В українському видавництві “Лабораторія” вийшла книжка Віри Курико про те, як відбувалася медична реформа в Україні – “Реформа здорової людини. Як лікували українську медицину”. У цій книзі крок за кроком розповідається історія роботи над медичною реформою із перших вуст. Це була боротьба цінностей із бюрократією, недовірою, кулуарними маніпуляціями та браком підтримки. Але саме вона стала незворотною точкою змін в українській медицині. Це не нудна інструкція і навіть не практичний посібник із втілення реформ. Це натхненна історія про людей, яким попри перешкоди вдалося майже неможливе – вилікувати українську медицину.
Книгу видано видавництвом “Лабораторія” за підтримки Україно-швейцарського проєкту “Розвиток медичної освіт” та The Ukrainians.
Із дозволу видавництва, Суспільне Культура публікує фрагмент із книжки “Реформа здорової людини. Як лікували українську медицину” про те, як починалася комунікація медичної реформи. Свої історії розповідають радник міністра в команді Павла Ковтонюка, комунікаційник, піарник, автор назви й лого Національної служби здоров'я України (у співпраці з “Агентами змін”) Дмитро Гурін та журналістка, піарниця, спеціалістка з комунікацій, відповідальна за комунікацію закону й реформи первинної ланки Анна Цяцько.
Комунікаційник Дмитро Гурін познайомився із Павлом Ковтонюком на зустрічах Коаліції РПР. Після вдалої презентації для Прем’єра, Павло запропонував Дмитрові стати радником зі стратегічних комунікацій.
Дмитро мав одну умову. За майбутнім законом мали оплачувати лікування та покривати медичні витрати й тих людей, які живуть в Україні, мають чоловіка чи дружину з українським громадянством, але в самих поки що іноземне громадянство. Це питання турбувало Дмитра, бо його дружина, хоч і жила з ним у Києві, ще не мала українського громадянства. Він не розумів, чи доведеться платити державі за народження українського громадянина, і сама ідея такого підходу для десятків тисяч інтернаціональних родин здавалась йому таким ставленням до сім’ї, якого не може бути в Україні.
“Я працював у рекламі й головне, що вмів – добирати правильні слова в масовій комунікації. У бізнесі ти завжди маєш бюджет на комунікаційну кампанію. А тут взагалі не було нічого: бюджет на комунікацію – нуль. Доступне тільки органічне охоплення – коли твої повідомлення розповсюджують добровільно і медіа, і ті, хто їх чує. Креативність починається тоді, коли з бюджету зникає нуль. Тут не було чому зникати. Якийсь час я і сам жив із власних заощаджень, що стрімко закінчувалися”, – згадує Дмитро.
Дмитро і Павло не мали ані слайдів, ані тез, ані часу, коли довелося йти і презентувати майбутню реформу журналістам. “Окей, – сказав тоді Дмитро. – Що маємо? Фліпчарт і маркери? Чудово – буде фліпчарт і маркери”.
Розіслали пресанонс “Реформа охорони здоров’я: перші подробиці”, і наступного дня у залі міністерства медійники виставили тридцять шість камер. Павло, як і задумали, виніс до журналістів фліпчарт і маркери, щоби стрілками й малюнками пояснити, якою буде реформа.
“Стою і думаю – нам капець. Не знаю, що журналісти зможуть із цього склеїти, – згадує Дмитро Гурін. – Камери простояли майже три години, а ввечері ми були в усіх новинах”.
Того дня Дмитро переконався, що “скандали”, “інтриги” та “перші подробиці” в заголовках працюють і в державних комунікаціях. “Також з’ясувалось, що більшість медіа не просто передруковує пресреліз, а й публікує без жодних власних коментарів також і додаткові матеріали.
Ніхто, окрім нас, нічого в реформі не розумів, – для журналістів усе це було китайською грамотою. Доволі довго вони просто передруковували все, що ми їм давали. Стало зрозуміло, що ми можемо взяти куш – не просто робити новини про свої кроки, а й сформувати повністю новий наратив, зробити так, щоб уся країна говорила про реформу охорони здоров’я нашими словами”.
Анна Цяцько, майбутня комунікаційниця медичної реформи, приєдналася до команди в березні 2017 року. Раніше Анна працювала й у журналістиці, а перед тим, як її запросили до міністерства, саме почала роботу у приватній креативній агенції. Проте вона завжди дивилася в бік соціальних проєктів – вони приваблювали її більше.
До дзвінка Дмитра Гуріна Анна нічого не знала ані про Концепцію, ані про реформу, ані про Уляну Супрун. Тепер вона мусила зробити так, щоби про це дізналися всі.
На Дмитровій кухні Анна вперше зустрілася і з Павлом Ковтонюком. Хлопці скидалися на Дон Кіхота й Санчо Пансу. “Двадцять одна невдала спроба прийняти будь-яку медреформу за роки незалежності. Тобто йшлося про те, що досі не вдавалося нікому. Дмитро казав: усе, що вони мають – чотири закони, мінімум підтримки Парламенту та два місяці. Супербезнадійна ситуація, але багато сподівань”, – пригадує Анна.
Її появу в команді Павло Ковтонюк називає зламом, відколи комунікації почали відігравати величезну роль у тому, що робить команда, і завдяки чому їй вдалося досягти результату.
Хоч медицина входила в п’ятірку найактуальніших проблем, на думку українців, досі в медіа говорили про будь-які реформи, окрім медичної. Команда хотіла ввести медреформу в топ. “Якщо її немає в медіа, немає й суспільного запиту. Немає суспільного запиту – депутати оминатимуть цю тему. Мусили показати: медреформа – потрібна, і люди не просто підтримують, а вимагають її. Мусили сказати правду – усі платять, усім це не подобається, тому ухвалімо закон і припинімо це. Щоби колись мати нормальну медицину, треба починати зараз”.
Анна пам’ятає ще одну людину, яка того вечора була у квартирі – Дмитровий друг. Він саме щось майстрував – блакитний щит із білим хрестом. Цей знак вигадав Дмитро, який вважав, що реформі потрібен символ, щось геть нове, не пов’язане ані з міністерством, ані з лікарнями. Йшлося про майбутню Національну службу здоров’я.
Того вечора до щита причепили ручки й підсвітили його. Розглядаючи жартували: коли команда виноситиме закони в Раду, Уляна мусить вийти із цим щитом і сказати: “Зі щитом або на щиті, але ми ці закони приймемо”.
Нині той самий щит висить у холі НСЗУ. Тоді на Дмитровій кухні ніхто ще й не уявляв, який довгий шлях йому доведеться долати.
Як дизайнер і комунікаційник Дмитро розумів, реформі потрібен візуальний компонент. “Символіка – це точка опори. Медреформи ще не існувало, а вже треба було щось, що можна побачити, а ще краще – потримати в руках”.
Дмитро думав над чимось максимально простим. Один, максимум два елементи. Білий хрест – медицина, блакитний щит – захист. Графіку розробив Олександр Колодько із громадської організації дизайнерів-волонтерів “Агенти змін”, яка працювала зокрема над оновленням схеми київського метро.
Дмитро замовив тисячу значків з емблемою і почав жменями роздавати їх у міністерстві, щоби люди чіпляли собі на одяг чи наплічники. “Такі речі працюють примітивно. Люди самі надівають на себе значок. Повісив на одяг і розумієш – ти в команді”, – згадує Дмитро. Уляна дарувала значки іноземцям, з якими зустрічалася. Люди ще не вповні розуміли символ, але звикали до нього.
На початку березня відбулася незвична подія для МОЗ. Очільниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун вийшла на вулицю, щоби провести руханку. Це був “шок-контент” – перша яскрава Улянина комунікація.
Такий собі мітинг Шредінгера перед Парламентом – усі бачать, що ти можеш активувати вулицю, а сказати нема чого, бо це ж просто фізичні вправи, привертання уваги до здорового способу життя.
“Руханку вигадав Дмитро Гурін, – згадує Павло. – Пам’ятаю, як про це збиралися сказати Уляні. Через постійні стреси із закупівлями та законами вона мала настрій, як у танкіста, який іде на три німецькі “тигри”. Танкіст знає, що загине, але хоч один підіб’є. Настрій всередині команди теж далекий від креативу – із суворими обличчями йдемо на політичну смерть. І в цю ходу влітає Мітя: “Руханка!”. Не знаю, як Уляна тоді погодилася”, – сміється Павло.
Анна вважає, що руханка здалася Уляні близькою. На цій посаді вона хотіла більше говорити про здоровий спосіб життя, чим успішно займалася під час і після каденції.
На початку квітня о дев’ятій ранку Уляна Супрун вийшла з міністерства в Маріїнський парк. Із нею прийшла її команда, люди з уряду й пацієнтські організації, які сприяли команді.
Напередодні повідомлення про руханку від міністерки розіслали в медіа. Запросили долучатися і містян. Уляна й інші вдягли футболки з написом “Активуй здоров’я”. На руханку Уляна вийшла в гарному настрої – зовні не здогадаєшся про загальнокомандний стрес.
Наступну акцію разом із пацієнтськими організаціями втілювала вже Анна. “У день, коли депутати мали проголосувати, щоб законопроєкти поставили на порядок денний, ми вирішили провести ще одну руханку, але біля Парламенту”. Але тоді Анна мала ще небагато подібного досвіду і все трохи ускладнилося. Того ж дня Парламент розглядав законопроєкт, пов’язаний із Московським патріархатом. Під Радою ставало тісніше. Священники й віряни прийшли до Ради, щоби провести молебні, а тим часом люди з гаслом “Активуй реформу” збиралися на руханку.
“Я тоді ще не знала: перш ніж щось організовувати, треба подивитися порядок денний і перевірити, хто ще може прийти під Раду. Наприклад, священники”, – сміється, пригадуючи.
Відступати нікуди. Увімкнули музику – запрошені олімпійські гімнастки почали руханку. Тим часом Анну поступово оточували священники.
— Вимкніть музику, ви заважаєте людям молитися!
“Уявіть: гімнастки проводять руханку, Уляна виступає і закликає підтримати реформу, люди стрибають. Мітя ще хотів, аби нас згори знімав дрон, а учасники вилаштувалися в знак НСЗУ. Одночасно співають священники, нашу музику ледь чути. Тут під Радою нізвідки з’являється Ольга Богомолець із власною акцією, мовляв, Уляна хоче влаштувати геноцид пацієнтів. Здавалося, це мій останній робочий день”.
Та у вечірніх новинах акцію показали. Анна видихнула. Увечері створила фейсбукову сторінку “Підтримай медреформу”, яку постійно наповнювала контентом про майбутні зміни.
Згодом із темою здоров’я в інфопростір увійшла й сама Уляна Супрун, згадує Дмитро Гурін. “Уляна починає мочити манту і швидко стає медіагарматою. Медіагармата не зобов’язана завжди стріляти влучно. Головне – робити це системно, аби не було куди сховатись”.
Наступна акція відбулась тоді, коли закони виносили на перше читання. Її назвали “Година смерті”. Пацієнтські організації та активісти з-понад пів сотні українських міст виходили на центральні площі. Одні учасники лягали на землю, інші накривали їх білими простирадлами й обводили крейдою силуети. Активісти вимагали медреформи. Щогодини від різних захворювань і недоліків медичної системи в Україні помирає шістдесят сім людей, які могли б одужати, говорили вони. Акція мала показати, що реформу підтримує не лише столиця.
Читайте більше про книжки
- Щоби подорожувати містами, важливо їх відчувати – розповідає Юліан Чаплінський
- В Україні створили видавництво винятково електронних книг
- "Хіросіма", Джона Герсі: історії людей, які вижили під час і після вибуху атомної бомби
- Архів Читомо зберігатиметься у Бібліотеці Конгресу США
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
