Наприкінці 2021 року у видавництві IST Publishing вийшла фотокнига Ігоря Чекачкова NA4JOPM8. Це незвичний фотопроєкт, адже роботи поєднані між собою технічним збоєм. Під час бекапу десятирічного архіву жорсткий диск розбив велику частину файлів. Вони змінилися візуально, але водночас утворили серію, що поєднала особисті переживання автора, політичні події в Україні та репортажні зйомки, зроблені впродовж десяти років.
Пізніше роботами зацікавилася польська дизайнерка Аня Налєнска-Мілах та видавництво IST Publishing. Проєкт зібрав понад 91 000 гривень на спільнокошті, отримав підтримку від Європейського Союзу та Міжнародного Фонду "Відродження".
Журналістка Суспільного Марія Бліндюк поговорила з Ігорем Чекачковим про його погляд на сучасну українську фотографію, складнощі видання фотокниг та як з’являються випадковості в цифрових алгоритмах фотографії.
Фотожурналістика
Український фотограф Ігор Чекачков починав із репортажної фотографії. Захоплення літературою, живописом і кінематографом підштовхнуло до бажання створювати. Один з його улюблених режисерів Стенлі Кубрик також починав із фотографії, тому й Ігор вирішив спробувати.
Так він опинився у фотожурналістиці. У 2007 році працював із харківським "МедіаПортом", пізніше – з "УНІАНом", "Фокусом", Forbes, а за ними й міжнародними Guardian та Asossiated Press. Це були різні зйомки: від пейзажів і портретів до мітингів і спорту.
"Мені це дуже подобалося, але я завжди відчував обмеженість такого формату", – Ігор розумів, що фотографією можна робити більше. Окрім прикладної функції супроводу журналістського матеріалу, йому хотілося досліджувати самодостатню фотографію.
Ігор Чекачков не розлучався з камерою, навіть коли закінчував роботу. Але в певний момент познайомився з харківським фотографом Романом Пятковкою й той сказав, що Ігореві треба займатися художньою фотографією, а не фотожурналістикою.
Виставка в Парижі
Упродовж декількох років Ігор Чекачков працював над серією Daily Lives – фотоісторіями зі спільного проживання людей. Здебільшого він фотографував близьких людей. А також пропонував малознайомим жінкам пожити разом, щоби фотографувати їхній побут – вони погодилися.
Коли опублікував ці роботи на своєму сайті, йому запропонували виставку в Парижі. "Я здивувався, але поїхав. І побачив, що фотографію можна виставляти й продавати. Якийсь час я пожив життям, яким мені хотілося би жити завжди", – згадує Ігор. Із Парижа він повернувся з розумінням, що фотожурналістикою хочеться займатися менше.
Фотошкола
У 2010 році Ігорю Чекачкову запропонували викладати у фотошколі базові курси фотографії й фотошопу. Пізніше він перейшов у Фотошколі МЦФ, де читав курси з журналістики й композиції. Працюючи там із 2012 до 2017, Ігор сильно змінювався як фотограф – якраз переходив від фотожурналістики до художньої фотографії. Це переосмислення фотографії він хотів передати й у своїх лекціях. Але вписувати своє бачення в погоджений курс вдавалося дедалі складніше.
Ігор згадує, що тоді в Харкові мало говорили про фотографію як про мистецтво. "Так про неї говорив Пятковка, але в себе на кухні", – згадує Ігор.
Зрештою Ігор Чекачков зрозумів, що треба створювати свою школу, де можна буде говорити про фотографію так, як він це бачить: "Я вірю, що фотографія – не набір формул, не кнопки на фотоапараті, а бачення, почуття. Щось настільки глибоке й безкінечне, куди можна занурюватися постійно, не обмежуючися набором знань зі школи. Здається, неможливо знати напевно, що таке фотографія".
Вплив на фотографію інших мистецтв
"Не пам’ятаю, хто саме, але один фотограф сказав, що ми фотографуємо не фотоапаратом, а книгами, які прочитали, жінками, яких ми любили – здається, він додав щось ще. Література впливала на мене й робила мене інакшою людиною. Все, що впливало на мене, робило мене вразливішим і чутливішим – що корисно для фотографії", – каже Ігор Чекачков.
Відтак, серед тих, хто вплинули на його стиль, він називає письменників Франца Кафку, Хуліо Кортасара та Юкіо Місіму. Також Ігор вважає, що Марсель Пруст особливо важливий для фотографів. Із режисерів Ігор Чекачков згадує багато азійського кіно, зокрема Вонга Карвая, а також Андрія Тарковського та Жана-Люка Годара.
Якщо говорити саме про фото, француз Анрі Картьє-Брессон змінив уявлення Ігоря Чекачкова про фотографію ще на ранніх етапах роботи у фотожурналістиці. Пізніше вже познайомився з харківськими фотохудожниками Романом Пятковкою, Євгенієм Павловим та Борисом Михайловим.
Сучасна українська фотографія
Коли Ігор Чекачков тільки починав займатися фотографією, йому здавалося, що вона в Україні мертва, тим паче художня. Зараз він бачить, що ситуація змінюється: з’являються нові інституції, а також люди, які хочуть щось робити. Проте українській культурі бракує грошей – немає музею з хорошим фінансуванням, центру або галерей, присвячених фотографії, а також бракує університету, що навчав би фотографії впродовж п’ятьох років.
"Я досі бачу супротив людей, які ще не звикли бачити фотографію інакшою. Вони звикли її бачити в прикладному, естетському вигляді", – каже Ігор, згадуючи реакцію аудиторії на виставку "Чутливість. Сучасна українська фотографія" в Мистецькому Арсеналі та персональну виставку Бориса Михайлова "Заборонене зображення" в PinchukArtCentre.
"Коли я був фотожурналістом, у мене було чітке розуміння, як зробити хорошу картинку. Пам’ятаю момент, коли мені стало огидно від такого сприйняття – я побачив матеріал "Дежавю фоторедактора", де автор пройшовся кадрами, що повторюються з року в рік", – згадує Ігор. Ці кадри здаються ідеальними з погляду фотожурналістики, але виявляються повторюваними кліше. Відтак, це ремесло, а не мистецтво.
NA4JOPM8
Якось Ігор робив бекап і копіював усі свої фото з одного вінчестера на інший. Поки копіювалися файли, диск почав дивно пищати. Ігор його вимкнув і спробував знову ввімкнути: "Я до кінця сподівався, що це щось не з жорстким диском, а з кишенею, в якій він". Коли він відніс вінчестер у сервіс, виявилося, що файли збереглися, проте в новому вигляді.
Ігор не відразу усвідомив цю втрату, потрібен був час. Але відразу подумав, що результат помилки на диску NA4JOPM8 виглядає незвично й до цього варто згодом повернутися.
Деякі фотографії, виставлені раніше в галереях, залишилися в галеристів і вони повернули їх автору. За декілька місяців Ігор відкрив жорсткий диск знову. Частково фото збереглися, частина не відкривалися зовсім, а ще деякі – змінилися. Пізніше, коли Ігор формував із пошкоджених фото проєкт, йому навіть хотілося, щоби деякі знімки пошкодилися, але вони залишилися в початковому вигляді.
У 2014 році Ігор робив серію, де поєднувалися політичні події в Україні з особистими зйомками. Йому хотілося показати, що життя людей поза Майданом не менш важливе. Життя людини не обмежується однією роллю – політичне так само вартує, як й інтимне. Але візуально ці роботи дуже відрізнялися, тому не виходило зібрати їх в один проєкт. Історія з жорстким диском створила між цими знімками візуальну цілісність, поєднавши їх розбитістю – раптом візуальна мова стала єдиною.
Приблизно в той час видавництво "Віват" запропонувало Ігорю Чекачкову робити артбук разом з іншими харківськими художниками, зокрема Гамлетом Зінківським. Спершу Ігор загорівся ідеєю, але вже в процесі розробки концепції зрозумів, що проєкт не вдається – здебільшого через те, що раніше видавництво ніколи не робило фотокниги. "Я не почувався в руках професіоналів, які розуміють, що вони роблять. Вони погоджувалися на мої пропозиції, але мені це не подобалося, тому що в мене також немає досвіду створення фотокниг", – розповідає Ігор.
Згодом Ігор Чекачков познайомився з польским фотографом Рафалом Мілахом – дизайн його фотокниг став одкровенням для Ігоря. Дизайнеркою виявилася його дружина – всесвітньо відома Аня Налєнска-Мілах. Ігор і не мріяв до неї потрапити, адже її робота коштує дорого, а черга формується на роки вперед. Але наважився їй написати через Рафала, попросивши поради в подальшій роботі з книгою. Ані сподобався проєкт і вона захотіла взятися за нього.
Дизайнерка навіть погодилася посунути свій графік, щоби взятися за проєкт раніше: "Уявіть, що до вас прийшов Стівен Спілберг і запропонував зняти кіно. Одна з найкращих дизайнерок Європи хоче взятися за цей проєкт. Так, це дорого, але дуже круто".
Проте видавництво відмовилося від співпраці з дизайнеркою, а згодом і від проєкту загалом. Ігор Чекачков працював із Анею Налєнскою-Мілах уже без видавництва. Разом вони створили dummy – чернетку майбутньої фотокниги, для якої тепер необхідно було знайти видавництво й фінансування, оскільки доти Ігор оплачував роботи Ані самостійно.
Згодом Антуан Д’Агата познайомив Ігоря з його друкарем зі стамбульської типографії MAS, який особливо любить складні фотокниги. Коли Ігор показав йому чернетку, зроблену з Анею Налєнскою-Мілах, той сказав: "Складний проєкт. Раніше я такого не робив, тому хочу взятися за нього". Пізніше за NA4JOPM8 взялося видавництво IST Publishing.
Перш ніж братися за новий проєкт, Аня Налєнска-Мілах запитує у фотографів, чому це має бути саме фотокнига. "Не хочу нікого відмовляти, але фотокнига – це стільки грошей! Якщо у вас є вільні 10–20 тисяч євро, звісно, робіть скільки завгодно. В іншому випадку треба чітко розуміти, навіщо це робити", – пояснює Ігор.
NA4JOPM8 підсумовує 10 років його роботи. Тут важливо не тільки те, як виглядає кожен знімок, але і їхня взаємодія між собою. Книга це підкреслює, адже дизайн передбачає сторінки різного формату.
Нові проєкти
Ігор показує, як він працює зі своїми фотопроєктами. За необхідності може сісти з ноутбуком у кав’ярні, але найзручніше працювати зі знімками, коли вони всі перед очима на стіні – тоді не потрібно заходити в програму, щоби змінити їх місцями чи додати нові.
Останнім часом Чекачков дедалі більше працює з цифровою фотографією – йому цікаво досліджувати особливості її алгоритмів. Після випадковостей проєкту NA4JOPM8 він робить навмисні експерименти з алгоритмами цифрового зображення, залишаючи місце для непередбачуваного ефекту.
Одна з останній серій – панорами пейзажів, склеєних цифровим алгоритмом. Лінії переходять одна в одну, перспектива змінюється, як неможливо в реальному житті. Ці моменти розчулюють фотографа – вони неконтрольовані, камера сама їх зшиває. Навіть якщо фотограф приблизно передбачає, якою вийде картинка, швидше за все, вийде інакше.
Ці роботи виставлялися в "Мистецькому Арсеналі" під час виставки "Чутливість. Сучасна українська фотографія", і головним проханням Ігоря Чекачкова було, щоби зображення вийшли якомога більшими, тому що в них важливі маленькі деталі випадковостей.
