Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"

Скільки стереотипів довелося подолати і зусиль у навчання вкласти, щоб стати першою диригенткою світу, яка відкрила Байройтський фестиваль; що питала про Україну Ангела Меркель та чи може українська музична освіта конкурувати зі світовою – про це в інтерв'ю Суспільному Культура розказала диригентка Оксана Линів.

25 липня вона відкрила один з найпрестижніших фестивалів класичної музики, започаткований 145 років тому Ріхардом Вагнером і на якому всі ці роки виконуються лише його опери. Оркестр під орудою Линів зіграв новітню постановку "Летючого голландця".

"Коли зняла останній акорд, почула браво"

Ви стали першою жінкою, яка відкрила фестиваль з моменту його заснування у 1876 році. Які були відчуття?

Це дуже відповідально, це справжня гендерна революція, це дуже визначна подія. Найвідоміший фестиваль класичної музики у світі. Туди потрапляють кращі з кращих. І мені випала така особлива місія.

Чи хвилювалися?

Я усвідомлюю значення події, готувалася і дуже багато працювала протягом трьох років. Але в сам момент диригування – ні. Я була сконцентрована на якості, на тому, щоби тримати всіх під контролем, а це майже 400 учасників одночасно. Тому це все потрібно було тримати в руках.

Вам аплодували 12 хвилин. Це найдовші овації за час вашої кар'єри?

Ніколи не міряла. Друзі, які були присутніми, сказали, що це були стоячі аплодисменти. Я не бачила, бо в залі була повністю темрява, і коли я вийшла на сцену, то лише чула оплески і що публіка тупоче ногами, кричать: "Браво". В кінці також були стоячі овації для вокалістів. У нас дуже гарне сопрано у ролі Сенти – Асмік Григорян, знаменитої зірки з Литви. І взагалі всіх приймали дуже бурхливими оваціями. І ще коли я тільки зняла останній акорд, і в залі згасло світло, вже зразу почалися викрики: "Браво". Зрозуміло було, що всім сподобалося.

"Кількість жінок в цій професії прогресує"

Чи зустрічалися ви у професійній сфері з упередженим ставленням через гендер?

Професія диригента до цих пір не вважалася жіночою. Вона вважалася повністю чоловічою професією. Вважається, що це останній бастіон, який заповнений стереотипами ще з минулого століття про те, що жінці ніколи не вдасться. Так, я чула багато коментарів, що жінці ніколи не вдасться досягти такого успіху у цій професії, якого можуть досягнути чоловіки. Але зараз можна сказати, що я вже вирвалася далеко попереду від багатьох моїх колег.

Чому, на вашу думку, так мало диригенток у світі та в Україні?

Останніх 100 років ця професія вважалася повністю чоловічою, але зараз кількість жінок в ній прогресує постійно. За останні 5 років з'явилося досить багато цікавих молодих дівчат. Є відомі люди і в Америці, і в Німеччині, і у Франції, і в Італії. Але все-таки це ще дуже-дуже мало, це приблизно 3% до 97%. І я єдина з України входжу в число найвідоміших. Це теж приємно.

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"facebook.com/oksana.lyniv

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"facebook.com/oksana.lyniv

Жінка в класичній музиці може себе і свою родину забезпечити?

Безумовно, особливо коли виходиш на високий рівень. Тоді це високі гонорари і гарні умови роботи. Але, звичайно, це і велика праця, стрес. Звичайно, якщо ти будеш сидіти вдома склавши ручки, то нічого не буде. Насправді це пов'язано з подорожами, з логістикою. Зараз я, наприклад, перший раз нарешті приїхала до себе додому в Дюссельдорф, де не була майже два місяці, бо були гастролі в Римі, в Болоньї, в Парижі, потім в Байройті, і от зараз у мене є один день, щоб перепакуватися, і я знову маю летіти в Байройт. Тому що буде ще шість вистав "Летючого голландця". А після того я вже мандрую до України, і з 26 до 29 серпня проведу фестиваль LvivMozArt у Львові.

Канцлерка Німеччини Ангела Меркель розпитувала вас про освіту в Україні та Німеччині. Як ви оцінюєте українську музичну освіту, вона на світовому рівні?

Німеччина є високорозвиненою і висококультурною державою. Це вже видно по тому, що таку найвизначнішу подію класичної музики кожного року відвідує Меркель. Вона не одна, вона зі своїм чоловіком, з іншими важливими політиками, наприклад, прем'єр-міністр Маркус Зедер теж тут. Також інші політики, інші міністри з Бундестагу. Вони всі приїжджають на декілька днів фестивалю. Там все дуже-дуже огороджено, дуже багато поліції, все дуже строго.

Меркель дуже приємна людина, вона надзвичайно цінує і підтримує класичне мистецтво. Цікаво було познайомитися, вона дуже довго зі мною спілкувалася, попросила прийти наступного дня також, хотіла дізнатися і про мою освіту, і де я народилася, і чи були присутніми на виставі мої батьки. Та я казала, що цього року їх не було, тому що вони ще не є вакцинованими, і німецькі кордони ще були закриті для звичайних туристів, тому постараюся, щоб на наступний рік моя сім'я могла приїхати. Але поки що всі дивилися стрім. І його можна подивитися ще до сих пір, кому цікаво.

Музична освіта в Україні дуже гарна, але без подальшого розвитку не буде ніяких шансів. Потрібно також вивчати мови і проходити стажування. Останні напрямки і дослідження ведуться тут, у Західній Європі, і Німеччина є попереду багатьох інших європейських країн. Тому для мене було дуже важливо, і я дуже пишалась тим, що ще чотири роки навчалася в Німецькій музичній академії. Це мені дало дуже багато.

Поєднанням бази, яку я отримала в Україні у Львівській музичній академії і стажуванням, продовженням навчання за кордоном – лише цим я пояснюю свій ключ до успіху. Ну і звичайно, постійне самовдосконалення. В музиці ніколи не стоїш на місці. Або постійно рухаєшся, розвиваєшся, стаєш кращим, або скочуєшся вниз.

Я пишаюся тим, що є величезний резонанс у пресі: величезна стаття в The New York Times, я є зараз на обкладинках в Італії, в Іспанії, в Німеччині, вийшли статті в Китаї, мені зараз пишуть з Японії. Сьогодні вийшла у Financial Times велика рецензія. І зараз всі мої німецькі друзі кажуть, що три дні по німецьких новинах – це топновина.

Мені приходять тисячі коментарів від людей із різних країн, але також і з України. В день прем’єри в центрі Байройта вивісили український прапор, тому що Україна цього року теж є учасницею фестивалю. Це було дуже приємно.

От і я кажу, дійсно вартує нам повчитися в Україні: такі статусні фестивалі міжнародного рівня, коли збираються гості з цілого світу, дуже сильно підіймають престиж і рейтинг держави. Про події в Байройті зараз пише весь світ. Але цей фестиваль має 145-річну історію. В Україні немає жодного фестивалю з такою довгою традицією, який би став відомим на весь світ. От і тому я п'ять років тому ініціювала фестиваль, щоб виводити Україну на міжнародний фестивальний рівень. Що стосується високої культури і справжньої класичної музики, воно набагато у світі престижніше і вище цінується, ніж джазові чи попфестивалі. Тому нам потрібно переглянути стратегію щодо підтримки високого мистецтва.

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"facebook.com/WagnerFestiva

Кадр з постановки.

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"facebook.com/WagnerFestiva

"У нас були технічні проблеми загорівся мотор"

Чому опера "Летючий голландець" була обрана для відкриття фестивалю у Байройті?

Ріхард Вагнер написав 10 дуже відомих опер, які виконуються у всьому світі. І після смерті залишив заповіт, які саме твори мають право виконуватися на заснованому ним Байройтському фестивалі. "Летючий голландець" – перша з його найбільш ранніх опер, яку він дозволив там виконувати. Але це означає, що тоді молодий Вагнер, а йому було всього 27 років, ще не знав, що буде цей театр зі складною конфігурацією ями. Тому вважається, що виконання "Летючого голландця" в Байройті є дуже непростим, ця опера є ранньою, і тоді він ще перебував під стилем італійської опери і німецької романтичної опери.

Там є дуже цікавий сюжет, трошки пов'язаний з драматичною долею композитора. Він ціле життя знаходився в дуже багатьох переїздах, міняв країни проживання, часто був втікачем від своїх кредиторів або ворогів. "Летючий голландець", який сім років змушений плавати по океану і проклятий усіма, не може знайти ні смерті, ні порятунку, і тільки раз на сім років може спуститися на берег, його може врятувати від прокляття жінка, яка йому вірна настільки, що для неї вірність цінніша за життя.

Режисуру робив Дмитро Черняков – один із найвідоміших режисерів нашого часу, і він підійшов до цього сюжету дуже психологічно, його не цікавлять чорти чи ангели. Він все хоче пояснити через людину, через переживання її душі. Він поставив на увертюрі, що ви бачите як сон голландця, – це як його дитяча травма, коли його матір колись була зацькована жителями того маленького провінційного міста, де відбувається дія, і вона здійснила самогубство. І він як маленький хлопчик це все бачив. Ця травма на все життя залишилася в ньому, і через багато років він повертається в те місто з маніакальною ідеєю помститися людям, які спричинили трагедію в його дитинстві. Таким чином голландець шукає наближення до сім’ї Даланда і Сенти, щоб на них здійснити помсту за своє важке дитинство, сирітство.

Як вам працювалося з російським режисером Дмитром Черняковим?

Дуже добре працювалося. Він цікавий режисер. Дуже музичний режисер. Свій характер бере з музики, притому, що не дотримується основного лібрето Вагнера, він сам по суті придумував свій сюжет. Але все рівно цей інший сюжет поклав на музику Вагнера. Я трошечки дивилась шматочок зі стріму, який транслювався навіть у кінотеатрах в Німеччині, його постановка виглядає як психологічний трилер. Дуже захоплююче.

У нас навіть були технічні проблеми – загорівся мотор. А всі декорації – місто з цих будиночків – воно в п'ятьох сценах повинне саме перебудовуватися безшумно, воно на дистанційному управлінні, і там були певні технічні накладки. Ми дуже переживали, щоби вистава не зупинилася на прем’єрі . На щастя, все пройшло успішно.

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"facebook.com/WagnerFestiva

Байройтський театр "Дім музичних свят".

Оксана Линів: "Професія диригента наповнена стереотипами з минулого, що жінці ніколи не вдасться"facebook.com/WagnerFestiva

"Байройтська яма унікальна тим, що оркестр може грати в футболках і в шортах"

Ви казали, що у Байройтському театрі складна оркестрова яма. Можете докладніше пояснити, у чому її складність?

Зазвичай оркестрова яма в будь-якому оперному театрі – це заглиблення перед сценою. Публіка, яка приходить на виставу, може бачити музикантів і диригента. Оркестрова яма в Байройті зовсім інша. Театр був придуманий Ріхардом Вагнером по його особливому плану, і є єдиним і унікальним у світі. Оркестрова яма у цьому театрі захована під сценою, тобто ви не можете бачити диригента під час того, як він проводить виставу.

Яма побудована таким чином, що оркестр розміщений на глибині до 12 метрів під сценою. Останній ряд музикантів, наприклад, туби і тромбони, сидять настільки глибоко, що це вже зовсім інша координація. Є певні акустичні розходження між звуком оркестру, який з тієї глибини доходить до залу, і з боку вокалістів, які стоять на сцені і співають в зал. В цьому є особливість Байройтської акустики, це є викликом для диригента, особливо який дебютує, тому що попередньо не можеш це випробувати в жодному іншому оперному концертному залі світу. Це можна випробувати тільки там. А репетиційного часу дуже мало.

Наостанок хочу спитати за ваш концертний костюм на фестивалі – хто його вигадав і зшив.

Це костюм такого фасону, в яких я зазвичай диригую. В мене завжди такий трошки довший піджак, який десь трохи походить у формі від фраку чи сюртука, як в Моцарта XVIII століття. Ну і брюки і зручне взуття, бо мені стояти дві з половиною години. Але взагалі Байройтська яма унікальна у світі тим, що оркестр може грати в футболках і в шортах – вони не вдягають концертні костюми. І в принципі диригент може диригувати в будь-чому. І коли ти виходиш з ями, то там є поруч кімнатка, куди можна піти перевдягнутися і виходити на уклін на сцену. Але я не хотіла цього робити. Бо в ямі під час вистави дуже жарко, мені б довелося переодягатися, а публіці півгодини чекати, поки я вийду на уклін. Тому я спеціально подумала про це зі своєю дизайнеркою Жанною Малецькою зі Львова, яка вже 20 років шиє мені концертні костюми. Ми обрали дуже тонкий шовк, і в цій натуральній тканині мені зовсім не було жарко. Воно красиво і елегантно виглядало, і темно-синій колір – він під колір голландця, колір опери, темних хвиль океану.

Читай більше

"Це був тріумфальний виступ" — ректор Львівської музичної академії про Оксану Линів

Що таке Байротський фестиваль і чому він важливий

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше