"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста "Українська правда"

До 21 роковин вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе в ефірі Радіо Культура шеф-редактор директорату Суспільного телебачення і голова комітету Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Макаров згадав, яким було суспільство у момент зникнення журналіста, чи змінилися відтоді українські цінності та символом чого стала "справа Ґонґадзе" в новітній історії країни.

Василь Шандро: 16 вересня 2000 року у Києві зник журналіст інтернет-видання "Українська правда" Георгій Ґонґадзе (хроніка тих подій), і вочевидь, це – один з найрезонансніших і найважливіших моментів у новітній історії України. І це особливо видно через 21 рік. І тому разом з Юрієм Макаровим будемо згадувати 2000 рік. Сподіваюся, що говоритимемо і про самого Георгія Гонгадзе, і про справу, яку він робив, і зрештою про те, як ми це все осмислюємо, рефлексуємо і з якими наслідками зустрілися через ті події.

Пане Юрію, початок "нульових" – якими тоді були українські журналісти, українське телебачення і які були історичні часи? Це був 2000-й, який зустрічали із різними апокаліптичними пересторогами.

Юрій Макаров: Якби ви зараз це не нагадали, я б забув. Насправді передбачення були апокаліптичні, що обнуляться всі годинники на всіх комп’ютерах, а тоді вже було зрозуміло, що без комп’ютерів сучасний світ не працюватиме.

Сам факт, що українці тоді так бурхливо обговорювали цю тему, означає, що життя трішечки налагоджувалося.

У 90-ті не було жодних правил, натомість була ейфорія, яка швидко змінилася розгубленістю. Це все ж таки був не найкращий період в нашій історії. І тут раптом з’являються якісь правила, які принаймні можна написати на папері. Ти не просто не маєш надурити або образити якогось бандюка, ти маєш рахуватися з певними політичними і економічними силами, які постали, позначилися, і Леонід Данилович Кучма був особисто автором тієї політичної і економічної конфігурації і цього взаємозв’язку між економікою і політикою, яким ми досі маємо "задоволення" милуватися.

І в цей момент почала створюватися доросла преса. Скажімо так: можливо, у 1995, 1996, 1997 роках з’являються видання другої генерації. Наприклад, "День", "Дзеркало тижня".

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста"Українська правда"

Георгій Гонгадзе (з правого боку) на мітингу.

Василь Шандро: Я теж пригадую в тому числі і телебачення, тому що про 90-ті ми великою мірою пам’ятаємо через кризи і ретроспективу, візію російську, як не крути. Але у нас зародилося багато цікавих процесів, які згорнулися, на жаль, під нульові або в нульових.

Юрій Макаров: Так отож. Річ у тому, що наші процеси з Росією були у чомусь паралельними, а не синхронними, в чомусь взагалі перпендикулярними. Бо там було значно більше грошей, значно більший кадровий резерв, але водночас була готовність за першим сигналом виконувати вказівки начальства. А у нас в цьому сенсі – бідні, але горді. І так українська преса існувала приблизно до Помаранчевої революції.

І тоді проявилися і всі вади, які ми сьогодні так само маємо "щастя" переживати. Тоді з’явилася джинса (проплачені хвалебні матеріали на користь політиків, – авт.) і політична залежність видання від власника: "Цього не чіпай, а цього…". З’явилися смотрящі з Адміністрації президента, які у нас просто… Я мав задоволення ними милуватися щодня, бо вони сиділи в кімнатці у сусідньому кабінеті з моїм на телецентрі в "Олівці". Це вже, перепрошую, був не 2000-й, а 2004 рік. Ми себе заспокоювали тим, що вдягали в ефір помаранчеві краватки і давали в такий спосіб зрозуміти, що типу медіа з народом.

Василь Шандро: Ми свої!

Юрій Макаров: Так, так. Виявилося, що наш дух свободи мав дуже коротке дихання. І в цьому сенсі Георгій, як мені здається, значною мірою став адвокатом української журналістики. Я не кажу, що він був білий і пухнастий в білих шатах. Тому що всі, напевно, не пам’ятають: він певний час працював у передвиборчому штабі Наталії Вітренко. Але він був безумовно сміливий. І в той момент, коли йшлося не про заробляння грошей, а про журналістику як таку, те, як кажуть у Ватикані, ex cathedra, він не дозволяв собі не те, що брехати, а просто бути не досконалим. І в цьому сенсі він показав якоюсь мірою приклад того, що можна бути досконалим в цьому недосконалому фаху.

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста

Василь Шандро: Пане Юрію, ви пам’ятаєте ті дні, коли Георгій зник? Що відчували?

Юрій Макаров: Тоді, напевно, була розгубленість, ми не були аж такими вже близькими друзями, просто симпатизували один одному. Я пам’ятаю вечір, коли він дізнався, що в нього народилася двійня. Тоді на телецентрі ще в одному з генделиків продавали алкоголь, і він не розумів, до кого і з ким поділитися своєю радістю, йому треба було з кимось випити. І от ми сиділи і пили. Це був 1997 рік. Ми пили коньяк і розмовляли про долю країни, в якій житимуть його двійнята. І звісно, що на той момент все виглядало… А коли він зник, була тупа розгубленість: невже це можливо в нашій країні? Що тут в Україні ніби вже все стало на рейки, і раптом можливі такі історії. "А може, він загубився?", "А може, він загуляв?". Та ні, це не відповідає його темпераменту. Він міг гуляти, але не міг загуляти.

Те, що сталося, було моментом дорослішання. Я, до речі, досі до кінця не впевнений, що це не було підставою. Кучму теоретично могли спровокувати на всі висловлювання, а у нього, як відомо, був дуже поганий характер – він вибухав, треба було тільки піднести сірника. І не виключено, що це було використано для того, щоби потім якось... Ким і для чого було використано? Це зрозуміло. Для того, щоб взяти українську владу на короткий повідець.

Але однак принциповий момент: особисто президент країни віддавав наказ позбутися журналіста чи просто його трішечки підлякати – все одно ми прокинулися в іншій країні.

Василь Шандро: Виходить, що ця подія була надзвичайною, тобто подібних речей у 90-х масово не відбувалося, інакше просто б ніхто не помітив, коли зник ще один журналіст.

Юрій Макаров: У 90-ті, якщо і були якісь ексцеси, коли вивозили людей до лісу, то це було радше пов’язано з якимись примітивними виробничими суперечками: хтось там комусь не підкорявся чи хтось у когось щось поцупив. Тобто там були суто економічні мотиви, а тут була політика в чистому вигляді.

Ніяких особливих ілюзій не було у нас, всі знали ще з радянських часів, на що здатна тодішня міліція, і вона на той момент взагалі аж ніяк не змінилася. А от чи здатні політики на такі дії, ми не знали.

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста

Василь Шандро: Ми часто згадуємо або пов’язуємо зі справою Ґонґадзе журналістику. Це чи не перше, про що говорять в цьому контексті. Але чи ця історія, даруйте, що так називаю трагедію, проте, чи вона лише про журналістику?

Юрій Макаров: Ні. Я переконаний, що журналісти не мають ніяких особливих привілеїв, якщо не йдеться про доступ до інформації. Не можна казати: "Знаєте, хлопці, от журналістів не треба чіпати, а всіх решта можна". Ні, тут радше про інше йдеться. От якщо вже журналіста, тобто людину, яка на виду і публічна, навіть якщо йдеться про нікому не відомого кореспондента якогось міського каналу у невеличкому місті, чіпають руками, то це означає, що ніхто не є захищеним.

А те, за що може постраждати журналіст, – додаткова обставина, але не головна, не принципова. Я так вважаю.

Василь Шандро: Події, які відбулися далі – "касетний скандал", акція "Україна без Кучми", – зараз ми можемо з цілковитою вірогідністю говорити, що "Помаранчева революція" була ланкою цього ланцюга. А ця боротьба зі страшною машинерією, з монстром, який інкорпорований в українське середовище, триває якоюсь мірою і досі? Чи це я трохи перебільшую, зміщую акценти?

Юрій Макаров: Ні, вона триває досі, тому що є неформальні правила, за яким живе політикум, еліти. У мене колись була улюблена цитата, не буду згадувати звідки, але коли одного художника, який емігрував з СРСР у Штати, запитали про те, в чому він вбачає свободу, то митець відповів: "Свобода – це коли багато мафій". Тобто коли все керується формальними стосунками. Ти знаєш, що існують правила, і вони не написані на колінах злодіїв.

Василь Шандро: Пане Юрію, в останні роки ми багато говоримо про існування цінностей. Наприклад, в журналістиці говоримо про те, що існують певні правила, що існує писаний чи неписаний кодекс професії. Тобто ми унормовуємо поведінку в дуже різних галузях, і не лише професійних, а й, наприклад, у взаєминах між людьми. На вашу думку, це явище і поняття цінностей за ці 20 з гаком років еволюціонувало якось?

Юрій Макаров: Скажу так, як відчуваю. Якщо говорити про середню температуру по палаті, то я не переконаний, що аж так змінився ландшафт ціннісної України. Якщо йдеться про окремі групи, то безумовно. Тому що з’явилася генерація, яка не з’явилася нізвідки. Її появу підготували всі...

Василь Шандро: Попередні?

Юрій Макаров: Тоді символом чого, на вашу думку, став Георгій Ґонґадзе за ці роки? В таких дуже непростих історіях є завжди небезпека використати іноді з дуже різною метою пам’ять про людину. І ми, на жаль, в нашій історії маємо ці неприємні досвіди, маніпуляції, експлуатації.

Юрій Макаров: У мене є одне абсолютно просте для мене самого пояснення, який сенс Боженька вклав у цю конкретну колізію з українським журналістом Георгієм Ґонґадзе: те, що один у полі воїн; те, що від однієї людини може залежати дуже багато; те, що від однієї людини залежить, коли вона спроможеться на якийсь винятковий, я не кажу подвиг, але на якийсь позитивний крок; і те, коли у неї не вистачить характеру, коли раптом "дав слабину", а потім виявляється, що одна слабкість однієї людини у вирішальний момент історії так само може повернути хід подій.

Так що в цьому сенсі бути гідним, бути хоробрим, бути класним, бути рішучим, бути принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс. Навіть якщо тобі здається, що від тебе нічого не залежить.

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналістаwww.reporters.media

Про премію Георгія Ґонґадзе та вшанування пам'яті журналіста 16 вересня

Пряма мова

Оксана Мамченкова, координаторка проєктів в Українському ПЕН:

16 вересня об 11 ранку премія імені Георгія Ґонґадзе у партнерстві з центром прав людини ZMINA провела акцію пам’яті Георгія. Я нагадаю, що 16 вересня роковини – 21 рік без Георгія Ґонґадзе. В цей день у 2000 році його було викрадено і насильницькі вбито. В цей день ми зібрали представників правозахисних організацій та журналістів, аби, по-перше, згадати, яким він був і який внесок зробив у розвиток української журналістики, а потім, по-друге, згадати, як його вбивство і право розслідування вбивства вплинули на розвиток суспільства, адже ми знаємо, що це спровокувало і великі масові акції протесту, і великі зміни в державі.

Досі офіційно не названий замовник вбивства, хоча минув 21 рік. Ми маємо тільки названих виконавців вбивства. І цього року – 2 липня – Верховний суд остаточно залишив довічно ув’язнених виконавців вбивства. Серед учасників нашої акції – Мирослава Барчук, яка була знайома з Георгієм, правозахисниця і представниця сім’ї Ґонґадзе – Валентина Теличенко, яка протягом всіх цих років займається справою Ґонґадзе, веде її і добивається того, аби сім’я Ґонґадзе мала ту справедливість, на яку заслуговує. Також серед запрошених – Севгіль Мусаєва, головна редакторка видання "Українська правда". Це видання, яке разом з Оленою Притулою заснував у 2000-му році Георгій Ґонґадзе за кілька місяців до того, як він був убитий.

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста"Українська правда"

Георгій з дружиною Мирославою.

День пам'яті 16 вересня – це не лише згадки про Георгія Ґонґадзе, а про всіх вбитих журналістів у роки незалежності України. І дуже багато з цих злочинів досі не мають остаточних рішень, не поставлено крапку в судових справах.

Премія імені Георгія Ґонґадзе існує три роки. Її заснував Український ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською бізнес школою, з асоціацією випускників Києво-Могилянської бізнес школи та виданням "Українська правда". Її основна мета – підтримка незалежних журналістів. У нас є капітул – це наше журі, до якого входять дев’ятеро людей, зокрема, представники сім’ї Гонгадзе і "Української правди", але також моральні інтелектуальні авторитети, і медіаексперти, журналісти. І вони визначають раз на рік журналіста чи журналістку, який чи яка, на їхню думку, зробив чи зробила найбільший внесок, працюючи в незалежній журналістиці.

Ми вручаємо премію 21 травня – це день народження Ґонґадзе, і дуже хороший для цих свят привід поговорити про незалежні медіа, незалежну журналістику, і нагадати всім, що вона існує попри те, що багато хто сумнівається. А крім того, ми робимо багато інших проєктів і всі вони спрямовані на те, щоб підсилювати роль незалежних медіа, без яких неможлива незалежна держава Україна.

"Бути рішучим та принциповим, інакше кажучи, бути Ґонґадзе – є сенс". Роковини вбивства журналіста"Українська правда"

Ґонґадзе у парламенті.

Що відомо

  • 16 вересня 2000 року був викрадений журналіст і засновник інтернет-видання "Українська правда" Георгій Гонгадзе. 2 листопада того самого року його обезголовлене тіло знайшли в Таращанському лісі.
  • Обставини смерті Гонгадзе у 2000 році стали приводом для протестів проти тодішнього президента України Леоніда Кучми.
  • Під час "касетного скандалу" були опубліковані аудіозаписи, на яких Кучма, Володимир Литвин та інші високопоставлені чиновники нібито обговорюють необхідність змусити "замовкнути" Гонгадзе через його інтернет-статті про корупцію на високому рівні. Нікому з них не були пред'явлені звинувачення в віддачі наказу вбити Гонгадзе.
  • 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України – Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича. Суд позбавив їх волі на термін від 12 до 13 років.
  • У січні 2013 року суд засудив до довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача за вбивство журналіста.
  • Поховали вбитого журналіста 22 березня 2016 року в Києві.
  • Замовники вбивства не встановлені.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше