Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної

Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної

Ексклюзивно
Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної
Переселенка Антоніна Бородіна. Фото: з особистого архіву Антоніни Бородіної

Антоніна Бородіна вкотре вимушена залишати рідні стіни. Молода мама свого часу змінила професію і перебралася з буремного Торецька до Києва. Там організувала швацький цех і розвивала власний бізнес – вона шила спортивне вбрання для гімнастів та танцюристів. Згодом підприємниця прийняла рішення повернутися у "місто шахтарів", куди перенесла й виробничі потужності. Там розширилася, мала купу замовлень із-за кордону, готувала колекцію для збірної України з повітряної гімнастики. Але Росія її плани, як і мільйони українців, зруйнувала. Нині Тоня переселенка. Вони з донькою Анетт втекли від війни до Ірландії.

Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної
Антоніна Бородіна та моделі її спортивного одягу. Фото: з особистого архіву Антоніни.

Нові реалії

"Чим займаюся? Багато подорожую та вчу англійську. Тут британський її варіант більш розповсюджений. Анетт влаштовую у школу. До речі, тут діти починають навчання у чотири з половиною роки", – розповідає Тоня.

Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної
Анетт. Фото: з особистого архіву Антоніни Бородіної.

Живе родина поки на допомогу від приймаючої країни. Це 248 євро на тиждень. Ірландію для вимушеного переїзду обрали випадково. Спочатку вони планували їхати до Німеччини, але в якийсь момент, Тоня зателефонувала знайомій і та покликала до себе. Жінка погодилася, про що ще жодного разу не пошкодувала.

Дорога до чужої країни була важкою

Тільки до Одеської області Тоня з донькою їхали 36 годин. Вони приєдналися до колони, що евакуювала жителів зі сходу.

"Ми ночували у машині в дорозі, десь в полі. Бачили як повз проїжджали обстріляні автівки. Було страшно й важко емоційно. У мене був сильний стрес, я й досі не можу плакати". Потім була західна Україна. І ще п’ять діб добиралися до Дубліна.

Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної
Донька Антоніни Анетт в Ірландії. Фото: з особистого архіву Антоніни Бородіної.

Війна не відпускає – спокій не приходить навіть вночі

Організм на стрес відреагував миттєво – з’явилася купа супутніх проблем по здоров’ю. В Дубліні Тоня вже місяць, але й досі прокидається посеред ночі. Спати заважають тяжкі думки про війну, біль за країну, переживання за рідних, що лишилися в Торецьку, а ще спогади про пережиті жахи.

"Ми з дитиною вийшли в крамницю по хліб. І, коли поверталися – почули як над головою свистить ракета. Ми з малою бігли щосили. Снаряд впав на сусідній вулиці. Мене дуже перетрусило. Це вже було вдруге, коли ми ховалися від "прильотів". Вперше обстріл застав нас зненацька у майстерні, Анетт сховалася серед речей, я довго її не могла знайти. Дуже панікувала, губила речі, коли ми бігли до бомбосховища. На наступний день після нашого від’їзду з міста, обстрілами пошкодило сусідній будинок. Він вцілив лише тому, що снаряд прилетів у дитячий майданчик і не розірвався. А зараз у місті – ні води, ні газу".

У цій війні є загиблі й серед знайомих Тоні. Дві жінки, що поїхали за своїми дітьми в Харків – попали під обстріл.

"З нашого будинку дві жінки хотіли забрати своїх студентів з інституту, але загинули разом з дітьми".

Планів на перспективу жінка поки не будує, жива й добре

Я не можу плакати, бо психологічно виснажена. Історія переселенки Антоніни Бородіної
Антоніна Бородіна. Фото: з особистого архіву Антоніни Бородіної.

Усі заощадження Антоніна Бородіна вклала у розвиток бізнесу: купила нові станки, тканину. До чужої країни жінка приїхали, маючи в кишені лише 200 євро.

"Планів на перспективу поки не будую, жива – й добре. Я вивчаю ринок, сподіваюся, що все буде добре. В Ірландії слабо розвинута легка промисловість. В Дубліні є лише кілька фабрик. Спортивні вподобання також скупі. А ось зібрати дитину до школи коштує – 1200 євро. Найбільше грошей йде на шкільну форму. Її вони купують в європейських країнах, тобто ніша вільна. Хотілося б продовжити себе реалізовувати у швацькій справі", – ділиться переселенка.

Попри пережиті труднощі, Тоня вірить, що вона повернеться у рідне місто і продовжить свою діяльність.

Читайте також

Читайте всі новини Донбасу в Telegram та Viber

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди