Під час саміту НАТО з Росією у Брюсселі, що відбувся 12 січня, Москва вимагала гарантій нерозширення Альянсу та скорочення присутності у східних країнах. Натомість у НАТО неодноразово повторили, що не відмовлятимуться від вступу будь-якої країни.
На думку колишнього спецпредставника Державного департаменту США з питань України Курта Волкера, такі вимоги висуваються тільки щоб пізніше заявити, що "переговори провалилися", адже вони повертають світову політику до результатів Ялтинської конференції та поділу світу на сфери впливу, встановлені у 1945 році.
Про те, що насправді хоче отримати Москва, пропонуючи нереальні умови, як довго вона готова намагатися домовитися із Заходом і що в такій ситуації робити Україні Волкер розповів в інтерв'ю Суспільному.
Які загальні враження від переговорів?
Загалом результати переговорів були доволі передбачуваними. Росіяни висунули надмірні вимоги, заборонивши НАТО колись приймати до Альянсу Україну, вимагаючи від НАТО відвести свої військові частини, які розміщені на союзних територіях — в Польщі, країнах Балтії, та наполягаючи на отриманні обіцянки нерозширення Альянсу більше. І по суті йдеться про поділ Європи на сфери впливу між Заходом і частиною, яка має бути під домінуванням Росії. Звісно, що росіяни в курсі, що це — щось таке, що НАТО та його союзники нізащо не приймуть. Тож виходить, ці вимоги по суті й висувалися лишень для того, щоби потім говорити, що переговори провалилися. І це мало б слугувати ґрунтом для того, щоби починати діяти на власний розсуд.
Це ми змогли побачити і в Женеві, і на зустрічі Росія-НАТО у Брюсселі, та й сьогодні у Відні так само. Це, звісно, уже не дивує, але й демонструє, як Росія та Путін загострюють свою риторику та вимоги. Йдеться про якісь примарні загрози для Росії, які насправді не існують, але які мають бути усунуті.
Чи справді ці переговори схожі на Ялтинську конференцію у частині про поділ впливу?
Абсолютно. Йдеться про двополюсну модель. З 1975 року діють Гельсінські угоди, на яких ґрунтується архітектура миру і безпеки в Європі. І є кілька моментів у цих угодах, які залишаються актуальними і сьогодні — утримуватися від використання сили, не змінювати кордони силою, не втручатися у внутрішні справи інших держав, повага до права держав обирати власних безпекових союзників. Ці речі були основоположними для європейської безпеки з 1975. І підписані вони були ще і Радянським союзом. Ці угоди були знову підтверджені у Парижі та Нью-Йорку у 1990-х та у багатьох інших документах, підписаних відтоді, зокрема і тих, які підписала Росія. Що Росія прагне зробити тепер — так це розірвати цю систему і повернутися до Ялти, яка може знову розділити континент (Європу) на території під російським впливом і західним.
Читайте також: Чи закриються "двері НАТО". Підсумки переговорів в Брюсселі
І Москва хоче визнання від Заходу, що вона має право зробити це і укріпити свій вплив на східноєвропейські країни. І країни, які належать до цього регіону — Грузія, Модова, Україна, країни Кавказу, Центральної Азії начебто не мають права бути суверенними, відокремитися від зони російського домінування.
Що це все означає для України?
Гадаю, з позицій України, усе ж є те, чим можна бути задоволеним за результатами переговорів. Є помітна відданість політиці "відкритих дверей" з боку НАТО, ніхто не говорить, що Україна навіки втратила можливість стати членом НАТО. Є чітка підтримка українського суверенітету та територіальної цілісності. Та й сама по собі Україна — держава з потенціалом, який лише зміцнюється — як у військовому плані, армія зараз почувається значно краще, а також політично, демократично, економічно.
Україна має сильні позиції. Тож поки Росія не має потенціалу просто узяти й захопити її.
Є загроза, що Росія посилюватиме свої військові дії проти України, враховуючи, що воєнні дії в Україні уже ведуться, вони можуть загостритися — усе можливо. Але в України є чіткі засвідчення від США та Європи, що будуть значно суворіші санкції проти РФ, якщо це станеться. І водночас безпекова підтримка України лишатиметься в силі і зростатиме, як і присутність НАТО довкола України. Усе це хороші сигнали.
Та одна річ, з якою я б посперечався: рішучі дії мають бути уже зараз. Нема сенсу чекати, доки Росія вдасться до нової масштабної ескалації щодо України. США та Європа мають діяти вже. Провокативна поведінка, погрози, спроби залякування, вимагання — це те, що вже відбувається. Ми маємо впроваджувати санкції вже, збільшувати безпекову підтримку України вже, розширювати присутність військових частин НАТО вже — щоби запобігти російському вторгненню, і водночас бути готовими відкликати санкції у разі, якщо Росія забере свої війська. Але враховуючи нинішні обставини, ми вимагаємо впровадження обмежувальних заходів нині.
Чи не зробить таким чином Захід собі й Україні лише гірше?
Так, така версія лунає — гадаю, суперечка щодо цього наразі точиться всередині НАТО і ЄС. Але моя позиція така: Росія уже загострила ситуацію, вона вже підігнала свої війська, вже висувала вимоги і погрожувала. Тож уже надто пізно говорити щось про те, що ми буцімто провокуємо Росію. РФ уже вдається до дій.
Ми так і не отримали на цих переговорах відповіді на запитання — чи буде нове вторгнення. Як ви думаєте?
На жаль, мені здається — хоча я й сподіваюся, що помиляюся — шанси, що Росія розпочне нове вторгнення значно більші, аніж можливість, що вона таки не вторгнеться. Я б сказав процентне співвідношення 70% до 30% на користь нової ескалації. Це буде болісно для обох сторін, не думаю, що це буде надовго — Путіну не потрібна затяжна війна, але я впевнений, що він готовий до дій.
Читайте також: "Нічого не вирішуватиметься без України". Експерти розповіли про перемовини між Байденом та Путіним
У мене нема жодних сумнівів, що Україна сильна і дуже вмотивована, і українська армія буде рішуче захищати українську територію. Але я просто хочу сказати, що треба бути готовими до всього, бо якщо ви лишень поглянете на те, що Росія уже зробила, стане ясно, що вона готова наступати знову.
Переговори закінчилися. Чого чекати тепер?
Гадаю, наступного тижня буде нова спроба продовжити говорити. Будуть знову двосторонні діалоги Росія-США, НАТО-Росія, по лінії ОБСЄ. Німці й французи проводитимуть консультації, ЄС, США намагатимуться знову. Адже ніхто не хоче, аби стався новий військовий конфлікт. Тож будуть нові спроби дискусій. Гадаю, Росія гратиметься у дипломатію дуже обачно, щоби потім можна було виступити і сказати: що ж, ну ми намагалися, але ж ви, Захід, були негнучкими, не слухали про нашу стурбованість.
Росія, думаю, погодиться говорити далі тільки якщо ЄС, США або НАТО зважатимуть на вимоги РФ. Мовляв: ви повинні дати нам те, чого ми просимо. Але ми, звісно ж, скажемо ні. І на якийсь час коло замкнеться.
Усе це (переговори), гадаю, для росіян грає на руку щодо сприйняття себе, зміцнення своїх позицій. Вони змогли домогтися того, що США провадили з ними двосторонній діалог щодо європейської безпеки та України уже чимало разів. Вони доволі далеко змогли протягнути свої неймовірні пропозиції, і гадаю, вони мають зиск від цього. Росія хоче визнання статусу рівного зі США, визнання свого домінування у Європі, і розширення цього визнання бодай на дипломатичному рівні — це якраз те, чого прагне Росія.
Що США намагалися робити, хоча вони й не дуже у цьому відзначилися, — брати до уваги ці російські вимоги і тиск і перенаправляти їх у ті русла, де можна з ними працювати. Наприклад, Росія заявляла про можливе застування американських ракет в Україні. Що ж, у нас була угода про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, ми б хотіли повернутися до нього. Але Росія першою його порушила. Утім тепер, якщо вона заявить, що хоче повернутися до обговорення обмежень на ракети малої та середньої дальності, ми будемо раді її підтримати.
А ще: у нас є Віденські угоди — документ, який визначає чисельність військових на навчаннях, місця їхньої дислокації, передбачає прозорість: Росія просто припинила його виконувати. Якщо Росія переживає за навчання, які НАТО може проводити на території країн-учасниць, або в Європі або десь ще — для цього є спеціальний механізм. І ми були б раді повернутися до застосування Віденських угод, але на основі двосторонньої взаємодії. Тож США намагаються направляти дії Росії у бік співпраці, але Росії це, на жаль, не цікаво. Вона прагне односторонніх зобов'язань з боку Заходу для Росії і визнання її сфер впливу.
Що треба зараз робити Україні?
Найперше, наскільки це можливо, підтримувати трансатлантичну єдність, так щоби ЄС, Франція, Німеччина, НАТО й Україна були зв'язані разом і виступали з єдиним меседжем. Друге: наполягати на активних діях з боку ЄС та США просто зараз, не чекати, поки Росія розпочне нове вторгнення. Також треба поміркувати про те, що Україна може зробити, щоби переконатися, що ціна для Росії за вторгнення буде непомірною для Путіна. Звісно, Україна наразі значно потужніша, ніж у 2014, і якби у нас були шанси попередити це, варто простежити, щоби ціна для Росії була вкрай високою.
Що відомо
- 13 січня прессекретар президента РФ Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що під час переговорів з НАТО було "зафіксовано розбіжності", однак для продовження діалогу Москва хоче отримали конкретні відповіді щодо принципових питань, до яких входить і можливість вступу України в Альянс.
- 12 січня у Брюсселі відбулися переговори Росії та НАТО, присвячені європейській безпеці. Фомін за підсумками засідання заявив, що російсько-натівські відносини "перебувають на критично низькому рівні" на тлі "повної деградації архітектури безпеки в Європі".
- На початку листопада 2021-го американські ЗМІ повідомили про скупчення російської техніки на кордоні з Україною, однак тоді у Міноборони та РНБО заперечили цю інформацію. 21 листопада голова української розвідки заявив, що Росія сконцентрувала біля кордонів з Україною понад 92 тисячі військовослужбовців і готується до нападу до кінця січня-на початку лютого 2022 року.
- 17 грудня Міністерство закордонних справ Росії запропонувало США проєкти договору про гарантії безпеки та угоди щодо забезпечення безпеки РФ та країн-членів НАТО, що передбачає заборону на включення до складу альянсу країн колишнього СРСР (а отже і України).
- У відповідь США й НАТО тоді ж заявили, що отримали пропозиції Росії, але обговорювати питання європейської безпеки без участі союзників у Європі не будуть. А МЗС України наголосило, що лише країна і НАТО вирішують, як розвиватимуться їхні відносини, зокрема що стосується розширення Альянсу.
- В ОБСЄ вважають, що ризик початку війни в Європі нині значно вищий, ніж будь-коли за останні 30 років.
Підписуйтесь на розсилку Суспільного – головні новини та тексти тижня в одному листі.
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
