24-го липня Лисичанськ мав святкувати річницю звільнення. Тоді, у 2014 році, бої за місто тривали дві доби, внаслідок військових дій було частково пошкоджено 500 будинків. Спогади про події того часу та мирне життя Лисичанська – у матеріалі Суспільного.
"У 2014 році на гребені підняття національно-визвольного руху на Майдані, в Лисичанську Луганської області з'явилися незрозумілі на той період люди, які проголошували свою незалежність до центральної України. При цьому правоохоронні органи дозволяли таким проявам бути в нашій області та у нашому місті”, – розповідає про ті події житель Лисичанська Анатолій Рижков.
Появу триколорів на міській раді та на багатьох будівлях міста згадує й місцева жителька Ганна Рясна.
“В мене на все життя запам’ятався один кадр. Коли я біля ринку Джаміля, там є сквер біля Максим парку, сиділа з дитинкою, гуляла й бачила як під'їжджала машина комунальних служб, знімала прапор України й вішала прапор Росії. Для мене це на все життя залишилось в пам'яті, тому що я не дуже таке бачила – боротьбу та протистояння. Я бачила те, як просто свої ж люди змінювали прапор”, – ділиться Ганна.
Після встановлення бойовиками контролю над Лисичанськом та проведення референдуму, найманці почали викрадати людей та утримувати їх на Луганському склозаводі.
“Події у 2014 році були ознаменовані перед усім насиллям, щодо проукраїнських настроїв й своєю чергою вони були на рівні правового нігілізму. Якщо ти говориш за Україну, якщо ти бажаєш бути в Україні – ти вже є ворогом так званої народної республіки Луганської й багато моїх друзів, знайомих, отримали скажемо так попередження, щодо своєї громадянської позиції”, – згадує Анатолій Рижков.
22-го липня Збройними силами України та добровольчими формуваннями було звільнено Сєверодонецьк, потім бої за звільнення Лисичанська тривали дві доби. Під час штурму загинув генерал-майор Нацгвардії Олександр Радієвський.
“Ми зрозуміли, що ми всі українці саме у 2014 році. Нам до цього було напевно байдуже хто ми, аби було що їсти, де працювати. Саме з 2014 року ми зрозуміли, що ми українська нація, ми почали дивитись, осмислювати мову, культуру, освіту. Це період нової історії, нового виховання дітей”, – розповідає Ганна Рясна.
Після звільнення Лисичанська, каже Ганна, почали змінювати підходи, щодо впровадження освіти та культури у місті:
“Окрім формальної культури, такої як танці, пісні й декоративно ужиткове мистецтво є ще неформальна освіта, неформальна культура. В Лисичанську створилась мережа молодіжних хабів. Завдяки цій мережі, я скажу, що на сьогодні вже як продукт можна бачити вирощених лідерів громадської думки. 50 відсотків волонтерських хабів, які діяли під час війни – це були лідери, які стали з мережі молодіжних центрів, які там займались неформальною освітою, волонтерством й це такий, як росточок для того, щоб вони далі шли вже підковані в велике життя, страшне життя, яке є сьогодні”.
Наразі Лисичанськ окупований вже вдруге. Третього липня Збройні сили України вимушено відійшли з Лисичанська через перевагу ворога у кількості. За словами керівника Лисичанської військової адміністрації Валерія Шибіко, люди, які живуть у місті, проходять фільтрацію.
“Йде фільтрація, усіх певного віку забирають на фільтрацію й везуть в раніше окуповані міста, які знаходяться в той же Первомайськ, Старобільськ й там з ними, я не знаю, мабуть, проводять якісь бесіди. Ми не знаємо, що відбувається з тими людьми. Більш того, місто розбили на сектори й з одного сектора перейти у другий неможливо, тому що це заборонено”, – розповідає про події у Лисичанську Валерій Шибіко.
У місті залишилось близько 30% відсотків житлового фонду, який частково пошкоджений. Туди заселяють людей, але відновити інфраструктуру, каже Валерій Шибіко, в окупантів не вдасться:
“Відновити інфраструктуру не можливо наразі за короткий термін, тому що ті хто окупував це місто, ті його й зруйнували. Тому, що зруйноване все, немає води, тому що підстанція, яка живила насоси, вона розбита в Білогорівці. Світла не буде, тому що побиті усі лінії електропередач, немає газу, немає зв’язку. Зруйноване все, немає нічого, що стосується промисловості, останнє, що було зруйноване – це була пекарня, мініпекарня”.
Що відомо
- За даними Лисичанської військової адміністрації у місті залишилось до 12 тисяч людей.
Читайте також
Сєвєродонецьк вдруге під окупацією: спогади про мирне життя та початок повномасштабної війни
Вісім років тому ЗСУ звільнили Рубіжне від бойовиків
Вісім років тому українські військовослужбовці звільнили Попасну від бойовиків
Вісім років тому Сєвєродонецьк вперше звільнили від окупантів. 22 липня 2014 у спогадах містян
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
