"Пошлая Молли". Що батькам треба знати про улюблений гурт українських підлітків

"Пошлая Молли". Що батькам треба знати про улюблений гурт українських підлітків

"Пошлая Молли". Що батькам треба знати про улюблений гурт українських підлітків

Вчора, 18 лютого, відомий харківський рок-гурт "Пошлая Молли" випустив нову платівку PAYCHECK. Зазвичай до нього ставляться зі зневагою всі, хто старше 18 років. Мовляв, це і не музика взагалі, а спекулювання на молодіжній аудиторії заради прибутків. Однак факт лишається фактом: "Пошлая Молли" — найпопулярніший гурт серед українських підлітків. Така собі Nirvana для покоління Instagram.

Ми вирішили розібратись, чому наша молодь так фанатіє від цього колективу. Адже щоб привчити дітей до українського/україномовного контенту, спочатку треба зрозуміти, що саме їх чіпляє.

Читайте також: "Що таке TikTok. Нова соцмережа, яка спричиняє миттєву залежність"

Спрощена лексика

Одна з головних особливостей творчого стилю "Пошлой Молли" — це слова до текстів пісень. Вони зовсім не схожі на традиційні пісенні вірші, з римами та певним сюжетом чи ідеєю. Ліричний герой гурту постійно перебуває у специфічному стані. Він ковтає слова та видає певний потік свідомості, ніби переборщив з алкоголем чи наркотичними речовинами. Назви брендів і торговельних марок, неіснуючі комерційні джингли, сленгові англіцизми перемішуються з рваними описами розпусної поведінки потенційної слухачки "Пошлой Молли". Також Кирило дуже часто іронізує над власним статусом рок-зірки і вживає багато ненормативної лексики.

Музика на межі з примітивізмом

Інший секрет успіху гурту — дуже прості та доступні пісні із середню тривалістю 2 хвилини. Виття синтезаторів і перевантажений звук електрогітар, запозичений з панку. Прості гармонії та акорди, ніби створені для того, аби стрибати під них на концертах. Аж занадто прості для дорослих, які виросли на Pink Floyd і The Beatles. Це чудове підґрунтя для так званого конфлікту "батьків і дітей". Старше покоління, яке поважає Depeche Mode та Воплі Відоплясова і виступає за "музичний мелодизм", сприймає "Пошлую Молли" як набридливий писк. Слів не розбереш, звук "поганий" та примітивний. Діти, у свою чергу, "бунтують". У такий спосіб вони демонструють свою дорослість, відриваються від "застарілих" батьків та вимагають власної музики, саундтреку до того світу, в якому вони опинились.

Читайте також: "Чому українська музика 90-х така дивна (і така прекрасна)"

Ефект довіри

Усе вищезазначене створює, як не дивно, ефект довіри у юного слухача. Адже він приблизно так і спілкується зі своїми однолітками, коли переписується в месенджерах або опиняється подалі від батьків і вчителів. Дитина сприймає Кирила як "свого хлопця", який побував у багатьох колотнечах, який на вечірках не займає пасивно-сором’язливу позицію, а, навпаки, перебуває у вирі подій. Певною мірою енергетика "Пошлой Молли" заряджає молодь, яка дуже часто насправді соромиться спілкуватися чи ділитися своїми почуттями просто так. Дуже легко, випивши трохи алкоголю та послухавши декілька пісень гурту, відчути себе розкутим, здатним на відверті вчинки чи слова.

Непереможний капіталізм

Щоб пояснити феномен успіху "Пошлой Молли", можна вдатися до більш серйозного культурного аналізу. Уся "сучасна культура" наскрізь просякнута духом капіталізму. Тому аргументи проти "Пошлой Молли" на кшталт "це продюсерський проєкт, щоб заробити грошей на дітях" видаються просто смішними. Будь-яка наша дія в культурному полі вже оцінена капіталом, просто комусь вдається заробляти на творчості, а комусь ні.

Якщо ми говоримо про сучасну музику, вона вся без винятків служить чудовиську Капіталізму — і "чесної музики" та "щирої творчості" вже не лишилось. На прикладі тієї ж Nirvana, чий фронтмен віддав не тільки свій голос, а й життя за так зване покоління MTV. Подумайте про нове покоління. Про тих, хто народився після 2000 року. Кожен їхній крок заздалегідь прорахований, відстежений, проданий і куплений маркетологами ще до того, як він реально відбувся. У часи пост-історії, постправди неможлива справжня інновація та щирість. Все, що лишається (за версією Курта Кобейна та "Пошлой Молли") — отримати максимум насолоди від життя. Це, власне, і лишиться головним пунктом підліткової програми, якщо дорослі не знайдуть з ними спільну мову і не нададуть фундамент певних цінностей і віри.

Ефект Апокаліпсису

Важливий відтінок музики "Пошлой Молли". Вона звучить так, ніби до кінця світу лишився один день: нервово, голосно, нестримано. І, здається, саме так почувається молодь в усі часи. Як для них виглядає світ дорослих? Постійна напруга, нудна робота, скупі розмови ввечері, кредити, телевізор та зморшки і стрес від новин. Дорослі намагаються втримати все на своїх плечах і думають, що в такий спосіб захищають дітей від його негативних проявів. А діти більш за все на світі ненавидять, коли від них щось замовчують. Коли батько мовчить перед телевізором і вимагає гарних оцінок та успіхів у навчанні замість того, аби чесно розказати про свої проблеми і залучити дитину у "реальний" світ. Про який вона де в чому знає більше за батьків. До того ж час прискорився, завдяки інтернету весь світ перетворився на глобальне село. І поки дорослий напружено вирішує, як же поставитись до тієї чи іншої проблеми чи йде до психолога, дитина робить на цю тему мем — і в такий спосіб хоч трохи зменшує напруження.

Як все це стосується музики "Пошлой Молли"

Послухайте хоча б пісню "Мишка". І текст пісні, і кліп переносять слухача в популярну культуру 2000-х, у нездоровий культ сексуального тіла та зірок на кшталт Брітні Спірс, за кожним кроком яких слідкував весь світ і читав про їхні витівки "жовті новини". Це дивним чином дуже добре римується з поколінням Instagram. Майже в кожної дитини є там аккаунт — і вона дуже добре знає і про тягар уваги незнайомців (підписників), і про "зіркову конкуренцію" (коли в тебе мало лайків ы підписників, а в твоєї подруги їх тисячі). А приспів пісні "Мишка" — це повернення до раннього дитинства, до символу дитячої іграшки, ведмедика, який в ті часи надавав відчуття захищеності та спокою. Яких зараз так бракує сучасним дітям. Але замість того, аби пояснити їм про дофамінову голку залежності від соцмереж, допомогти із захопленнями та хоббі, дорослі часто тільки збільшують розрив поколінь суворими розмовами, нотаціями й заборонами. Заборонити щось людині, яка народилась з планшетом в руках — узагалі нонсенс.

Читайте також: "З чого почати знайомство з класичною музикою та як її слухати"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди