Чи варто цензурувати лихослівʼя в ЗМІ? Рустам Гаджієв про досвід англомовних медіа

Чи варто цензурувати лихослівʼя в ЗМІ? Рустам Гаджієв про досвід англомовних медіа

Чи варто цензурувати лихослівʼя в ЗМІ? Рустам Гаджієв про досвід англомовних медіа

В українському видавництві “Віхола” вийшла книжка Рустама Гаджієва про мовознавство – “Лінгвістика на карті світу”. Чому сучасний ісландець запросто може прочитати древні тексти без допомоги, й чому в нас так не вийде? Як навахо шифрували послання американців під час Другої світової війни?

Мовознавець познайомить із лінгвокриміналістами, говіркою британських геїв, горилою Коко та навіть китайськими ієрогліфами. І заразом розповість, як із мовознавчої точки зору пов’язані легендарна “паляниця” й сумнозвісний “поребрик”.

Із дозволу видавництва, Суспільне Культура публікує фрагмент із “Лінгвістики на карті світу” про англійську обсценну лексику та ЗМІ.

Пізній жовтень 1973 року не тільки накривав Нью-­Йорк підготовкою до Гелловіну, а й сам готувався до швидкої зими. Втім у машині було спекотно, тому Джон Дуглас трохи відчинив вікно й попросив сина, п’ятнадцятирічного Діна, який сидів поруч, зробити радіо голосніше. Цікаво, що там у світі діється.

Світ за допомогою радіостанції WBAI повідав, що на Близькому Сході щойно завершилася “Війна Судного дня”, а у Стамбулі відкрили міст через Босфор, який уперше поєднав Азію та Європу. Однак повністю зануритися в деталі міжнародних подій Джону не дала відбірна лайка, яка раптово полилася з динаміків радіо. Cocksucker, cunt, fuck, motherfucker. А-а-а, та що відбувається взагалі?! Джон Дуглас причинив вікно й попросив сина, п’ятнадцятирічного Діна, який сидів поруч, зробити радіо тихіше.

“Лінгвістика на карті світу” Рустама Гаджієва
“Лінгвістика на карті світу” Рустама Гаджієва. Віхола

Я знаю, комусь здається, що ось у його мові матюки – найміцніші матюки у світі, а інший носій тієї ж мови скаже, мовляв, його предки взагалі ніколи не лаялися брудно, і це колонізатори все принесли. Мабуть, дам спокій тим, хто змагається в лінгвофалометрії, аби зосередитися на розмові про найжахливіші і найнепристойніші речі. Якщо у вас теж немає ні сорому, ні совісті, то посувайтеся до книжки ближче. Англійська обсценна лексика, мигдалеподібне тіло й Боно самі себе, знаєте, не обговорять.

До речі, щодо тих радіонепотребств, то пізніше з’ясувалося, що це просто передавали 12­-хвилинний концерт стендап-­коміка Джорджа Карліна “Сім слів, які у жодному разі не можна вимовляти на телебаченні” (Seven Words You Can Never Say on Television). Крім тих чотирьох, також були названі й три менш шкідливих слова: piss (сеча), shit (лайно) і tits (цицьки). То ось як воно буде, подумав Дуглас. Отже, на телебаченні не можна вимовляти, а на радіо о першій п’ятнадцять пополудні прошу пана, дуже раді?! Ну це вже ні!

Отой Джон Дуглас був не просто автомобілістом і батьком, він ще й обіймав високу посаду в організації Morality in media (назву перекладати, думаю, не варто). Накатав він скаргу прямо у Федеральну комісію зі зв’язку (Federal Communications Commission). Та почала розслідування, і понеслося. Позови, рішення, апеляції, прохання роз’яснити, а що це у вас тут за пункт такий, а з якої такої радості?

Процес, який увійшов в історію США під назвою “FCC v. Pacifica Foundation” (“Пасифіка” – компанія, яка володіла тією самою радіостанцією WBAI) і про який не висловився тільки дуже ледачий юрист, політик чи просто прямоходяча людина, закінчився лише в 1978 році.

Список Карліна
Список Карліна. http://surl.li/bjukw. Автор фото: Rob Vincent

Якщо коротко, рішення полягало в тому, що перша поправка і свобода слова це, звичайно, добре, але у радіомовлення є просто безсоромно всепроникна здатність мовити, і, отже, поправка захищає його не так активно, як інші види комунікації. Загалом FCC виправдали, визнавши, що в трансляції стендапа Карліна нічого обсценного не було, а ось непристойності були, і тому варто було б такі передачі обмежувати.

У цього процесу були вагомі наслідки. Верховний cуд уперше сказав, що FCC, у принципі, може штрафувати за лихослів’я різне та обсценність жахливу. І це, даруйте мені за ідіотський каламбур, не просто слова. У середині 1980-­х штраф становив 25 000 доларів США за слово зі списку Карліна (еге, його так і називали), а у 2000­-х сума доходила вже до 325 000 доларів. Я не обмовився, ні – 325 штуцерів за одне слово! Можна, звичайно, до цього поставитися поблажливо, згадавши, наприклад, сюжет CNN, у якому ведучий спокійно обговорює приписуваний Трампу вислів shithole countries. Але цей приклад якраз підтверджує правило – справа в тому, що CNN доступний тільки за підпискою, а не мовить у відкритому доступі, отже, їм можна.

Гаразд, уявімо, що мене зараз читає Олександр Григорович (ну, уявімо), і він такий – ну свобода слова й свобода слова, та скільки можна вже! І то правда, погоджуся з моїм уявним диктатором.

“Лінгвістика на карті світу” Рустама Гаджієва
“Лінгвістика на карті світу” Рустама Гаджієва. Віхола

Трохи відійдемо від свободи слова й поговоримо про матюки взагалі. А чому ми, власне, лаємося? Чого це ми коли-не-коли та й запустимо слівце з перцем. Це тому, що ми невиховані, некультурні тому що? Може, ми патологічні злочинці й хулігани? Гм, можливо. А може, причина трохи цікавіша. І тут я просто зобов’язаний зверну­тися до давнього адвоката подібної лексики – канадського психолінгвіста й популяризатора науки Стівена Пінкера.

Почати потрібно з біології. У своїй моторошно цікавій і вже постарілій книжці «The Stuff of Thought: Language as a Window into Human Nature» він пише про те, що відбувається з нами, коли ми чуємо або, боронь боже, вимовляємо табуйоване слово. Активуються ті ділянки головного мозку, які пов’язані з негативними емоціями:

• права півкуля (ліва більше про позитивчик);

• базальні ядра, ніби втоплені в глибині мозку (ці скупчення використовуються під час відтворення мови, і, до речі, порушення їхньої роботи веде до синдрому Туретта);

• мигдалеподібне тіло (або амигдала) — ця ділянка також розташовується в глибині мозку і відповідає за сприймання. Амигдала обов’язково підсвітиться, якщо, наприклад, вас запхати в апарат МРТ й одразу ж почати брудно лаяти. Ну, або якщо ведмедя вам туди до пари покласти, щоби добряче налякати.

А ще Пінкер пише, і тут можна зітхнути з полегшенням, що табуйована лексика обробляється нами мимоволі. Як доказ психологи часто наводять тест Струпа – це коли пропонують прочитати слова, чий колір не збігається з написаними словами (наприклад, слово жовтий написано червоним). Видозмінений тест Струпа пропонує прочитати слова FUCK, SHIT, CUNT і т. ін., написані різними кольорами. Піддослідний не може позбутися думки про значення слова й “гальмує” з відповіддю.

З’ясувалося, що не одні лиш коміки можуть грати першу скрипку в соціолінгвістичних обговореннях, музиканти теж розслаблятися не дають. У 2003 році знайома нам FCC уже зайнялася Боно з гурту U2. На церемонії вручення нагороди “Золотий глобус” за музику до фільму “Банди Нью-­Йорка” ірландець сказав, потрясаючи нагородою (дякую, що нагородою): “This is really, really fucking brilliant”. Сказав, а NBC слова-то й не запікала.

Той самий білль, той самий смак
Той самий білль, той самий смак. http://surl.li/bjulk

FCC уважно покрутила в руках запис і винесла дивне за формулюванням, але все ж рішення. Отже, NBC штрафувати не стали, тому що під непристойністю варто розуміти “матеріал, що описує або зображає статеві або екскреторні органи чи функції”, а fucking у fucking brilliant – всього-на-всього “прикметник або слово-­вставка для посилення емоційного ефекту” (емфатична лайка, пам’ятаєте?). Ось прямо так докладно все й розписали. Тут уже ябедничати почав не Джон Дуглас, а Даґ Ос – республіканець від Каліфорнії. Цілий законопроєкт накатав, і досить брудний законопроєкт, треба сказати. Можете поглянути на фото вгорі. Це не жарт, вони реально написали в законопроєкті shit, piss, fuck, cunt, cock sucker, mother fucker. Кумедно, що у фразі Боно fucking виступає прислівником (adverb), і це єдина частина мови, яку Ос забув додати у свій чудовий документ. Ну й узагалі, трохи наплутав із грамотністю, для чогось розбивши слова cocksucker, asshole і motherfucker. Уже не знаю, через це чи ні, але законопроєкт після довгих обговорень на закон так і не перетворився. Вивчайте матчастину, містере Ос.

Пересічний американець іноді, звичайно, на всі ці спроби заборон поглядає косо. Словосполучення «перша поправка» вилітає з його вуст швидше, ніж хтось навіть починає думати про цензурування. Але от якщо замислитися на мить... Скоро все позабороняють, так? Усе до того йде? І слова не встиг сказати, а всі вже образилися. То що ж нам робити тепер, хочеться заволати? Ґва-а-алт!

Тут страхи американців (і всіх інших заодно) може розвіяти відомий американський лінгвіст Джон Маквортер, який у книжці “Nine Nasty Words, English in the Gutter: Then, Now, and Forever” пише про три періоди в еволюції табуйованої лексики:

1. Спочатку це просто слова, які живуть своїм життям.

2. Саме через те, що вони живуть своїм життям і на них у вільному польоті впливають суспільство, культура й ще купа всяких чинників, ці слова іноді набувають моторошного, ганебного сенсу.

3. На обсценному п’єдесталі такі слова, як правило, довго не затримуються і вбудовуються в повсякденну мову. Може, не стають прямо формальними, але те страшне, сакральне значення втрачають. Найбільш очевидний приклад – англійське hell (пекло). Колись давно нічого страшнішого й уявити собі не можна було. А зараз, пф-ф, таке собі, просто слово, приросток якийсь. Або фраза Ретта Батлера у “Звіяних вітром”: “Frankly, my dear, I don’t give a damn”. У-ух, це зараз ніхто не відреагує на таку фразу, а в ті часи слово damn, та ще й сказане пані?! Та що ти собі дозволяєш, Ретте?

Про походження окремих англійських обсценних і табуйованих слів можна написати окрему книжку, і не одну. Тут, як то кажуть, to be continued, тема не має дна. А ось за зміною цих періодів спостерігатимемо. Хай живе дескриптивізм, і все таке!

Коли у 2008 році серце Джорджа Карліна зупинилося, категорично уважного охоронця суспільної моралі й етики Джона Дугласа відшукали й запитали, що він думає з цього приводу. Джон сказав, що в нього були претензії тільки до часу трансляції тієї передачі, а не до самого Карліна, якого він любив і яким захоплювався. Не сумніватимуся в щирості слів Джона, але треба визнати, що цензура – це все-таки погано. Або, мож... Ні-ні, погано однозначно! Тобто я теж щиро переживаю про долю обсценної лексики, але не з якихось морально-­етичних міркувань. Справа в тому, що якщо ТАКІ слова втратять табуювання, навіть сакральність якусь, вони так само втратять і свою особливу силу. Ось стіл, біля столу стілець, на стільці за столом якийсь xyu сидить в окулярах. Просто чергове слово в низці слів. Я ж до лайки ставлюся з ніжністю, любов’ю і трепетом, тому я за те, щоби залишати її все-таки трохи поза законом, заборонений плід буде набагато смачнішим. Хочеться ж не тільки яблучком поласувати, але й фейхоа якусь з’їсти. Втім, якщо вірити Маквортеру, як одне слово втратить силу, то інше здобуде. А ви вже там матюкайтеся все-таки відповідально. Ну або ні. Either way, I don’t give a fuck!

Більше про книжки

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯРадіо ПроміньРадіо Культура