Чому дитина втікає з дому і що робити батькам. Пояснює рівненська психологиня

Чому дитина втікає з дому і що робити батькам. Пояснює рівненська психологиня

Важливо
Чому дитина втікає з дому і що робити батькам. Пояснює рівненська психологиня Фото: pixabay

У Рівному шукали 11-річного хлопця, який після прогулянки з друзями не повернувся ночувати додому. Інцидент закінчився благополучно зниклий уранці прийшов до домівки сам. Він пояснив, що боявся негативної реакції батьків на його пізнє повернення.

Чи йдеться у таких ситуаціях про страх перед покаранням, чи про бажання привернути увагу, пояснила в ефірі Українського радіо Рівне практична психологиня Рівненської ЗОШ №28 Софія Гуменюк. Вона розповіла, як за таких умов діяти батькам і про що вести розмову з дитиною.

Про зникнення дитини у Рівному

11 річного хлопця у Рівному шукали вночі 28 січня. Мати повідомила про зникнення дитини близько другої ночі, а до того її шукали самі. Хлопець пішов гуляти з друзями й затримався. Опісля боявся повертатись, бо на нього сваритимуться батьки, пояснив поліції неповнолітній.

"На щастя, з ним все добре. Як пояснили: малолітній хотів погуляти, але з певних причин мати не дозволяла йому в той час, коли він хотів. Тому він пішов самостійно, образившись на неї. Пішов з дому, перебував з друзями, а надалі залишився сам, і з його слів, ніч провів у під'їзді будинку", – коментує інспектор відділу ювенальної превенції управління превентивної діяльності Нацполіції в області Роман Лебідь.

Він зазначив, що у таких випадках йдеться про неналежне виконання батьківських обов'язків, за яке може бути і адміністративна, і кримінальна відповідальність. З матір'ю провели профілактичну бесіду, а також вирішують питання про притягнення її до адмінвідповідальності через те, що її малолітній син самовільно залишив житло.

За інформацією Романа Лебедя, у 2021 році в області зафіксували приблизно пів тисячі звернень про зникнення дітей. Не усі їх реєструють, адже часто діти швидко знаходяться, виходять на зв'язок з рідними.

Причина втечі з дому

Підлітковий вік – це один з найскладніших етапів розвитку дитини, бо це становлення її як людини, як особистості. Основною причиною втеч із домівки у цьому віці вчені називають позбавлення дитини любові вдома, пояснює практична психологиня Софія Гуменюк. Коли дитину не приймають, бачать в ній життєві невдачі, ігнорують чи зневажають, також – якщо вона переживає психічні потрясіння, тривогу, паніку.

"Все це передається близьким оточенням й дитина вбирає, у неї виникає відчуття небажаної, незапланованої. Тобто дитина приходить до висновку, що "якщо мене не буде, то люди, у яких через мене проблеми – батьки, будуть відчуватися щасливішими". При цьому дитина любить своїх батьків і хоче створити їм комфортні умови", – пояснює вона.

Психологиня акцентує, що щасливою дитину робить любов. Це не лише лагідні слова, а й ставлення, почуття до неї. У підлітковому віці на перший план виходить спілкування – розкриття секретів, таємниць. Дитина у любові, повазі, прийнятті не покине рідну домівку, буде бігти додому, нести свої переживання і ділитиметься враженнями саме з найріднішими людьми.

"Якщо ж дитина відчуває тотальний контроль, коли вона з квартири не має права вийти без дозволу батьків. Саме тоді відбувається бунт і дитина стає або паралізована, умовно – зомбі, або навпаки – настільки модернізується її енергія, що її неможливо зупинити, вона втікає, агресивно ставиться до соціуму, навколишніх, чинить кожною своєю дією спротив тому, що від неї вимагають", – каже Софія Гуменюк.

Вона додає, що якщо в дитини розвинуте почуття відповідальної поведінки, як ступінь дорослості, вона насамперед подумає не про себе, а про тих, кому вона може зробити боляче, принесе страх.

Як діяти, якщо це сталось

Перше, що спадає на думку батькам – покарати дитину за вчинок. Але психологи не рекомендують цього, пояснює Софія Гуменюк, адже таким чином підкреслюється безсилля впливу батьків на дитину, на її поведінку. Вона радить знайти конструктивні рішення ситуації: намагатися бути поруч й при першій потребі дати дитині пораду, як чинити в тій чи іншій ситуації.

"Тоді дитина буде приймати пропозиції оточення, зважувати й свої рішення, приймати тільки спільні рішення, тобто – погодження чи не погодження. Поки не навчиться, отримавши свій життєвий досвід, що передається батьками, самостійно приймати рішення. Це обов'язково потрібно в розвитку дитини як особистості, у здійсненні її планів, мрій. Батьки повинні дати не лише життя, а й вести по життю, бути у всьому прикладом для дитини", – продовжує спеціалістка.

Після проступку дитини завдання батьків – переконати її, що це вже сталось і повернути ситуацію неможливо. А от на майбутнє небажано, щоб це повторилось.

Перші дзвіночки

Сигналом, що комунікація порушена – демонстративний тип поведінки підлітка – коли дитина бунтує. Елементарному дорученню батьків вона чинить супротив, додає психологиня.

"Вона демонструє: або ви приймайте мене дорослим, як і ви, або я виконувати цього просто не буду. Тому що ви ж не виконуєте, а мене заставляєте. Він вимагає прийняття його як дорослого, а вчинки дитячі", – пояснює вона.

До 11 років дитина має пережити до семи страхів і повинна свідомо їх сприймати й реагувати на них. Якщо вона боїться прийти до домівки, до найрідніших людей, то це — недовіра, нелюбов, а не страх. Спонукати дитину до спонтанних дій може і надмірна тривожність оточення.

Читайте також: "Спокій, але не байдужість": як конфлікти та загроза війни впливають на психіку та як не панікувати

"Спалахи агресії, непорозуміння, які викликають надмірну тривожність, бунт, агресію – наприклад, така ситуація, як зараз в країні. Дитина бачить це все і транслює на себе. Психіка вразлива, емоційно-вольова сфера незріла, тому передбачити реакцію дуже важко. Тому лише довіра і бажання батьків обговорювати все, що турбує", – каже психологиня.

Як налагодити стосунки

У ситуації з хлопчиком була б дуже дієвою і конструктивною бесіда з особою чоловічої статті, не обов'язково батьком. Це може бути старший брат, дідусь, товариш сім'ї, каже пані Софія. Дівчинці дуже важлива думка мами і її оцінка ситуації, в яку втрапила дитина.

"Це може бути невимушена розмова. Якщо з підлітком розмову почати: "Сідай, буду з тобою говорити", або ще гірше – за якийсь предмет хапаються батьки й починають виховувати (діти називають і вибивачки, і шланги від пилососа), то це буде причиною не те що непорозуміння – прірви між батьками та дитиною", – каже психологиня.

Тому вона радить у жодному разі дитину за втечу не карати й не обмежувати, а довіряти їй, відтак вона тоді довірятиме дорослому.

"Можна спитати у невимушеній ситуації: "що трапилось, що ти не прийшов вчасно. Ти захопився, хто був з тобою, де ти був, ти переживав, ти подивився на годинник, побачив що запізнюєшся, що ти відчував? Чи були моменти, що ти не прийшов вчасно і тебе вже карали?" Дитина має у кожній фразі відчувати, що за нього піклувались, переживали, що дуже його тут люблять, приймають його таким, як він є, не переробляючи", – пояснює Софія Гуменюк.

Найперше, каже, що можуть зробити батьки, аби допомогти у ситуації, що пригнічує стан у сім'ї – звернутись до психолога і діяти за його порадою. Дитині потрібно допомогти отримати життєвий досвід, але безболісний, без страхів і тривог, і при цьому – не обмежувати її у прийнятті власних рішень.

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди