Сергій Асафатов: "Коли почув живу музику, я ледве не вмер від щастя"

Сергій Асафатов: "Коли почув живу музику, я ледве не вмер від щастя"

Сергій Асафатов: "Коли почув живу музику, я ледве не вмер від щастя"
Фото: особистий архів AСАФАТОV

У той час, як інші українські артисти рефлексують на тему війни, музикант із Вінниці Сергій Асафатов записав ностальгічний трек "Дитинство". Про своє власне дитинство, необхідність вміти давати здачі та радіти кожній хвилині життя, як дитина, та співпрацю з легендарним режисером Віктором Придуваловим – усе це Сергій Асафатов розповів Ксенії Івась в ефірі "Вікенду нової української музики" на Радіо "Промінь".

"Дитинство" я намагався "піймати" три роки

Сьогодні ти презентуєш в нашому ефірі свій новий сингл "Дитинство". Коли і як створювалася ця пісня?

Бувають пісні, які народжуються дуже швидко, за одну секунду. А от пісню "Дитинство" я намагався "упіймати" роки три. Я давно хотів поділитися цією піснею, але шукав звучання. Вона крутилася в мене в голові, але я не міг зрозуміти, чого мені не вистачає. Аж ось одного дня щось відкрилося там в небесах – я швидко перезаписав ударні, гітари, вокал. Дописав духові, флейти. Так буває, що всі пазли складаються і народжується музика. Настав час нею поділитися.

У цій пісні кожен знайде себе. Кожен пам’ятає, певно, свої розбиті коліна в дитинстві. Я, наприклад, пам’ятаю, як дуже довго не міг розібратися з годинником. Розібрався, коли мені років 5 чи 6 було. Потім я навчився рахувати гроші, а ще згодом вже міг і по морді дати. Це називається "давати здачі". Зараз і нашим дітям, та і нам теж дуже важливо вміти давати відсіч.

"Не завжди треба купа грошей, продюсери, величезна команда, щоб зробити щось гарне"

Що то за історія, що кліп на пісню "Дитинство" ви просто зняли на телефон, гуляючи Києвом?

Справді, це відео було знято на iPhone 12. А передісторія така. Є в мене окремі люди, таємні слухачі. І серед них — відомий режисер Віктор Придувалов. То треба окремий ефір робити, щоб я розповів, як ми познайомилися. Отже, я дописав цю пісню і скинув демку пану Придувалову. Я написав йому: в мене зараз нічого нема – ні грошей, нічого, але давай щось знімемо.

І ми зустрілися з ним, порозмовляли. Я спочатку навіть думав позичити гроші на кліп, але потім вирішив не влазити в борги. Взяли на день у мого товариша-журналіста iPhone з тримачем. Знайшли оператора. Вони з Віктором декілька днів походили, подивилися локації, і ми за день зняли відео у центрі Києва. Суть цієї історії – не завжди треба купа грошей, продюсери, величезна команда, щоб зробити щось гарне.

"Люди розмовляють загадками. А мені потрібно все прямо казати. Багато хто цього не розуміє"

Ти ще відчуваєш себе дитиною, і якщо так, в чому це проявляється?

Я сьогодні зранку ходив на річку та їв морозиво – і це так кайфово було! Усі ми трішки залишаємося дітьми. Є дорослі обов’язки, але я намагаюся простіше до усього ставитися. Як діти — радіти простим речам.

Твої спогади про дитинство легкі? Чи їх краще забути?

Вони різні. Але я вирішив, що в житті стільки багато поганого, я хочу запам’ятовувати щось хороше. Намагаюсь скрізь знаходити плюси.

Сергій Асафатов: "Коли почув живу музику, я ледве не вмер від щастя"
Фото: особистий архів AСАФАТОV

Але твоє дитинство проходило в інтернаті. Наскільки тобі боляче, що твоє дитинство було саме таким?

Взагалі не боляче. Я завжди кажу, що моє дитинство проходило у панському маєтку. Я спав у спальні з мармуровими стінами. У мене було кайфове дитинство, я не хочу називати його поганим.

Після інтернату було важко: коли ти залишаєшся сам на сам з величезним світом, а ти до того взагалі непідготовлений. Мені й досі важко з людьми спілкуватися. Будувати відносини дуже складно. Я звик жити сам і нікому нічого не пояснювати. А в дорослому світі є багато загадок. Люди розмовляють загадками. А мені потрібно все прямо казати. Багато хто цього не розуміє.

Ти підтримуєш стосунки з тими, з ким жив та навчався?

Дуже нечасто. Чим далі ти йдеш, ти знаходиш саме своє коло, своє оточення. Мої люди – це зараз музиканти. Усе, чим я зараз живу, – це музика. Я в компаніях завжди мовчу. А коли зустрічаю музикантів, які говорять зі мною однією мовою, – кайфую.

Ти змалку прагнув стати музикантом. Хто в дитинстві тебе найбільше вразив у музичному сенсі?

Моє дитинство проходило у замкнутому просторі, де не було особливо музики та доступу до інформації. Я навіть The Beatles для себе відкрив дуже пізно. Ми зараз разом живемо з Андрієм Мухою, колишнім гітаристом "Бумбоксу", і він завжди дивується моїм музичним відкриттям, каже, що я, як мала дитина.

А вразило мене в років шість, коли я почув живу музику на весіллі. Я тоді просто розплакався. Я ледве не вмер від щастя і сказав собі, що я хочу знати, як це працює.

І ти навчився! Ти можеш порахувати, скільки інструментів ти вже опанував?

Усе, що звучить в записах, все зіграно однією людиною. Написано, записано, зведено на моєму старенькому ноутбуці. Раніше я заморочувався і думав, що все має бути записаним в Голлівуді, але я зрозумів прості речі: якщо ти маєш щось сказати – говори про це. Кричи про це. З гітарою чи без.

Про що буде твоя наступна пісня?

Є декілька готових пісень. Скинув їх Придувалову також – чекаю від нього відповідь. Може, знов у нас буде спільне відео. Найближчим часом я буду дуже багато музики випускати. Я зрозумів, що треба жити зараз. У перші тижні війни я думав: Боже, треба щось написати про війну! Але в мене не виходить. Я можу робити тільки те, що вмію. Ділитись тим, що я маю, і жити зараз. І не чекати якогось моменту.

Редакторки текстової версії: Світлана Берестовська і Міла Кравчук.

Більше інтерв'ю з українськими музикантами

Читайте нас у Facebook та Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!

На початок