"Добрый вечер, мы из России", — співають росіяни в TikTok, перекладаючи український трек. Що це — бездумне копіювання й нездатність придумати своє чи свідоме привласнення? Чи можемо ми говорити про апропріацію Привласнення в мистецтві.української мем-культури, чи, можливо, навпаки — це наша мем-експансіяРозширення сфери панування, завоювання. Росії?
Про небезпеку крадіжки контенту Суспільне Культура поспілкувалося з Олександрою Гонтар, ведучою проєкту "Телебачення Торонто" й відповідальною за велику часину українських мемів у YouTube, художником Олексою Манном, якого багато хто у Facebook знає завдяки блогу про культуру, та медійниками Анастасією Бакуліною ("Свідомі") й Назаром Шешуряком ("Амнезія").
Ілюстрації — Ніка Назаренко, Суспільне
0 днів росіяни нічого не крали
Поки російські війська крадуть побутову техніку в Україні, пересічні росіяни крадуть повний спектр українського контенту, починаючи від пісень і закінчуючи мемами. За короткий час уже переспівані російською пісні Go-A "Шум", Океану Ельзи "Не твоя війна", Кузьми Скрябіна "Мам", Христини Соловій "Тримай", лемківська "Пливе кача". На тлі війни, яку Росія розв'язала в Україні, це виглядає зовсім не випадковим й тим паче не одиничним привласненням питомо українських сенсів.
Читайте Російські пропагандисти зняли кліп "Пливе кача" на руїнах "Азовсталі"
У цьому матеріалі ми детальніше зупинимось саме на мемах, адже, не сильно задумуючись про їхнє смислове навантаження, росіяни роблять мем "подвійним" — ну не можна спокійно дивитися на те, як окупанти в своєму TikTok добровільно танцюють під українську пісню Qatoshi і Чико "орка тіло ляже в ґрунт! Допоможе ЗСУ".
Це можуть бути й абсолютно несподівані крадіжки — наприклад, почуттів, які українці висловлюють стосовно війни. Як-от на цій картинці про лютий, що триває до літа.
Діагноз
Як можна кваліфікувати крадіжки контенту в сучасному інфопросторі: це те, з чим треба боротися, чи це те, що не може не відбуватися? Зокрема крадіжки мемів і гумору з боку росіян — це просто невміння придумати своє чи щось більше: наїзд, привласнення української культури, домінування над нею?
Олександра Гонтар, ведуча YouTube-каналу "Телебачення Торонто", вважає, що крадіжки в інтернеті — це те, що буде існувати у будь-якому разі. За її словами, навіть всередині України з цим можна боротися хіба що за допомогою судових позовів, але це еноргозатратна та складна тема.
"Навіть "Дизель шоу" та "Квартал" не можуть вирішити у судовому порядку, хто ж перший вигадав скетч про всрату вимову літер англійського алфавіту. Бо я бачила хіба що новини про те, що хтось до когось позивається. Якщо би був вирок — то це стало би прецедентом у гумористичній сфері".
З російськими крадіжками контенту боротися ще складніше, але, за словами Гонтар, необхідно. Її метод — мати більшу суб'єктність і заглушити росіян.
Анастасія Бакуліна, CEO онлайн-медіа "Свідомі", розповідає, що їй запам'ятався яскравий випадок крадіжки в TikTok російськомовної пісні Ярмака про Україну.
"Там є слова: "Моя страна не упадет на колени", а в кінці чітко про те, що йдеться про Україну. На початку війни наші підлітки почали використовувати цю пісню під свої тренди, і після цього росіяни почали робити так само, але вони обрізали момент, зі словом "Україна". За цим було весело спостерігати". (Пісня називається "Україна", кліп на неї — цілком з кадрів Революції Гідності, — ред.)
На думку Бакуліної, справа як у невмінні росіян створити своє, так й у звичці красти: "Дуже багато матеріалів, які я читала, які ми готували в "Свідомих", про те, як Росія споконвіку крала наше культурне надбання і перетворювала на своє, і потім з нашого насміхалася. Це те, що закладено в генетичному коді. Меми й гумор теж крадуть, оскільки вони настільки примітивні у своїй креативності, що не бачать нічого кращого, ніж просто в когось це вкрасти".
Мотивація
Назар Шешуряк, головний редактор інтернет-видання "Амнезія", впевнений, що більшість цих крадених мемів робляться централізовано на бюджетні гроші, тому й політ фантазії в них відповідний.
Але якщо копнути глибше, в психопатологію, говорить він, побачимо, що Росія просто хоче бачити себе Україною: "Мені здається, Росія веде суїцидальну війну сама з собою, з власним відображенням у кривому дзеркалі. Стільки разів вони казали "можем повторіть", так мріяли про священну війну зі світовим злом, що самі стали світовим злом.
Весь російський пропагандистський дискурс — "ми спадкоємці древньої Русі і боремося з небезпечною нацистською квазідержавою" — це реальність навпаки, криве дзеркало".
Російський солдат, на думку Шешуряка, дуже хотів би бути українським солдатом — тобто йти в бій заради високих цілей, а не заради унітаза і пральної машинки. А Росія в цілому дуже хотіла би бути Україною.
"Тож логічно, що вони крадуть усі наші довколовоєнні приколи. Це лише маленький симптом великої хвороби", — підсумовує він.
Художник Олекса Манн бачить мотивацію росіян привласнювати українські меми тому, що вони виконують свою функцію.
"Це привласнення мему, який працює. І їм (росіянам, — ред.), звісно, хочеться, щоб він працював на них. Те, що це виглядає по-ідіотськи, з'ясовується для них трохи згодом.
Манн згадує історію, як в одному з окупованих міст росіянин змародерив ігрову консоль з помешкання українця, а потім писав її власнику і запитував пароль. Такий підхід він називає поведінковим патерном.
Апропріація чи експансія
З одного боку крадіжки жартів, пісень й контенту цілком можна розглядати, як культурну апропріацію, тобто намагання російської культури привласнити українську. Але з іншого боку — можливо, це ми перемагаємо, і те, що ми бачимо, — це наша культурна експансія на Росію?
Олександра Гонтар вважає, що про культурну апропріацію точно можна говорити:
"Росія, яка є правонаступницею СРСР і Російської імперії, — це держава, яка експлуатувала та пригнічувала Україну сторіччями. А також разом з апропріацією займалася асиміляцією своєї та української культури, що можна простежити у період існування Радянського Союзу. Росія намагалася створити єдиний простір у всіх сферах".
Натомість культурна експансія, на її думку, можлива лише у випадку, коли Україна відновить історичну справедливість, поверне собі імена культурних діячів, які привласнила Росія. "У нас буде усвідомлена тяглість культурного процесу і не буде комплексу меншовартості. Але питання у тому, навіщо взагалі культурна експансія щодо Росії?
Анастасія Бакуліна не вважає, що міграцію контенту з України до Росії слід називати культурною експансією, — на її думку, це просто крадіжка.
"Культурна експансія – це коли б Kalush, до прикладу, грав на кожній радіостанції в Росії. Чи коли б їхні казали: "Боже, які круті у них виконавці не російськомовні, а саме українськомовні. От ми записуємо під них якісь тренди".
А коли вони крадуть пісню Христини Соловій "Тримай" і до цього записують якийсь свій російський реп-куплет — то це не експансія, це просто знову крадіжка. Тому я не вважаю, що це наша експансія. І я не вважаю, що це потрібно. Я прихильниця того, що нам потрібно абсолютно відмежуватися в просторі між Росією та Україною, а не якось старатися туди стукати зі своєю культурою. Тобто ми і так класні, давайте будемо орієнтуватися на західний ринок, дивитися на те, які там тренди, задавати свої тренди заходу, а не дивитися: "О, а що там в Росії?". Це ми вже проходили споконвіків і от до чого це призвело".
А от Олекса Манн чітко називає ситуацію експансією.
"Так, це наша культурна експансія. З початку війни я не бачив жодного їхнього достойного продукту в цьому напрямку. Це має під собою закономірну основу. У нас це створюється без жодної державної підтримки і замовлення, просто талановитими людьми, які чудово знають, що вони роблять і таким чином висловлюють своє ставлення до подій і відповідно — свою громадянську позицію. У них — це пропогандистська туфта, що створена на замовлення, і це білими нитками шито. І лажа одразу помітна.
З іншого боку, зазначає Олекса, ми можемо говорити про всю їхню культуру, як про апропріацію.
Тренд на знищення
Чи можна крадіжку контенту й мемів назвати частиною загального імперського тренду Росії на знищення всього українського? Наприклад, як Росія й Радянський Союз привласнювали українських митців, досягнення, твори, аби вони зникли, як українські й були відомі, як російські?
Олександра Гонтар пропонує називати імперські захоплення дещо по-іншому.
На думку Анастасії Бакуліної, Росія програє у війні мемів, тому й небезпеки знищення немає.
"У тому ж Twitter легко побачити, як Росія програє на мемному фоні — коли офіційна сторінка України щось публікує, а сторінка Росії намагається їй відповісти, це виглядає доволі жалюгідно. Тому, мені здається, вони зараз на такому етапі, коли в них не виходить привласнювати так, як виходило раніше, оскільки ми вже не настільки меншовартісні.
Можливо, у них було поставлено за мету привласнити собі щось українське, але зараз ми вміємо це відстоювати і тому у них це не виходить", — говрить вона.
Олекса Манн називає захоплення інших культур російською філософією й нагадує, що без загарбань цієї культури не існувало б узагалі.
"Вона повністю вкрадена. Від мистецтва до історії. На цьому базується їхня культура і ментальність. Як створювалася "велікая русская культура"? Не було живопису. Привезли двох українців Левицького і Боровіковського, які їм створили Академію мистецтв і відповідно все подальше візуальне мистецтво. Пушкін вкрав усе, що тільки зміг, у британця Байрона і француза Проспера Меріме. Українець Гоголь створив їм всі засадничі принципи їхньої подальшої прози і таке інше.
Коли наприкінці ХІХ сторіччя з'ясувалося, що про оформлену в якісь рамки російську культуру говорити не можна, а вона стала необхідна для експансії, було сформовано величезне соціальне замовлення, якому передувало державне, яке радісно почали виконувати різноманітні митці.
Береться так звана велика європейська історична картина, і на її основі Васнецовим робляться ці всі богатирі, взяті з билин "Київського циклу". Білібін бере європейську сецесію і робить в її рамках всіх цих альонушек і іван-царєвічєй. Таке враження, що у Відні того часу хтось захопився щойно створеними, точніше вкраденими, російськими казками.".
Манн нагадує й про інші крадіжки.
"Те ж саме з народними промислами, створеними з нуля. Ну нема "істінно русской" іграшки. Береться японська фігурка бога Фукурокудзьо з острова Хонсю, обробляється на русскій лад і рідним братом купца Сави Мамонтова запускається артель по виробництву матрьошок. Зараз це символ російської народної культури і ним засрано все від Брайтон-біч до Андріївського узвозу. Символ фактично.
Та ж сама історія з музичними інструментами — ну не було їх в наявності. Гармошку взяли з Німеччини через Чехію. Домбра — з Казахстану, з балалайкою, штучно створеною у 1880-х роках у тому вигляді, що ми зараз знаємо, композитором Андрєєвим, взагалі окрема історія.
Коротше, "Жигулі" — це "Фіат", а фотоапарат "ФЕД" — це копія Leica, "Москвич" — це "Опель" і так з усім. І все гребеться під себе.
Олекса Манн наголошує, що цих імен сотні й про них треба говорити, заявляти свої права на свою культуру: "Треба це забирати і про це казати. Про те, що вони не мають ніякого стосунку і права на історію Київської Русі, наприклад". За словами Манна, саме з такої звички викрадати культуру й випрацювалися принципи й поведінкові патерни, за якими зараз живуть росіяни.
Як боротися і чи маємо ми це робити
На думку Назара Шешуряка, варто проводити деколонізацію і повертати в Україну крадене, наприклад, того ж Малевича і так званий "російський", а насправді український авангард. А стосовно привласнення сучасних мемосів — боротися з таким неможливо, та й безглуздо, вважає він.
"Головне — встигнути врятувати з Ермітажа українське мистецтво, перш ніж там все згорить, — додає Шешуряк. — І продовжувати створювати власний контент. Чим більше — тим краще".
Олександра Гонтар також вважає, що боротьба має полягати у відмежовуванні від країни-агресора: "Ми маємо будувати свою культуру та взагалі життя так, ніби Росії не існує. Не апелювати до неї, не озиратися та не орієнтуватися на її ринок. Тоді Росії буде складно щось у нас красти. Лише так я бачу боротьбу з клептоманією РФ".
Із плагіатом і в усьому, що стосується інтелектуальних прав, — боротися й моніторити варто, вважає Анастасія Бакуліна. А от все інше пропонує сприймати з гумором, а не витрачати на це енергію.
"Я не вважаю, що у них (росіян, — ред.) це (крадіжки, — ред.) успішно виходить, оскільки їхні пісні чи їхня відповідь нам, нашим патріотичним, проукраїнським пісням, – вона жахлива і вони самі себе в тому топлять. Тому я вважаю, що можна просто спостерігати за цим і сприймати це так, як ми зараз сприймаємо – з гумором, бо це все, що в нас залишається.
Бакуліна каже, що суть у тому, щоб не зациклюватися й не боротися напряму з Росією, а піднімати свою планку і створювати в Україні здорову конкуренцію. "А для того, щоб її створити, нам треба розвернутися до країн Європи та США", — резюмує вона.
Олекса Манн:
"Те, що у нас вкрали, ми маємо забрати. Над цим треба працювати, як на державному рівні, так і на інституційному і приватному. Це ж наші надбання. З якої радості ми маємо їм віддавати знакові явища і постаті нашої культури?
Якщо це розглядати в актуальному зараз контексті про відміну російської культури в усьому світі як культури, яка відповідальна за масове створення вбивць, окупантів, грабіжників, військових злочинців і ґвалтівників, то які вже там меми? Вступати в суперечки вже не має ніякого сенсу.
Читайте більше про боротьбу української і російської культур
- "Новомова" Орвелла в реальному житті: чому сучасна Росія боїться слів
- Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза
- Культурний фронт. Війна очима наших письменників за кордоном
- "Ніколи знову" і "можем повторіть" — дві концепції пам’яті і їхня функціональна відмінність
- Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
