Чи можлива Росія без царя – пояснює Олег Криштопа

Чи можлива Росія без царя – пояснює Олег Криштопа

Чи можлива Росія без царя – пояснює Олег Криштопа

Суспільне.Культура запускає проєкт про історію впливу Росії на розвиток України. Спроби зруйнувати українську ідентичність почалися не за тиждень. Як саме впродовж століть російська влада нищила все українське – пояснюють українські знавці й знавчині історичного контексту.

Усі ці тексти ми публікуватимемо у двох версіях – українськомовній та англомовній. Для українців проблема інформаційної агресії Росії – частина повсякденного дискурсу, який особливо актуалізувався після Майдану 2014 року. Тепер необхідно поширити цю інформацію за кордоном, щоби показати, що Росія завжди мала нищівний вплив на Україну.

У своїй колонці журналіст і автор каналу "Історія для дорослих" Олег Криштопа роздумує, чи можлива Росія без авторитарного правителя крізь призму історії.

Англійська версія колонки за посиланням.

Наукове редагування – Михайло Назаренко.

Одна з популярних російських приказок звучить так: "без царя в голові". Вживається вона на позначення людини не надто розумної, але, очевидно, більше говорить про російську ментальність. Цар для них мусить бути не лише десь зовні, над головою, а й всередині. Практично всю свою історію утворення, яке називалося Московія, Російська імперія, СРСР чи РФ, відзначалося тиранією та завойовницькими війнами. Короткі періоди "без царя в голові" перетворювалися на хаос. Вперше так сталося у XVI столітті – після смерті божевільного тирана Івана IV на прізвисько Грозний. До речі, першого з тамтешніх правителів, хто самопроголосив себе царем. Вихований у атмосфері вбивств та інтриг, він сам перетворився на параноїдального вбивцю і знищував тисячі жертв. Одним із убитих Грозним – та ще й власноручно – був його син Іван. Після смерті інших синів на Московії почалися Смутні часи – період громадянської війни та хаосу, який завершився лише з приходом до влади нової царської династії Романових. І якщо царів убивали, їхнє місце одразу займали нові.

У XVIII столітті німецька княжна Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ вийшла заміж за майбутнього імператора Петра III, прийняла православ’я та змінила ім’я на Катерина. Щойно Петро посів трон, як Софія-Катерина за допомогою прибічників і коханця спочатку уснула його від влади, а потім убилаНемає певності, що Петра вбили за наказом Катерини, хоча й імовірно. Убивцею був Алєксєй Орлов, брат Катерининого фаворита – ред. сконцентрувавши у своїх руках необмеженуНасправді обмежену, оскільки, звісно, боялася й сама стати жертвою перевороту, – ред. владу.

Її наступником став її ж син Павло, але його теж убили в результаті палацового перевороту. Найдивовижніше, що про план усунути імператора придворні повідомили його сина Олександра, який одразу став новим царем. Уже після його раптової смерті в імперії сталася нова криза, названа міжцарством. У Олександра не було дітей, молодший брат Костянтин не хотів ставати царем, а частина еліт не надто довіряла ще молодшому Миколі.

У результаті інтронізація співпала в часі зі спробою так званого повстання декабристів. Воно провалилося, і новий цар особисто розправився з заколотниками, п’ятьох із них наказавши повісити. А ще – збільшив свою і до того абсолютну владуТак само, як і з Катериною. Влада ніби необмежена, а направду будь-які спроби скасувати кріпацтво (а вони були!) зустрічали шалений спротив дворянства і бюрократії, – ред.. Створив таємну поліцію, запровадив тотальну цензуру, за порушення якої людей оголошували божевільнимиІдеться про Петра Чаадаєва, чий текст пройшов цензуру, але все одно, вже надрукований, викликав гнів влади, а його автор був оголошений божевільним, – ред. і саджали довічно під арешт або засилали в Сибір – словом, нічого нового.

Жінка, яка сподобалася Миколі, ставала об’єктом сексуального насильства – і вона, і її чоловік мусили вважати це за "особливу честь". Микола боявся революції і ненавидів закордон аж так, що врешті почав проти "заходу" війну, яку зрештою програв і раптово помер. Його наступник і син Олександр II зажив у російській історії славу "визволителя" та "реформатора"Через те, що провів низку принципових реформ, порівняно ліберальних – від скасування кріпацтва до запровадження суду присяжних. Хоча "демократом" його не назвеш – одне придушення польського повстання чого варте! І Емський указ, – ред., хоча згодом був убитий революціонерами-терористами.

Коротке правління Олександра III ознаменувалося лише посиленням абсолютизму. Прихід до влади його сина Миколи II розпочався з кривавої трагедії. З нагоди його коронування на полі під Москвою влаштували роздачу подарунків: ковбаси, цукерок та кухлів. Десятки тисяч людей влаштували тисняву, через що півтори тисячі загинули. Попри це, за наказом царя урочистості продовжили, а сам імператор вирушив на бал.

Через дев’ять років Микола наказав розстріляти мирну демонстрацію, яка йшла до його палацу з проханнями про громадянські права, за що був прозваний "кривавим". Врешті під час лютневої революції він зрікся престолу – і Росія без царя в голові одразу занурилася в хаос. У результаті перевороту до влади прийшли більшовики, які згодом стратили і царя, і всю його родину. Почалася масштабна громадянська війна. Завершити її комуністам вдалося, лише посиливши центральну владу. Роль царя відтепер належала "вождю", керівнику Комуністичної партії. Йосип Сталін фактично почав відбудовувати Російську імперію під гаслами "диктатури пролетаріату". Послаблення тиранії наприкінці 80-х врешті призвело до розпаду СРСР. Російську Федерацію, яка виникла на його уламках, знову поглинув хаос. У 1993 у Москві відбулася невелика громадянська війна, коли за наказом президента Єльцина війська розстріляли парламент. Також протягом 90-х Росія двічі починала війну проти Чечні, яка вирішила проголосити незалежність.

Усе змінилося з приходом до влади у 2000 році Владіміра Путіна, який поступово почав приміряти на себе роль сильного і одноосібного лідера. Знищення демократичних інституцій та опозиції знову зробило Росію монолітною. З царем у голові, без Бога у серці.

Питання – чи можлива взагалі Росія без царя (авторитарного правителя) – виглядає радше риторичним.

Авторська колонка передбачає висловлення думок автора й може не збігатися з політикою Суспільне Культура.

Читайте також

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯ