському телебаченні у 2000-х стала поштовхом для написання книжки "Нічого правдивого й усе можливо". Там ви робите висновок, що спосіб мислення сучасної Росії — розщеплення особистості, множинність, розшарування й порожнеча між ними. У чому це проявляється?

Багато людей із Заходу, з України намагаються пробудити у росіян почуття провини за те, що відбувається на війні. Там на це різні реакції. Є такі: "Це нереальність, нічого такого не відбувається, українці самі себе бомблять". Але найчастіше чуєш: "А я тут до чого? Чого ви мені це пред’являєте?". Це важливий момент — почуття провини, сорому, пов’язане із сильним соціальним "Я". Якщо в тебе є почуття провини, ти говориш: "Я — є, у мене є суб’єктність, у мене є роль у суспільстві й мені у ньому за щось соромно". Це, в принципі, знак дуже розвиненої, зрілої культури, де людина відчуває, що у неї є суб’єктність і вибір. У Росії усе робиться, щоб цього не було. Мати суб’єктність у цій системі небезпечно. Навпаки, ціль — підлаштуватися, не казати свою думку, не мати "Я". Ти можеш мати це “Я” на дачі, в особистих відносинах, але у суспільних — ціль: не бути кимось.

"Ми будемо вигадувати повну маячню і ваша справа стати на коліна і грати в те, що ви в це вірите. Це такий спосіб, через який проговорюються соціальні відносини".

Всі спроби запевнити цих людей, що у них має бути почуття провини — безглуздо. Тому, що там немає того, що мусить відчувати цю відповідальність. Це один з прикладів того, що уся система працює на те, щоб у тебе не було сильного "Я".

Але виходять дуже перверсійні речі. Наприклад, коли я там жив, була гордість у тому, що у тебе немає сильної особистості, що ти можеш "перевдягнутися". Я можу бути комуністом зранку, дисидентом ввечері, можу слухати Deep Purple, а потім патріотичний російський гімн. Я — всі ці речі. Це псевдо філософія — для чого мати сильне "Я", якщо у світі все знецінено. Тріумф цинізму.

Історія про розіп’ятого хлопчика на початку війни у 2014 році. Біженка зі Слов’янська розповіла її російському телеканалу. Як це працює? Звідки беруться такі історії?

Дається якась загальна позиція, наприклад, ми маємо показати "воєнні злочини" українців. А потім талант продюсера або держкореспондента знайти історії під це. Залишається багато простору для імпровізації. Якщо не плутаю, цю історію про хлопчика вигадала сама кореспондентка на місці. Довго вигадувала і дійшла до абсурду. Здається, у неї навіть були проблеми після цього.

Чому люди у це вірять?

У Росії взагалі немає ідеї — вірити чи ні. Вірити — це західна ідея: ти хтось, ти в щось віриш. Пропаганда не так працює. Пропаганда може лягати на ті страхи, наміри, які в людей вже є. І ті дуже хочуть бачити світ, в якому всі нападають на Росію. Вони готові прийняти такого роду “факти”, "історії" і так далі. Пропаганда працює, якщо це входить у психологічну картину світу людини. Або вона працює навпаки, як знак того, що у нас повнота влади над реальністю, ми будемо вигадувати повну маячню і ваша справа стати на коліна і грати в те, що ви в це вірите. Це такий спосіб, через який проговорюються соціальні відносини. Чим абсурдніше те, що ти подаєш людям і чим більше людей має прикидатись, що вони це "хавають", тим більше ти проявляєш владу і тим більше вони проявляють лояльність.

Як ви оцінюєте те, що показують на російському телебаченні?

По-різному. У них сегментація суспільства. Інтелігенція вже років 15 не дивиться телебачення тож для них роблять зовсім інший продукт. Але саме на телебаченні два головних принципи, і вони пов’язані з більш загальними принципами пропаганди в Росії. Перший з них став домінантним у 2014 році. Це класичний спосіб — ти знімаєш табу і дозволяєш людям проявляти найнегативніші та наймерзенніші почуття, злість, бажання принижувати інших. Це найстаріша теорія, як працює пропаганда натовпу. Мета лідера країни або лідера на телебаченні — Соловйова, нормалізувати все, що раніше було табу. Головне тут — тон, агресія. Чим гірше вони, тим більше привабливі, тому що говорять людям: "Ти можеш бути таким, немає за це ніякого покарання".

Завжди страждають ліберальні люди: "Чому Гітлер? Він же жахливий". Точно, жахливий, значить ти можеш бути жахливим. "Чому Трамп, він вже нарцис?". Точно, він дозволяє собі бути нарцисом. "Чому Соловйов? Він вже агресивний та мерзенний?". Точно, він дозволяє бути тобі агресивним і мерзенним. Це велика сила, тому що частіше за все у нормальних суспільствах табу на щось — це тому, що всі повинні бути розумними, світлими, прогресивними. А ті кажуть: "Хочеш бити дружину? Бий!". "Хочеш гвалтувати дітей? Гвалтуй". І головне — ось цей жахливий тон. Ну й ще ж вони одягаються як негативні герої російської культурної уяви. Кисельов грає Воланда. Соловйов — злодія із казок.

Читайте також: "У Кремля завжди проблеми з мотивацією" — дослідник пропаганди Пітер Померанцев

Друге — конспірологія замінила ідеологію. Це робить важливу, можливо, найголовнішу роботу. По-перше, збирає народ: є "вони", які проти нас. Це ніби пояснює світ, з яким складно впоратись. І в той самий час це робить тебе пасивним. Якщо ми живемо у складному світі змов, ти нічого не можеш змінювати, сиди вдома, пий пиво, дивись телебачення про "спецоперацію" і все. Ти нічого ніколи не зміниш, тому що ти взагалі не розумієш, що відбувається. Це садомазохістська культура — там, де влада тебе принижує, а потім підіймає. І суть Путіна, його телеобраза — грати то приниженого, (весь світ проти нього), то агресора, що компенсується цим приниженням. І це показує реальність громадян РФ — тебе щодня принижують і ти принижуєш інших. Поки ми це не зламаємо, нічого там не зміниться.

Якщо говорити в цілому про інформаційну війну, яку історії ще Кремль додає зараз, щоб люди вірили та приймали те, про що ви зараз сказали?

Дуже цікаво, що спрацювало і не спрацювало під час цієї війни. Ми бачимо всі ці компанії типу "Z". Вони не дуже добре спрацювали, впали швидко. Спрацювала саме конспірологічна історія про те, що “нам не дали вибору”, "нас змусили це зробити". Це відмиває від відповідальності. У людей її немає, якщо їм не дали вибору і принизили. Що робити, якщо нас принизили? І ми повинні принижувати. Ці речі повторюються весь час. А історії, можуть бути або про розіп’ятих хлопчиків, або, я не знаю, про голубів, — це все не важливо. Історії — це доповнення до психологічної структури.

Навіщо формувати такі історії, як про цих біологічних птахів, яких українці нібито випускають на Росію?

Майже завжди, коли ми робимо розслідування про те, як люди реально сприймають інформацію, з’ясовується, що вона не вкладається в ті шаблони, які ми думали. Ми зробили велике розслідування про телеканали Медведчука. Там різні теорії змов були, включаючи біологічну зброю, ляльководів Заходу, які керують владою, і таке інше. У них вірили десь 40% людей, включно із Заходом України. Ми ахнули: що відбувається? Повна перемога проросійської пропаганди. З’ясувалось, люди розуміють, що щось не чисто. Але вони говорять: "Можливо це неправда, але є наш особистий та історичний досвід. Нас всі зраджують, МВФ нам нагадує піраміду зі схем 1990-х, ми пам’ятаємо Чорнобиль і думаємо, скрізь може бути дивна біологічна зброя, яке зараз прийде і зробить нам шкоду. І ми звикли, що нам всі брешуть, і нами маніпулюють".

Те саме буде й у російських громадян. Мабуть, якийсь скепсис є, все-таки всі знають, що держава завжди бреше і брехала. Але загальна картина світу, там де є вороги навколо, які хочуть нашкодити Росії, що ніколи нікому не можна довіряти, що є якісь таємниці, експерименти, тому що вони завжди були в Радянському Союзі — ось це лягає на якийсь історичний досвід.

Читайте також: "Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича

Через це мені трішки не так важливі новини, тому що така глибока пропаганда, те що академіки називають "соціологічною пропагандою", яка формує світогляд, не робиться через новини. Це робиться через реаліті-шоу, сіткоми, фільми, освіту. А все інше вже лягає на це.

Ви досліджуєте пропаганду у РФ з 2006 року. Як вона змінилася з 24 лютого?

Це все почало йти після Помаранчевої революції. Вже тоді були нон-стоп капання про Україну. Але для мене поворотним моментом був все-таки 2014-й рік. Після 2012-го вони починали говорити, що не потрібна демократія, що в нас буде закрита система. Набагато більше про консервативні цінності. І вже переходили до підготовки диктатури з 2012-го року. З 2014-го, звісно, починається вже звіряча пропаганда у зв’язку із війною. Ну, і так далі.

Зараз я не бачу якихось нових форматів, чи нових ведучих. Вони були з 2014-го, просто їх набагато більше, менше розважальних програм на телебаченні, більше ідеології. Що, звісно, буде дуже погано для кількості глядачів.

Головне — тепер вони набагато більше регулюють реакцію. Небезпечно говорити, що є війна, небезпечно говорити щось проти влади. Більш небезпечно, ніж було. Ну й, звісно, закрили останні маленькі осередки псевдо незалежних ЗМІ.

А якщо говорити про контрпропаганду з України?

Мені важко оцінити щось, що не дуже видно. Я розмовляю з блискучими українцями, які повні розумних і правильних ідей. Закінчиться війна, хтось напише автобіографію про те, які вони робили геніальні інформаційні операції в тилу ворога.