3 серпня в музиканта Стаса Корольова вийшов новий трек – “Який день війни”. В ньому він показав реальність перших місяців повномасштабного вторгнення Росії в Україну, обʼєднавши популярні запити українською в Google.
Окрім очевидних “Коли закінчиться війна”, “Який курс долара”, є й більш абстрактні запити. Редакція Суспільне Культура відібрала свій топ запитань і попросила експертів і експерток із різних сфер відповісти на них.
Отже, сьогодні 5 серпня 2022 року, 163 день повномасштабної війни, курс долара – …. Метро в Києві працює, війна закінчиться, а Путін колись помре. Проте трек Стаса Корольова якраз передає, що паралельно з такими поверховими запитаннями українців і українок турбує ширша проблематика: від способів розкрутитися малюванням до власної ідентичності. Про це і говоримо.
Як правильно сповідатися
о. Назарій Заторський, адміністратор українських громад у Цюриху та Базелі, єпископський делегат для українців у Швейцарії
Це складне питання, на яке неможливо відповісти двома реченнями. Головне правило: сповідатися треба щиро. Тобто йти до сповіді, коли сумління неспокійне, щоби його очистити. Водночас варто пам’ятати, що сповідь – це розмова з Богом, а священник – лише інструмент Божого милосердя (принаймні, мав би ним бути). Тому важливо відкритися до кінця, не затаюючи якихось моментів, навіть якщо про них незручно говорити. Це було би те саме, що затаювати якісь симптоми на прийомі в лікаря – це може призвести до неправильного діагнозу та невідповідного лікування.
Важить і частота: звісно, сповідь задля годиться раз на рік (бо прийшов Великий Піст і треба перед Пасхою висповідатися) не матиме великого лікувального ефекту. Щоби відчути дію сповіді, потрібна регулярна сповідь, що допоможе помітити не тільки найбільші, але й повсякденні гріхи.
Св. Франциск Сальський радив сповідатися раз на вісім днів, але навіть раз на два тижні вже буде добрим ритмом – це допоможе вишколити сумління, щоби воно стало пильнішим. До індивідуальних особливостей сповіді належить складання списку гріхів, які помітив і хочеш визнати, чи розповідь про певні обставини, які призвели до гріха.
Часто люди сповідаються з того, що зробили чи сказали, але забувають про занедбання. Адже не сказати в потрібний момент доброго слова чи не зробити при нагоді доброго діла теж є гріхом. Також мало хто згадує про т.зв. “чужі гріхи”, як-от спонукати інших до гріха, хвалитися гріхом і т.п. Щоби зрозуміти, чи сповідь була доброю, треба за собою поспостерігати. Зокрема, ознакою доброї сповіді є полегшення, яке відчуваємо на душі.
Важливо пам’ятати, що сповідь є безпечним місцем, оскільки священник (принаймні в Католицькій Церкві, однаково, чи це УГКЦ, чи РКЦ) зв’язаний таємницею сповіді та не має права про неї розповідати. Тобто сказане на сповіді там і лишається. Тому в цих безпечних рамках можна розповісти все, що турбує, навіть якщо це не є гріхом (чи не є вашим гріхом), але має дотичність до вашого життя і вас непокоїть.
Як намалювати кота
Наталія Гайда, ілюстраторка серії книжок Галини Вдовиченко “36 і 6 котів”
Існує декілька способів намалювати кота. Можна сказати, що способів малювання кота не набагато менше, ніж котів, бо, погодьтеся, який правдивий кіт захоче, щоб його малювали, як якогось іншого? Але наведемо найосновніші, бо не кожен з нас може присвятити своє життя вивченню всіх способів.
Перший і найпростіший полягає в тому, щоби:
1. Взяти в руки олівець і папір (в нашу епоху – будь-який планшет чи смартфон).
2. Намалювати кота.
Ті, кого не влаштовує такий простий підхід, можуть спробувати зайти зглибша:
1. Відвідувати художню школу.
2. Відвідувати училище ім.Труша на відділі графіки чи живопису – виходячи з того, наскільки кольоровим планується наш кіт.
3. Відвідувати Академію Мистецтв (цей пункт можна пропустити).
3. Випуститися з чогось з них з червоним дипломом (вони ще існують?).
4. Взяти папір, олівець (полотно, олію, будь-який діджитал-пристрій, що має редактор).
5. Намалювати кота.
Як людина, що вписалася десь між цих двох способів, можу додати – щоб намалювати кота, треба в принципі знати, як виглядають коти, бо небагато хто може малювати шо-небудь таке, чого ніколи не бачив.
Щоб побачити кота, варто відвідати сусідську бабусю (можна принести їй пундиків), вулицю (візьміть із собою кілька паучів із кормом), прихисток для безпритульних тварин (візьміть там кота, не доведеться далеко ходити), або інтернет. Після того, як впевнитеся, що точно уявляєте, як виглядає кіт, ви можете малювати його одним з вищезазначених способів.
Тільки ради бога, памʼятайте, що в кота немає рогів і переважно чотири ноги, а також, що малювання – то є річ for fun (для розваги – ред.) . І в принципі, навіть якщо ви намалюєте тих ніг пʼять, у вас немає художньої освіти, а ваш кіт – ніжно-фіолетового кольору й харчується єдиноріжками, ви можете щиро казати – я художни_ця, я так бачу.
Хто такі орки
Михайло Назаренко, літературознавець
Наприкінці 2013 року в мережі з’явився відеоролик “Революція хоббітів”: кадри Майдану, поєднані з уривками з фільмів Джексона. Янукович там був Саруманом, Путін – Сауроном, а беркутівці – тупою масою орків.
Якраз тоді в кінотеатрах ішов другий “Хоббіт”, де корумпований бургомістр лякався народних мас Озерного міста: “Вони ще про вибори заговорять!”. А у 2014-му переконання, що ми воюємо саме з Мордором, остаточно закріпилося – сперечалися лише про те, хто ми: гобіти, які нарешті усвідомили свою відповідальність за власні нори, чи роганці, які збирають усе своє військо, чи гондорці, які межують із Чорною землею всю свою історію. Це означає, що в суспільстві вже накопичився критичний відсоток людей, достатньо добре знайомих якщо не з першоджерелами, то з екранізаціями. Ще років за десять до того, попри фільми, “толкіністика” лишалася надбанням досить вузького сегмента українського поспільства.
Хто ж такі орки, якщо звернутися до “Володаря Перснів” та чернеток, над якими Толкін працював понад півстоліття? “Тінь, що їх породила, може лише насміхатися – вона не здатна творити щось своє та справжнє. Не думаю, що то вона дала життя оркам, – вона тільки понищила і спотворила їх…” – каже Фродо Семові.
Але важливіше – не звідки взялися орки, а хто вони такі, окрім жорстокої та безжальної сили. Один із найкращих дослідників Толкіна, професор Том Шиппі, присвятив цілу статтю етиці орків: так, у них є мораль, але, як і все їхнє життя, викривлена. Вони можуть в одній і тій же розмові засуджувати підлих ельфів, які нібито кинули Фродо на поталу павучисі Шелоб, і з реготом згадувати, як вони вчинили так само з одним зі своїх товаришів по службі.
Ось у чому справа: орки знають, що таке добро і зло, просто ніколи не орієнтуються на ці категорії у власному житті. Орки у Толкіна – це не алегорія якогось народу, проте глибина толкінської метафізики дозволяє прикладати образи “Легендаріуму Середзем’я” й до ситуацій, які письменник, на щастя, не побачив. Бо орки – це передовсім спосіб мислення. І його носії вторглися в нашу країну.
Але не треба забувати: “Оркам не можна відплачувати тією ж жорстокістю і зрадливістю. Полонених не можна катувати, навіть аби добути відомості, потрібні для захисту домівок ельфів та людей. Якщо орк здається і просить милості, його треба пощадити, навіть якщо за це доведеться сплатити ціну. Таким було вчення Мудрих, хоча серед жорстокостей Війни до нього не завжди дослухалися”.
Хто такий Бандера
Олег Криштопа, журналіст, автор блогу “Історія для дорослих”
Один із представників КДБ свого часу влучно сказав: “убивши Бандеру, ми перетворили його на націоналістичного Ісуса Христа”. Нинішній Бандера з реальною історичною постаттю не має нічого спільного, це – міфічний персонаж, щось на кшталт українського Геракла. Навіть найвідоміше висловлювання Бандери: “Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав” – насправді йому не належить, а є цитатою, парафразом з Гюго.
У гіперінформаційному просторі у людини нема часу заглиблюватися у складні історичні перипетії, тож на перший план виходить символізм та проста емоція. Ворог Росії Бандера безумовно стає “батьком” для нинішньої української молоді.
А хто хоче дізнатися про нього більше – хай дивиться історію для дорослих на YouTube.
Що можна намалювати
Олег Грищенко, художник, співкуратор клубу ілюстраторів Pictoric, викладач НАОМ
Коли професійно займаєшся візуальним мистецтвом, то в більшості шукаєш теми чи образи, до кінця не розкриті, де можна зайняти своє місце та зробити щось нове. Це одночасно просто та дуже складно, з цим пов'язані успіхи й важкі творчі кризи. Але до всього можна ставитися і трохи легше – якщо хочеш малювати, малюй.
Малюй те, що тебе оточує, те, про що ти мрієш – це ніколи не буде зайвим. Зараз, у час війни, для багатьох малювання стало дуже важливим. Для одних – це дієва зброя в інформаційній боротьбі, для інших – терапія, щоби втримати стабільний психологічний стан.
Хто ми
Володимир Єрмоленко, філософ
Перший аспект нашої ідентичності – національний, етнокультурний. Тут варто говорити про те, що українська культура відрізняється від російської або інших. І коли навіть мова про політичну націю, треба говорити, що в ядрі цієї політичної нації має бути етнокультурне ядро. Це українська література, музика, звичаї тощо – які мають бути інклюзивними, приймати в себе інші культури, повʼязані з нашою територією: кримськотатарську, єврейську, польську, російську. Але ядро має бути українським.
Другий аспект – політичний. Лейтмотивом української культури завжди була боротьба проти тиранії, централізації, імперії. Це антитиранічний і певною мірою республіканський дух. Республіка – це традиція, що йде від античних полісів, крізь середньовічні італійські й німецькі міста, швейцарську конфедерацію – до ідей французької та американської революцій. Ця лінія поєднує Україну більше з Афінами, ніж із Римом.
Російська політична культура геть протилежна – вона імперська. Українська боротьба показує, що в Східній Європі можливі цінності європейської демократії. У Східній Європі, що протягом останніх століть була сферою домінування імперії – Росії.
Третій аспект ідентичності повʼязаний із Європою та західним світом. Україна зараз не тільки бере, а також дає багато енергії західному світу, який за останнє десятиліття фактично пішов у логіку самогубства та повільного розпаду. Українці дають сенс існування цьому демократичному світу, тепер він бачить, що загроза йде не зсередини, а ззовні.
Тенденція західного світу останніми роками полягала в тому, що він вважав головними проблемами відкритість, демократію, взаємоповʼязаність, взаємозалежність. Російська агресія ж показує, що головний ворог демократичного світу не всередині, а за його межами. Українська перемога зможе переформулювати засади цього демократичного світу. Певною мірою цей демократичний світ шукає свою ідентичність в Україні. Тому ми зараз шукаємо не тільки свою ідентичність, але й даємо відповідь на запитання про ідентичність інших.
Більше про музику
- Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви
- Що може статися з українською музикою після війни – пояснює Юрій Береза
- OTOY: "Культурна цінність творчості переважає цінність мого життя"
- 30 знакових пісень української незалежності: від ВВ до Kazka
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
