Щоденник війни. Евакуація з Гостомеля

Щоденник війни. Евакуація з Гостомеля

Щоденник війни. Евакуація з Гостомеля
Фото: УНІАН

Гостомель — одне із міст поблизу Києва, які стали одними із найгарячіших точок війни. Російські війська почали бомбити його в перший день. Влада намагається створити гуманітарні коридори, щоб вивезти мешканців міста. Один із тих, кому вдалося прорватися, анонімно розповів Суспільному, як зараз виглядає місто та як проходить евакуація.

***

Ми до останнього не могли вирішити, залишатись у Гостомелі чи ні. Ми мали мінімальну впевненість у завтрашньому дні, але на 14 день війни снаряд впав у подвір'я сусіда. Коли окупанти почали відкрито стріляти по мешканцях та їхніх будинках, ми зрозуміли, що зворотнього шляху немає.

9 березня ми прокинулись, увімкнули радіо та почули про те, що відкрився "зелений" коридор з Бучанського району з 9:00 до 21:00. І що саме цікаве, оголосили день тиші, але з десятої ранку що тільки не лунало. Ми знову ховалися у підвалі від "Градів", танків та вертольотів.

Читайте також: Щоденник війни. "Вирішили вмирати по дорозі на волю, а не в погребах"

Ми вагалися, адже розуміли, що сильно ризикуємо, бо наскільки ж треба бути божевільними, щоб виїхати під "Градами" на машині в сторону російського блокпоста, щоб просто покинути це пекло. 14 днів ми не виходили за межі двору. Було страшно, але паралельно з шумом від російських вертольотів було чути колону з машин мешканців, які намагаються покинути будинки, в які вклали все своє життя.

Вирішили — тікаємо. У нас було 10 хвилин на збори, щоб схопити речі першої потреби та вистроїтися в колону. Машин ставало все більше. Всі отримали повідомлення про виїзд з Гостомеля об 11:30. Але як виявилось пізніше, мешканців селища в черговий раз кинули напризволяще. Люди прочекали до п'ятої години та повернулись по домівках. Ті, хто розраховував на евакуацію автобусами, йшли пішки з дітьми в -8°С під снігопадом. А це близько 5 км, де ніхто не застрахований був від обстрілів окупаційного війська.

Люди чекали невідомо на що. Вони сподівались, що вже сьогодні зможуть вперше за весь період війни відпочити. Всі очікували на автобуси, "Червоний Хрест", поліцію та військових зі сторони Бучі. За цей час чого тільки не відбулось... Місцеві виявили "засланого козачка", який направляв колону у сторону Бородянки. Але ж всі прекрасно розуміють, що в'їхати в це селище можливо, а що з тобою зроблять там — відомо тільки російському блокпосту. Він до останнього наполягав змінити маршрут цілій колоні. Сам розмовляв російською та на питання про те, звідки він, точну адресу не називав. Повторював, що з Демидова. У самій колоні, яка виявилась занадто довгою, всі один одного наочно, але знали, окрім цього чоловіка. Коли його попросили показати документи, він зник та встиг отримати копняків за провокацію та спроби відправити людей під обстріл.

Усі нервові, збентежені й ображені на те, що народ знову виявився ошуканим, вийшли з машин й не розуміли, що робити, адже не прибули ні автобуси, ні військові, ні швидка, ні куратори. В якийсь момент різкий жіночий крик: "Танк, русский танк, бегите". Всі в момент поховались по машинах і зрозуміли, що заблоковані в колоні, в якій знаходилось близько 500 машин. Виїхав танк з символікою V, на якому сиділо четверо юнаків зі зброєю в руках, яка була направлена на автомобілі. Вони були настільки близько, що ми побачили страх в очах російських хлопців, яких відправили сюди у якості гарматного м'яса. Вони спокійно виїхали, обережно об'їхавши деякі автомобілі та поїхали у сторону Бучанського парку. Вже за лічені хвилини — вибух. Російський БТР підірвався на мосту. Міст зруйновано. Евакуацію скасовували. Ті, хто очікував на автобус та рухались з центру Гостомеля, щоб почекати з обіцяних 11:30 аж до п'ятої години, — пішли до найближчих підвалів. Інші — повернулися додому.

Читайте також: Щоденник війни. "Розстріли, відсутність їжі, тепла і зв’язку"

10 березня. 15 день війни. Знову оголошення про "зелений" коридор. У людей вже все готове, речі зібрані. Ми у колоні, яка чомусь не рухалась. Пішла інформація, що біля пункту збору стоїть російський блокпост, який не випускає за межі селища та відбирає документи з мобільною технікою. Рух зупинили.

Знову оголосили режим тиші, але люди присідали до землі, бо літали російські вертольоти. На офіційних сторінках повідомили, що автобуси для евакуації чекатимуть біля заміського комплексу "Кампа", що знаходиться за підірваним раніше мостом через річку Рокач. Відповідно, люди повинні йти пішки по відкритій території. Вже згодом вони розкажуть іншим про хороброго чоловіка, який пройшовся першим та отримав вистріл в руку від російських військових.

Гостомельчани почали знаходити телефони усіх можливих кураторів, що відповідають за евакуацію з Бучанського району. Як стало відомо згодом, цим займається так званий Володимир, який просто відповів, щоб чекали. Люди не погодились, адже є терміни комендантських годин і чим більше чекаєш, тим більше втрачаєш часу. На це чоловік відповів, що він займається лише автобусами. За інше — не в курсі. Зазначив лише те, що коридор відкрито. Якщо хочемо, можемо їхати. Але дорога лежить через Склозавод (центр селища), де орки заполонили цілий ЖК, а російська техніка спокійно їздить українськими дорогами. У цей день колона збільшилась у три рази.

Читайте також: Щоденник війни. Ірпінь

На свій страх та ризик гостомельчани вирішили самостійно втекти від російських снарядів. Але за єдиною умовою — всі або ніхто. Так і зробили. Найдовшою автомобільною колоною відправились у лігво орків — Склозавод. Вже біля гостомельського озера нас перестрів російський БТР з такими ж юнаками зі зброєю в руках, які намагались тримати колону під наглядом. Коли ми вже заїхали у центр селища, сльози було не зупинити. Місто зруйноване. Гостомеля більше немає. Російська військова техніка їздить по містечку, самі окупанти ходять по будинках та забирають звідти те, що сподобалось. Величезні дірки від снарядів у житлових будинках. Знівечили навіть відомий всім "Ветропак Гостомельський Склозавод", який не дозволяли собі чіпати фашисти у роки Другої світової. Важко описати відчуття у той момент, коли бачиш зруйноване селище, в якому виросли твої бабусі і дідусі, мама і тато й пройшло твоє дитинство.

Вже згодом ти розумієш, що "русский мир" повністю зруйнував історію не одного покоління.

Читайте також

Евакуація та повернення: історії людей, які виїхали та повернулися до України

"Люди просили на стільчику посидіти": куди евакуюватись та де шукати житло переселенцям

Що робити цивільним під час обстрілів — поради Міноборони, СБУ, ДСНС

Укриття в Україні: де шукати. Інтерактивні карти та пункти надання допомоги

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди