Після восьми років слідчих дій, розповідає хмельничанка Ірина Ковалевська, в учасників Революції Гідності та родичів Героїв Небесної Сотні з'явилася надія, що винних, нарешті, покарають. Ірина додає: для неї та її однодумців з Хмельницького Майдану це найсвітліша думка за всі вісім років. Спогадами про події, які розгорталися в обласному центрі від листопада до кінця лютого, вона поділилася зі Суспільним.
Ірина Ковалевська згадує: уперше вийшла на Майдан Незалежності Хмельницького 23 листопада 2013 року із прапорами та стрічками Європейського Союзу. Тодішній президент Віктор Янукович, каже, відмовився підписати Асоціацію з Європейським Союзом: "І тому ми в знак протесту вийшли. Я особисто вийшла без вагань, тому що я була в Європі до цього не раз, я бачила чистоту, порядок, я бачила цінності, соціальний захист".
Відтоді жінка щодня була тут на народних віче та брала участь у всіх подіях революції Гідності. Пригадує: "Все було мирно, діти танцювали, співали пісні. Щодня я приходила, починаючи з 23 листопада, незалежно від умов. Тоді зима була люта, але ми стояли. Я до роботи, після роботи, в обідню перерву приходила".
Мирні настрої, продовжує Ірина, змінилися після побиття в Києві студентів та перших нападів на мітингувальників: "Почалися там і збройні напади, і «тітушки» вбивали людей, люди зникали. Були поставлені намети, підключилися волонтери, які давали чай і каву, ставили бочки, щоб можна було зігрітися".
22 січня поранили учасника київського Майдану, 20-річного Сергія Нігояна. Хлопець помер, і його загибель, каже Ірина, підштовхнула мітингарів до рішучіших дій: "Це було таке перше вбивство. Люди вийшли, були настільки обурені, що вбили людину. І ми зрозуміли, що ця влада ні перед чим не зупиняється, вбиває".
24 січня, згадує Ірина, мітингарі попри спротив охоронців зайшли в приміщення обласної ради, де того дня була сесія. Каже, вимагали, аби голова і депутати стали на бік революціонерів. "Хотіли зайти і поговорити з Василем Ядухою, тодішнім головою, але він вже на той момент втік. Тут було дуже багато охорони, в чорних шоломах, такі, як в Києві на Майдані. Тут і сльозогінний газ було застосовано. Але мітингувальники зайшли в приміщення, зайняли кабінети. Олександр Симчишин став в.о. голови ОДА, Леся Стебло була заступником", - пригадує Ірина Ковалевська.
19 лютого, продовжує учасниця революції Гідності, мітингувальники пішли до управління СБУ, висуваючи вимоги: "Щоб не переслідували майданівців, бо викликали на допити. Щоб вони не палили документи, аби приховати все, що там було записано. Подейкували, що була зброя якась хімічна, і ми боялись, що її застосують проти людей. В Києві вже вбивали майданівців. Треба було якось зупиняти це все. Вийшли люди просто з побажаннями зустрітись, але почали водометами поливати людей. Тоді люди почали двері шарпати, вибили скло, щоб все-таки вийшли звідти. Потім почали звідти стріляти в повітря. Згодом ми дізналися, що кулі відрекошетили і вбили Людмилу Шеремет і Дмитра Пагора. Події розвивались настільки швидко, було страшно. Але ми знали, що треба стояти. Було страшно, коли стріляли".
Ірина каже, що вже зі ЗМІ дізналася, що закінчили слідство в справі вбивств майданівців: "Це на восьмому році завершені дії слідчі і передані до суду. Це трішки надихає і дає надію, що рано чи пізно вони все одно будуть покарані".
