Правда має бути всюди. Рецензія на фільм Педро Альмадовара "Паралельні матері"

Правда має бути всюди. Рецензія на фільм Педро Альмадовара "Паралельні матері"

Правда має бути всюди. Рецензія на фільм Педро Альмадовара "Паралельні матері"

В лютому в український прокат вийшла нова стрічка іспанського режисера Педро Альмодовара "Паралельні матері". Фільмові, який відкривав Венеційський фестивалі-2021, глядачі аплодували 9 хвилин. Він має високий рейтинг свіжості на Rotten Tomatoes та отримав дві номінації премії "Оскар": "Найкраща жіноча роль" і "Найкращий саундтрек".

І все ж, деякі критики зустріли "Паралельні матері" прохолодно. Мовляв, занадто вже вони скидаються на мелодраму. Нарешті і в нас є нагода все це перевірити, а за одне побачити нібито найсильнішу роль Пенелопи Крус. Отож, драма "Паралельні матері", режисер Педро Альмодовар, Іспанія, 2021 – рецензія кінокритикині Віри Сивачук, ведучої програми "Віра в кіно" на Радіо Промінь.

еХто про кого, а Педро Альмодовар знову про матір. Точніше, про двох матерів: Джаніс і Анна, які познайомились у пологовому будинку, народжують в один день. І доля в них нібито схожа – як у всіх матерів-одиначок.

Зате самі вони не схожі від слова зовсім. Яніс – модна фотографиня, незалежна жінка за визначенням. Вона впевнена, з усім впорається сама, як три покоління жінок в її родині. Анна – навпаки. Майже підліток, яку після шкільної вечірки згвалтували однокласники... Вона не впевнена ні в чому, а найбільше - в собі і в материнстві. Перед випискою "паралельні матері" обмінюються телефонами. Хоча - які там паралельні. Не важко здогадатися, що в цьому кіно закони геометрії не діють.

На перший погляд, "Паралельні матері" справді скидаються на мелодраму. Особливо, зав'язка, – двоє жінок народжують доньок в один день і в одному місці. Поки молоді матусі виливають душеньку одна одній, якась няня в пологовому будинку ловить гаву – ось вам і закрутилася сюжетна карусель.

Правда має бути всюди. Рецензія на фільм Педро Альмадовара "Паралельні матері"

Кадр з фільму "Паралельні матері" Педро Альмадовара

Емоційний хаос плюс інтрига у стилі "і чия ж дитина", – здається, все це більше пасує мексиканському серіалові, ніж фільмові класика. Особисто я не маю нічого проти. Рівень гри Пенелопи Крус (як, до речі, і її партнерки Мілени Сміт), а також рівень режисури Альмодовара дозволяє перетворити мелодраму на просте, але сильне кіно. Особисто мене трохи розчарувало інше. Дефіцит окситоцину в цьому фільмі.

Саме так, я чекала від "Паралельних матерів" глибшої і складнішої психології материнства. Як змінює жінок народження дитини – бачимо в загальних рисах. Стрічка не готова розплутати клубок емоцій, який називають материнським інстинктом. У кульмінації все надто раціонально. Чому? Очевидно, в цього кіно була інша місія.

Правда має бути всюди. Рецензія на фільм Педро Альмадовара "Паралельні матері"

Кадр з фільму "Паралельні матері" Педро Альмадовара

У "Паралельних матерях" є ще одна рівнозначна тема – національна пам'ять. Так, не дивуйтесь, – про це говорять не тільки в нас. Героїня Пенелопи Крус домагається дозволу на розкопки, щоб перепоховати прах свого прадіда часів війни фалангістів в Іспанії. Чому це важливо, – в одній зі сцен вона пояснює Анні, яка з тих, хто вважає "не потрібно триматись за минуле".

Давно вже ніхто не нагадував про цінність історичної пам'яті так, як зараз Альмодовар. І, мабуть, тут потрібно шукати ключ до розуміння фіналу цього кіно. "Паралельні матері" – про те, що правда і нічого, крім правди, – дозволяє жити і спати спокійно. Вона має бути всюди. На меморіальних табличках і у тестах ДНК.

Читайте також

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІншеПрограмиРозклад